WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Докази та доказування в кримінальному процесі - Курсова робота

Докази та доказування в кримінальному процесі - Курсова робота

Водночас кримінально-процесуальне доказування не є науковим в тому розумінні, що воно:

  1. не ставить за мету пізнання закономірностей розвитку природи і суспільства (пізнавальну діяльність спрямовано на з'ясування обставин конкретного діяння);

  2. не може тривати нескінченно, воно обмежене процесуальними строками;

  3. здійснюється спеціальними суб'єктами за допомогою специфічних засобів, у визначеній кримінально-процесуальним законом формі.

Однак кримінально-процесуальне доказування має багато спільного з науковим пізнанням, передусім з історичним, бо досліджуються події минулого. [7. C.116]

Отже, на сьогодні немає законодавчо закріпленого поняття кримінально-процесуального доказування. Через це в кримінально-процесуальній літературі існують певні суперечності щодо цього. Вважаємо за необхідне включити в кримінально-процесуальний кодекс України норму, яка б закріпила дане поняття.

1.2. Зміст кримінально-процесуального доказування

Розглядаючи зміст кримінально-процесуального доказування більшість авторів виділяють два його види: доказування як дослідження фактичних обставин справи і доказування як логічне і процесуальне доведення визначеної тези, ствердження висновків по справі.

Кримінально-процесуальне доказування як дослідження – це поєднання практичних дій і мислення учасників кримінально-процесуальної діяльності. Його елементами є збирання, перевірка та оцінка доказів і їх джерел. На практиці ці елементи взаємопов'язані, тісно та нерозривно переплітаються. Їх виділяють з єдиного процесу доказування в наукових, педагогічних, нормотворчих та практичних цілях.

Щодо другого виду доказування в кримінальному процесі, то його найважливішими елементами є формулювання певної тези та наведення аргументів для його обґрунтування.[6. C.115-116]

Кримінально-процесуальне доказування відрізняється від логічного доказування: воно не зводиться тільки до логічних операцій, а складається, в основному, із практичної діяльності щодо встановлення обставин вчиненого злочину. Особливістю встановлення істини у кримінальній справі є те, що злочин для суб'єкта доказування – подія минулого, і тому доказування являє собою відновлення обставин його вчинення за інформацією, що залишилась у свідомості людей та на матеріальних об'єктах.[11. C.107]

Отже доказування в кримінальному процесі полягає у збиранні доказів, їх закріпленні, перевірці, відповідній оцінці та отриманні обґрунтованих висновків по цій справі.

Доказування в кримінальному судочинстві як різновид процесу пізнання є діяльністю розумовою, що протікає відповідно до законів логіки, у визначених логічних формах. Але разом з тим це є і практична діяльність, що суворо регламентується процесуальним законом.

Кримінально-процесуальне доказування регулюється нормами КПК, які в своїй сукупності називаються доказовим правом. До цих норм належать:

  1. норми глави 5 КПК "Докази", що регулюють загальні положення доказування: поняття доказів (ст. 65 КПК); предмет доказування(ст. 64 КПК); способи збирання доказів; процесуальні джерела доказів;

  2. норми-принципи кримінального процесу – вільна оцінка доказів(ст. 67 КПК); всебічність, повнота і об'єктивність дослідження обставин справи (ст. 22 КПК); презумпція невинуватості;

  3. норми, якими врегульовані права та обов'язки учасників кримінального процесу в частині доказування, наприклад, право обвинуваченого, потерпілого та інших заінтересованих учасників процесу подавати докази(ст. 43, 49 КПК); обов'язок органу дізнання виконати доручення слідчого про провадження слідчих та оперативно-розшукових дій(ст. 114 КПК);

  4. норми, які регламентують провадження слідчих і судових дій та інших процесуальних дій зі збирання та перевірки доказів;

  5. норми, що встановлюють підстави та порядок прийняття та обґрунтування процесуальних рішень (наприклад, ст. 131 КПК: „коли є досить доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою, слідчий виносить мотивовану постанову про притягнення цієї особи як обвинуваченого ").

Отже, можна виділити два види кримінально-процесуального доказування. По-перше, доказування можна розглядати як власне дослідження обставин справи. По-друге, доказування, як логічний процес. В цьому розумінні кримінально-процесуальне доказування наближається до доказування в логіці. Однак в цілому ототожнювати їх не можна. Адже кримінально-процесуальне доказування – це, крім логічних операцій, ще й збирання фактичних даних.

1.3. Об'єктивна істина – мета доказування

Суперечливим у вітчизняній юридичній літературі є питання щодо мети доказування, здійснюваного у кримінальному процесі.

Традиційною є концепція, згідно з якою метою доказування є об'єктивна істина. Однак останнім часом ця концепція дещо похитнулася у зв'язку з появою концепції практичної достовірності, за якою метою доказування визнають достовірність знань, що дає можливість прийняти обґрунтоване рішення у кримінальній справі.

Противники об'єктивної істини стверджують, що:

  • її сучасні прибічники обстоюють ідеологію інквізиційного кримінального процесу. З об'єктивною істиною тісно пов'язаний постулат про те, що жоден злочин не повинен залишатися нерозкритим, а винний – непокараним.

  • вимога щодо встановлення об'єктивної істини є красивою на папері, але такою, що рідко реалізується на практиці.[7. C.117-118]

Певна річ, концепція об'єктивної істини є вразливою як з теоретичного, так і з практичного погляду.

Теоретична вразливість цієї концепції полягає в тому, що вона дійсно виправдовує інквізиційну конструкцію процесу. Адже остання вимагає встановлення істини будь-якою ціною.

У практичному плані концепція об'єктивної істини є вразливою через те, що вона оперує абстрактними схемами, тоді як під час провадження у кримінальній справі треба керуватися прагматичними міркуваннями.

Істину визначають як відповідність знань дійсності. Однак досліджувана дійсність вже в минулому. Тому матеріальні та ідеальні сліди є лише фрагментами дійсності, які скласти докупи вдається не завжди. Окрім того необхідно, щоб знання про дійсність були об'єктивними.

Про об'єктивну істину в кримінальному процесі можна вести мову як про пізнавальний ідеал, якого треба прагнути, але не завжди досягають. Нормативно визначити мету доказування неможливо. Врегулювати можна тільки шлях до її досягнення, яким є процедура доказування.[7. C.118]

О. Чучукало в своїй статті „Істина як мета доказування " значну увагу приділяє розмежуванню понять „істина ", „достовірність " та „вірогідність ". На його думку поняття істини та вірогідності не збігаються. Істина – відповідність нашого знання об'єктивній дійсності, а достовірність – це не тільки істинність, а й обґрунтованість цього знання. Будь-яка вірогідність істинна, але не будь-яка істина вірогідна. Інтуїтивна здогадка, гіпотеза, версія можуть бути істинні, але лише після їх обґрунтування, підтвердження певними доказами вони стають вірогідним знанням. Істина – це відповідність нашого знання дійсності, а обґрунтованість – відповідність його певним фактичним даним, які можуть бути як істинні, так і помилкові. Саме неспівпадання понять „істина " та „вірогідність " обумовило надання доказуванню у кримінальному процесі виразного пересвідчу вального характеру. В цій сфері діяльності істину не можна вважати досягнутою, доки вона необґрунтована. [19. C.59]

Слід зазначити, що зауваження вище зазначеного автора є доречними. Адже в процесі доказування всі рішення по справі повинні бути обґрунтованими, інакше висновок може бути далеким від об'єктивного. Тому метою доказування має бути не лише істина, а саме достовірність отриманих доказів.

1.4. Елементи кримінально-процесуального доказування

Процес доказування – це шлях відтворення реальної картини події злочину, з'ясування її сутності та вироблення на підставі цього відповідних процесуальних рішень.

Цей процес формує комплекс процесуальних дій і відносин, які можна згрупувати в окремі відносно самостійні елементи. [7. C.119]

Існують різні точки зору щодо того, скільки і які саме елементи кримінально-процесуального доказування слід виділяти.

Л.Д. Удалова виділяє три елементи процесу доказування: збирання доказів і їх процесуальних джерел, перевірка доказів, оцінка доказів.

Збирання доказів і їх процесуальних джерел - це врегульована КПК діяльність особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду із виявлення і фіксації в процесуальних документах і додатках до них матеріальних та ідеальних слідів злочину або іншої події як доказової інформації. Збираються докази, як правило, в стадії досудового розслідування, але і суд може, за власною ініціативою або за клопотанням учасників процесу доповнювати матеріали досудового слідства або дізнання, викликаючи нових свідків, призначаючи експертизу тощо.

Докази можуть бути подані підозрюваним, обвинуваченим, його захисником, обвинувачем, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем і їх представниками, а також будь-якими громадянами, підприємствами, установами і організаціями.

Способами збирання доказів та їх процесуальних джерел є проведення слідчих дій; призначення ревізій, перевірок, досліджень; витребування необхідних даних та документів; прийняття предметів та документів; фіксація фактичних даних у ході проведення оперативно-розшукових заходів.

Loading...

 
 

Цікаве