WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Докази у кримінальному процесі - Курсова робота

Докази у кримінальному процесі - Курсова робота

План

Вступ

  1. Поняття кримінально-процесуального доказування та його значення. Предмет доказування.

  2. Належність і допустимість доказів.

  3. Джерела доказів.

Висновок.

Список використаної літератури.

вступ

Для успішного вирішення завдань кримінального судочинства суд, суддя, прокурор, слідчий, особа, яка провадить дізнання, зобов'язані встановити: чи був вчинений злочин, який саме, хто винний у його вчиненні, та інші обставини, що мають значення для законного і обґрунтованого вирішення справи і захисту прав і законних інтересів учасників процесу.

В основі процесу пізнання у кримінальній справі лежать загальні гносеологічні, соціальні, психологічні закономірності, притаманні процесу пізнання у будь-якій соціальній сфері згідно з законами матеріалістичної теорії відображення. Метою кримінально-процесуального пізнання є одержання знання про факти, що підлягають встановленню у кримінальній справі. У теорії пізнання поняття "факт" і розглядається як ідентичне поняттю "істина", що підкреслює його реальність на відміну від ідеального. Факт (істина) як явище об'єктивної дійсності є таким, що пізнається. Будь-яка протиправна дія або бездіяльність протікає у матеріальному середовищі і є причиною взаємодії об'єктів (предметів, речовин), яка відбивається в матеріальних і ідеальних відображеннях. Носіями матеріальних відображень (слідів) є всі об'єкти неорганічної й органічної природи, а носіями ідеальних відображень — люди, наділені свідомістю і мисленням у вигляді розумових образів— "слідів пам'яті"1.Злочин для осіб, на яких законом покладено обов'язок розслідування і розгляду справи, завжди є подією минулого, яку вони повинні пізнати. Згідно з прямою вказівкою закону (статті 54, 58, 60 КПК), якщо ці особи є очевидцями злочину, то вони не вправі здійснювати свої процесуальні функції у кримінальній1 справі. Одержання інформації про подію (в тому числі про злочин), що мала місце у минулому, можливе і без діючої системи кримінально-процесуальних доказів. Шляхи і способи одержання знань практично не обмежені, вони визначаються лише наявністю носія інформації (фізичної особи або предмета матеріального світу) і можливістю виявлення, діставання і сприйняття інформації (вербальної або вираженої у фізичних, хімічних, біологічних та інших ознаках).

. Зміст доказового права відбиває гносеологічну позицію законодавця, який стоїть перед проблемою встановлення істини за будь-яку ціну або свідомою (свідомо обраною) готовністю знизити ймовірність її досягнення, щоб зменшити ризик засудження невинного, а також звузити сферу обмеження конституційних прав громадян. Національне кримінально-процесуальне право вихідним, визначальним у доказовому праві вважає положення, закріплене у конституційній нормі, яка проголосила, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ч. 1 ст. З Конституції України).

Специфіка пізнавальної діяльності в кримінальному процесі, що відбувається у формі судового доказування, виявляється в тому, що вона має дві сторони: пізнавальну і посвідчуючу. Остання означає, що фактичні дані (свідчення про факти), пізнані уповноваженими особами у ході розслідування справи, повинні бути зафіксовані у такій передбаченій законом процесуальній формі, яка гарантує їх достовірність, а також дозволяє будь-якому суб'єкту кримінально-процесуальної діяльності користуватися ними незалежно від часу і місця формування .дізнання, у кримінальному процесі, викладені у розділі "Суб'єкти кримінального процесу", оскільки вони можуть виступати як свідки у кримінальній справі. Тому особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя при провадженні розслідування або розгляду справи повинні пізнавати факти, що відносяться до минулого, лише за допомогою тих слідів, які ця подія залишила.. На підставі найрізноманітніших даних, фрагментарних, уривчастих свідчень вони відновлюють цілісну картину події, що відбулася, тобто встановлюють обставини вчиненого злочину й осіб, які його вчинили.

Салтевський М. В. Про поняття доказів у новому кримінально-процесуальному законодавстві//Право України. 1996 № 1 С. 52

Основоположні поняття матеріалістичної теорії пізнання, щолежать в основі вчення про докази, були сприйняті не лише вітчизняною, але й європейськими кримінально-процесуальними системами лише у XIX столітті. Історія розвитку кримінально-процесуального права і його складової частини — доказового права свідчить, що кожній історичній формі процесу — обвинувальній, інквізиційній, змагальній або змішаній — відповідала і своя система доказування, справедливість якої у громадській свідомості була обумовлена рівнем соціального розвитку суспільства, релігійними вченнями і обрядами, становими і етнічними традиціями.

Соціально-економічні перетворення ХVII-ХІХ століть потягли за собою зміни сутності і змісту не тільки кримінально-процесуального, але і доказового права.

У кримінально-процесуальній теорії доказовим правом іменуються норми процесуального права, що регламентують цілі, порядок, засоби, способи, межі і зміст діяльності по доказуванню обставин, достовірне встановлення яких необхідне для правильного вирішення справи. Наука, що вивчає принципи доказування і механізми їх реалізації, сукупність і структуру доказування і доказів, розробляє рекомендації з формування доказів і використання їх у кримінальному судочинстві, іменується теорією доказів.

Закон (ч. 1 ст.65 КПК) називає доказами будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку органи дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільне небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Докази — це передусім фактичні дані, що встановлюють обставини об'єктивної дійсності. Доказами, наприклад, є дані щодо перебування обвинуваченого в тому місці, де невдовзі було виявлено труп потерпілого; наявності у обвинуваченого речей, що належали убитому, та інші, оскільки вони можуть підтвердити участь обвинуваченого у вчиненні вбивства; і, навпаки, дані про перебування обвинуваченого в іншому місці в момент вчинення злочину можуть бути доказом його непричетності до цього злочину.

Отже, особливістю кримінально-процесуального пізнання с його сувора правова регламентація процесуальним законом. Інакше кажучи, пізнання у кримінальній справі втілюється у процесуальну форму. В основі формування знання особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді, суду про обставини вчиненого злочину повинні лежати фактичні дані (відомості про факти), одержані в результаті кримінально-процесуального доказування, — стрижня, серцевини кримінально-процесуальної діяльності, що здійснюється у Передбаченому законом порядку і полягає у збиранні, закріпленні, перевірці і оцінці доказів і обґрунтуванні висновків по справі з метою досягнення істини і вирішення завдань кримінального судочинства.

1. Поняття кримінально-процесуального доказування та його значення. Предмет доказування.

Одним із найважливіших завдань сучасної Української держави і суспільства в цілому є забезпечення суворого додержання законності, викорінення будь-яких порушень громадського порядку, ліквідація злочинності, усунення причин та умов, що породжують та сприяють її розвитку. Уряд Української держави на даний час намітив і здійснює комплекс заходів з виконання вищезазначених завдань. Нині особливу увагу приділено вдосконаленню діяльності органів прокуратури, внутрішніх справ, юстиції, судів, що покликані стояти на сторожі законності, захисту прав громадян України, інтересів суспільства.

Розслідування злочинів, розгляд і вирішення кримінальних справ у суді — це сфера кримінально-процесуальної діяльності зазначених органів. Процес доказування — це формування, перевірка та оцінка доказів і їх процесуальних джерел, обгрунтування висновків з метою встановлення об'єктивної істини і прийняття на її основі правильного, законного, обґрунтованого і справедливого рішення.

У кримінально-процесуальній науці немає однозначного визначення поняття предмета доказування. Наприклад, Р. Г. Домбровський під доказуванням розуміє вик ладення думок у процесі спілкування одного індивіда з іншим. На його думку, пізнання передує доказуванню, бо, перш ніж викладати знання, індивід повинен їх здобути; різниця в судовому дослідженні пізнання і доказування має велике практичне і теоретичне значення, оскільки тут проходить межа між двома видами діяльності — криміналістичною і процесуальною; сутність криміналістичної діяльності становить пізнання, а кримінально-процесуальної — доказування1. З таким розумінням сутності кримінально-процесуального доказування погодитися складно, оскільки змістовна сторона його зникає і залишається тільки процесуальна форма. Тому криміналістична діяльність, що неврегульована нормами права, визнається засобом пізнання у судовому дослідженні. Інші автори розглядають зміст кримінально-процесуального доказування ширше, виділяючи два його види: доказування як дослідження фактичних обставин і доказування як логічне і процесуальне доведення визначеної тези, ствердження висновків по справі. При цьому, зазначає В. М. Савицький, доказування тези завжди звернено до зовнішнього адресата. Доказування, отже, є лише частиною загального розуміння у кримінальному процесі. Така позиція, на наш погляд, є цілком вірною, однак її не завжди враховують при розробці визначень поняття доказування у кримінальному процесі, як у монографічній, так і в навчальній літературі.

Loading...

 
 

Цікаве