WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Докази та доказування в кримінальному процесі - Курсова робота

Докази та доказування в кримінальному процесі - Курсова робота

  1. подію злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину);

  2. винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину;

  3. обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують та обтяжують покарання;

  4. харктер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння.

Міхєєнко, крім того, відносить до предмета доказування причини та умови, які сприяли вчиненню злочину (ст.23 КПК) [8. C.133]

Певні особливості предмет доказування має при провадженні в справах про злочини неповнолітніх (ст.433 КПК України), в справах про діяння неосудних або обмежено осудних осіб (ст. 417 КПК України), а також при вирішенні судом питань про застосування заходів медичного характеру (ст. 420 КПК України).

Зокрема, при провадженні в справах про злочини неповнолітніх, крім обставин, зазначених у статті 64 КПК України, необхідно також з'ясувати вік неповнолітнього, стан здоров'я та загального розвитку неповнолітнього, характеристику особи неповнолітнього, умови життя та виховання неповнолітнього, обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього, наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність. (ст.433 КПК України)

У справах про застосування примусових заходів медичного характеру судом вирішуються такі питання: чи мало місце суспільно небезпечне діяння, з приводу якого порушена справа; чи вчинено це діяння особою, щодо якої розглядається справа; чи вчинила особа зазначене діяння в стані неосудності або обмеженої осудності, чи захворіла вона після вчинення злочину на психічну хворобу, яка виключає застосування покарання; чи слід застосовувати до цієї особи заходи медичного характеру і якщо слід, то які саме.

Окреслений в статті 23 і 64 КПК України предмет доказування є загальним і обов'язковим для всіх кримінальних справ. Розглянемо кожний із елементів, що складають предмет доказування окремо. Серед обставин, які підлягають доказуванню в кримінальній справі, повинні бути встановлені насамперед ті, що стосуються події злочину. В ч.1 ст.64 КПК України конкретизуються обставини, які саме мають бути тут досліджені. Це час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину. Слід зазначити, що час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину підлягають встановленню і підтвердженню по кожній кримінальній справі незалежно від того, чи мають ці обставини значення для кваліфікації суспільно небезпечного діяння чи ні.

Час – це не лише тільки, в який день і о котрій годині вчинено злочин, але й те, скільки років в цей день і годину було тому, хто його вчинив, а отже, який матеріальний закон тоді діяв. Від встановлення цих обставин може залежати вирішення питання про те, чи досяг обвинувачений до моменту вчинення злочину віку, з настанням якого можливо притягнути його до кримінальної відповідальності, а також (при зміні законодавства, наприклад, при введенні в дію нового кримінального кодексу) для вирішення питання про те, який кримінальний закон по даній справі повинен застосовуватися. [9. C.205]

Спосіб вчинення злочину – це система будь-яких дій (бездіянь), що стали причиною настання злочинного результату. Виявлені компетентними органами ознаки, що характеризують спосіб, дозволяють відмежувати один злочин від іншого. Саме спосіб вчинення злочину відрізняє крадіжку від грабежу і розбою. [9. C.206]

Зміст поняття „інші обставини вчинення злочину " для різних злочинів може бути різним. Тим не менш до таких фактів прийнято відносити:

  • суспільну небезпечність діяння;

  • протиправність;

  • засоби і предмети вчинення злочину;

  • дані про потерпілого від злочину, а іноді і про характер його дій;

  • застосовані обвинуваченим засоби приховання злочину і подібні обставини. [9. C.206]

Вимога закону про те, що підлягають доказуванню винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину, передбачає необхідність установлення суб'єкта і суб'єктивної сторони злочину (умисел чи необережність, їх форми, мотив, мета)

Слід встановити, чи скоїв обвинувачений діяння, яке вимінюється йому в вину; прізвище обвинуваченого, його ім'я та по-батькові, рік та місце народження, національність, освіту та інші дані про нього, які дозволяють безперечно завірити дану особу.

Коли вже доказаний факт вчинення діяння конкретною особою, необхідно з'ясувати, чи діяла вона при цьому умисно чи необережно, яка форма умислу чи необережності.

Важливе кримінально-процесуальне значення мають мотиви і мета злочину. Тому їх наявність, конкретний зміст і направленість повинні бути неодмінно доказані.

У випадках, коли за обставинами справи виникають сумніви в психічному стані обвинуваченого, в його здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними, підлягає доказуванню його осудність. [11. C.112]

При доказуванні обставин, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого, необхідно встановити всі обставини, які пом'якшують, обтяжують чи виключають кримінальну відповідальність.

Стаття 66 КК України визначає обставини, які пом'якшують покарання. До них, зокрема відносяться: з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину; добровільне відшкодування завданого збитку чи заподіяної шкоди; вчинення злочину неповнолітнім; вчинення злочину жінкою в стані вагітності; вчинення злочину внаслідок збігу тяжких обставин; вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову та іншу залежність тощо.

Стаття 67 КК України визначає обставини, які обтяжують покарання. До них відносять: вчинення злочину особою повторно та рецидив злочину; вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою; вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату та інші.

Всі обставини, закріплені в статтях 66-67 КК України характеризують особливості злочину: його суб'єкт, суб'єктивну сторону, об'єкт чи об'єктивну сторону. Всі ці обставини мають важливе значення для справи. Тому вони обов'язково підлягають доказуванню.

Не менш суттєвими для справи є обставини, які характеризують особу обвинуваченого. До таких обставин слід віднести поведінку обвинуваченого в побуті, в колективі, його відношення до праці та характеристики його як працівника, наявність у нього нагород, почесних звань тощо.

Характер і розмір шкоди, завданої злочином і розміри витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння можуть також впливати на кваліфікацію злочину або на розмір покарання. В таких випадках вони підлягають встановленню разом з іншими кваліфікуючими обставинами або обставинами, які впливають на ступінь і характер відповідальності винного. Іноді ці обставини набувають самостійного значення, оскільки їх встановлення може слугувати основою для відшкодування шкоди, заподіяної злочином. У вказаному випадку вони складують окремий елемент предмета доказування. [11. C.113]

Стаття 23 КПК України зазначає, що при провадженні дізнання, досудового слідства і судового розгляду кримінальної справи орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язані виявляти причини і умови, які сприяли вчиненню злочину. Це є досить суттєвим елементом предмету доказування, оскільки такі причини та умови можуть вплинути на ступінь та характер відповідальності, а їх не встановлення може потягнути відміну вироку. Крім того, виявлення причин та умов вчинення злочину може бути корисним для проведення профілактики злочинності та застосування заходів боротьби зі злочинністю.

Отже, предметом доказування у кримінальній справі є ряд обставин, які підлягають встановленню. Правильне, повне і точне їх вияснення та дослідження є запорукою правильної кваліфікації злочину та призначення тієї міри покарання, якій підлягає конкретна особа, обвинувачена у даному злочині.

3.2. Поняття меж доказування і їх співвідношення з предметом доказування

Поняття предмета доказування тісно пов'язане з поняттям меж доказування.

Під межами доказування у кримінальному процесі розуміють такий обсяг доказового матеріалу, який забезпечує надійне і достовірне встановлення всіх обставин, що входять до предмета доказування. [11. C.113]

Більш точним і повним, на нашу думку, є визначення меж доказування в кримінальному процесі, яке вказує, що під межами доказування слід розуміти такий обсяг доказового матеріалу (доказів ті їх джерел), який забезпечує надійне, достовірне встановлення всіх обставин справи і прийняття процесуальних заходів для запобігання злочинам. [8. C.135]

Л.М. Лобойко вважає, що межі доказування – це такі межі доказової процесуальної діяльності, які констатують:

1) повноту версій, які перевіряють;

2) глибину дослідження обставин, що підлягають встановленню;

3) обсяг доказів і їх джерел, обов'язкових для визнання наявності або відсутності цих обставин;

4) достатність обґрунтування висновків у кримінальній справі. [7. C.124]

Щодо співвідношення предмету і меж доказування, то слід зазначити, що більшість процесуалістів співвідносять їх як мету і засіб її досягнення. Крім того, якщо поняття предмету доказування виражає, що повинно бути з'ясовано, встановлено по справі, то поняття меж доказування виражає кордони, обсяг і глибину дослідження всіх істотних обставин справи. Межі доказування визначають ступінь дослідження обставин, що підлягають встановленню, коло, обсяг доказів та їх джерел, доказових фактів, процесуальних дій, необхідних для цього.

Loading...

 
 

Цікаве