WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Докази та доказування в кримінальному процесі - Курсова робота

Докази та доказування в кримінальному процесі - Курсова робота

Олександр Куценко у своїй статті „Правила перевірки допустимості доказів у кримінальному судочинстві " виділив шість таких правил. Серед них:

  1. Правило про належного суб'єкта. Доказ повинен бути отриманий належним суб'єктом, тобто особою, правомочною проводити у справі процесуальні дії.

При провадженні дізнання порушенням цього правила буде проведення слідчих дій органом дізнання без відповідного доручення слідчого, проведення дізнання після спливу зазначеного в законі терміну тощо.

При провадженні слідчих дій докази слід визнавати отриманими неналежним суб'єктом у випадках, коли слідчий не прийняв справу до свого провадження, коли слідчий не включений до групи слідчих, коли слідчим порушено вимоги закону про підслідність тощо.

Крім того, слід визнавати докази отриманими неналежним суб'єктом при проведенні слідчих дій особою, яка підлягає відводу.

  1. Правило про належне джерело.

Відповідно до нього докази повинні бути отримані тільки з джерел, перелічених у КПК України (показання свідків, потерпілого; висновок експерта тощо).

  1. Правило про належну процедуру.

Доказ повинен бути отриманим з додержанням належної процедури, тобто з дотриманням вимог закону щодо порядку проведення відповідної процесуальної дії, порядку фіксування її ходу та результатів.

Порушення цього правила найбільш поширені у слідчій практиці. Це – проведення слідчих дій після закінчення строку слідства; допити як свідків осіб, які фактично підозрюються у скоєнні злочину; допити без роз'яснення прав; допити підозрюваних та обвинувачених з порушенням права на захист; недозволені методи ведення слідства тощо.

  1. Правило „про плоди отруєного дерева".

Відповідно до нього визнається недопустимим, якщо його отримано на підставі іншого доказу, добутого з порушенням закону.

Найчастіше за цим правилом визнаються недопустимими докази, отримані на підставі проведених з порушенням закону вилучень різних предметів, що є речовими доказами.

Так, якщо предмети вилучалися в ході обшуків, оглядів чи виїмок з порушенням закону, то виключаються зі справи не тільки відповідні протоколи обшуків, виїмок, оглядів, а й вилучені в такий спосіб предмети – речові докази, а також висновки експертів з дослідження цих предметів.

  1. Правило про недопустимість доказів, що містять відомості невідомого походження.

Доказ вважається недопустимим, якщо він містить відомості, походження яких невідомо і які не можуть бути перевірені.

  1. Правило про несправедливе твердження.

Відповідно до нього доказову силу доказу, що перевіряється, не повинна істотно перевищувати небезпека несправедливого упередження.

Це правило стосується тільки судового розгляду справ за участю присяжних. [17. C.82-83]

Принципами оцінки доказів у кримінальному судочинстві є тi найважливіші положення процесуального права, що закріплені українським законодавством як основні начала діяльності органів дізнання, досудового слідства та суду при оцінці доказів i здійсненні правосуддя. До цих принципів належать: вільна оцінка наявних доказів; всебічність, повнота й об'єктивність оцінки доказів; оцінка доказів у сукупності.

Принцип вільної оцінки доказів полягає насамперед, у тому, що під час оцінки доказів органи дізнання, слідчий, прокурор, суддя (суд) вільні в свoїx оціночних судженнях, у висновках, що робляться на основі дослідження i розгляду вcix обставин справи. Вони оцінюють вci наявні докази по справі вільно, за своїм внутрішнім переконанням, заснованим на всій сукупності обставин справи, i не обмежені при оцінці ніякими формальними розпорядженнями. Цей принцип оцінки доказів полягає також у тому, що жоден доказ для суду, прокурора, слідчого та особи, яка провадить дізнання, не має наперед визначеної сили (ч. 2 ст. 67 КПК).

Найважливішим принципом оцінки доказів у кримінальному npoцeci є всебічна, повна та об'єктивна їх оцінка, що закріплено в ч. 1 ст. 67 КПК. Цей принцип вимагає від органів дізнання, досудового слідства i суду виходити при оцінці доказів з об'єктивного, всебічного i повного розгляду вcix обставин справи, перевірки всіх можливих i передбачених версій, встановлення як обвинувальних, так i виправдувальних доказів, глибокого аналізу вcix наявних доказів. Однак практика свідчить, що цих вимог не завжди додержуються органи дізнання, досудового слідства i суду в своїй роботі, що часто призводить до серйозних порушень законності, до необґрунтованого засудження невинних.

Принцип всебічної, повної та об'єктивної оцінки доказів зобов'язує слідство i суд додержуватися максимальної об'єктивності, не допускаючи жодної упередженості та тенденційності. Об'єктивність у кримінальному процесі є завданням здійснення правосуддя i зміцнення законності, важливою умовою пізнання істини i необхідною гарантією охорони інтересів громадян. Принцип об'єктивності при здійсненні правосуддя вимагає, щоб кожен, хто вчинив злочин, зазнав справедливої кари i щоб жоден невинуватий не був притягнутий до кримінальної відповідальності. Виходячи з цього, жодна людина не може бути визнана винною i засудженою, допоки її провину не встановлять на основі беззаперечних доказів по справі. Будь-які сумніви при доведенні провини, виходячи з презумпції невинуватості, що діє в нашому кримінальному процесі, тлумачаться на користь обвинуваченого. Закон покладає тягар доведення винуватості у вчиненні злочину на обвинувача i категорично забороняє перекладати такі обов'язки на обвинуваченого. Об'єктивність при здійсненні правосуддя виявляється у тому, що обвинувальний вирок, згідно iз законом, не може бути заснований на припущеннях i ухвалюється лише за тiєї умови, якщо в ході судового розгляду вину підсудного у вчиненні злочину буде доведено.

Важливе значення у кримінальному npoцеci також має принцип оцінки доказів у їх сукупності. Оцінити докази у їх сукупності - означає зробити висновки щодо того, наскільки правдоподібним є кожний доказ, кожен факт, що має значення для справи, i як точно він підтверджує або заперечує, у якому взаємозв'язку перебуває з іншими доказами по справі, яке значення для справи має вся сукупність зібраних доказів. Однак цей найважливіший принцип оцінки доказів ще часто порушується у слідчій діяльності. [6. C.150]

Докази вважаються достатніми тоді, коли в своїй сукупності дають можливість установити всі передбачені законом обставини справи на тому рівні знання про них, який необхідний для прийняття правильного рішення при провадженні в справі.

Отже, критеріями такого важливого і присутнього на всіх стадіях кримінального процесу елемента доказування як оцінка доказів є достовірність, достатність, допустимість і належність. Всі ці критерії є дуже важливими при оцінці доказів у кримінальній справі. Наявність всіх їх дає можливість вважати певні факти, події, явища доказами у справі. І, навпаки, відсутність хоча б одного з них є підставою для невизнання такого доказу.

Таким чином, кожна окремо взята стадія кримінального процесу має як загальні для всіх стадій ознаки, так і конкретні, притаманні тільки їй особливості. Такі особливості зумовлені тим, що кожна стадія відрізняється від іншої власними задачами, колом суб'єктів доказування, специфікою кримінально-процесуальних дій та колом процесуальних рішень.

3. ПРЕДМЕТ, МЕЖІ І СУБ'ЄКТИ ДОКАЗУВАННЯ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

3.1. Особливості предмета доказування в кримінальному процесі

В кримінально-процесуальній літературі існують різні визначення предмета доказування.

На думку М.М. Міхєєнка, В.Т. Нора, В.П. Шибіко предмет доказування в кримінальному процесі – це така сукупність передбачених кримінально-процесуальним законом обставин, установлення яких необхідно для вирішення заяв і повідомлень про злочини, кримінальної справи в цілому або судової справи у стадії виконання вироку, а також для прийняття процесуальних профілактичних заходів у справі. [8. C.132]

На думку А.П. Рижакова предмет доказування – це повний перелік обставин, які в обов'язковому порядку підлягають встановленню і підтвердженню (їх наявність або відсутність) з використанням доказів по кожній кримінальній справі. [9. C.203]

Є.Г. Коваленко визначає предмет доказування як коло фактів, що підлягають дослідженню і встановленню в кримінальній справі для її правильного вирішення. [6. C.118]

Л.Д. Удалова також визначає предмет доказування як коло обставин, що підлягають доказуванню і встановленню в конкретній кримінальній справі з метою її правильного вирішення. [11. C.110]

Як бачимо, поняття предмета доказування у процесуальній літературі визначається більш-менш однаково. Під ним прийнято розуміти сукупність фактів та обставин, які підлягають встановленню у кожній кримінальній справі для правильного вирішення питань матеріального і процесуального права.

Стаття 64 КПК України дає перелік обставин, які підлягають доказуванню при провадженні досудового слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи в суді. До них КПК відносить:

Loading...

 
 

Цікаве