WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Докази в цивільному процесі - Курсова робота

Докази в цивільному процесі - Курсова робота

Процесуальний порядок дослідження висновку експерта забезпечується шляхом особистого і безпосереднього сприймання висновку експерта судом та іншими особами, які беруть участь у справі. Письмовий висновок експерта оголошується в судовому засіданні. Суд має право запропонувати експерту дати усне пояснення свого висновку. Усне пояснення заноситься до протоколу судового засідання, прочитується експертові і підписується ним. Для роз'яснення і доповнення висновку експерта йому можуть бути задані запитання. Висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється за правилами ЦПК.

До змісту оцінки включається: аналіз додержання процесуального порядку підготовки, призначення і проведення експертизи; аналіз висновку експерта за питаннями (завданням), поставленими судом; аналіз повноти висновку; оцінка наукового обґрунтування висновку; оцінка наявних у висновку експерта фактичних даних з точки зору їх належності і місця в системі інших доказів.

В результаті проведеної оцінки суд може визнати висновок: повним і обгрунтованим та покласти його в основу рішення суду; недостатньо чітким або неповним і призначити додаткову експертизу, постановляючи про це ухвалу; необґрунтованим, який викликає сумнів у його правильності, і призначити повторну експертизу. Суд може не погодитися з висновком експерта і без призначення повторної експертизи вирішити справу на підставі інших доказів. Але незгода суду з висновком експерта повинна бути мотивована в рішенні або ухвалі.

Забезпечення доказів

Враховуючи роль в реалізації принципу змагальності в забезпеченні відшукання об'єктивної істини у справі, ЦПК надає право і зобов'язують сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, подати свої докази або повідомити про них суд до початку судового засідання по розгляду справи. Належні докази у справі не завжди знаходяться в розпорядженні заінтересованих осіб, на яких покладений обов'язок по доказуванню певних обставин у справі, а у їх процесуальних противників чи інших осіб, які не є учасниками процесу, і 'їх подання, якщо не вжити необхідних заходів, згодом стане утрудненим або неможливим, вони можуть зникнути або загинути. З метою запобігання настанню таких наслідків ЦПК передбачений інститут забезпечення доказів, тобто вжиття судом термінових заходів до закріплення у визначеному процесуальному порядку фактичних даних з метою використання їх як докази при розгляді цивільних справ.

Підставою для забезпечення доказів є побоювання сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, що подача потрібних доказів стане згодом неможливою або утрудненою. Ці особи наділені правом звернутися під час розгляду справи до суду, а до судді — як до, так і після подання позовної заяви про забезпечення доказів.

В заяві про забезпечення доказів зазначається: суть і форма потрібних доказів; обставини, які підтверджуються цими доказами; підстава, на якій просять забезпечити докази; справа, для якої необхідно забезпечувати докази.

Заява про забезпечення доказів розглядається в десятиденний строк відповідно суддею або судом, в районі діяльності якого належить провести ці процесуальні дії, з повідомленням заінтересованих осіб, їх неявка не перешкоджає розглядові заяви. У невідкладних випадках, а також, коли не можна встановити, до кого позивач може згодом пред'явити позов, заява про забезпечення доказів розглядається тільки з участю заявника.

Розглянувши заяву, суд (суддя) постановляє ухвалу про забезпечення доказу, в якій зазначає порядок і спосіб її виконання або відмовляє в забезпеченні доказу.

Забезпечення доказів можливо тільки передбаченими ст. 58 ЦПК способами: допитом свідків, призначенням експертизи, витребуванням та оглядом письмових і речових доказів. На ухвалу суду (судді) про відмову забезпечити докази може бути подано скаргу або внесено подання прокурором.

Самостійний процесуально-правовий порядок забезпечення доказів встановлений п. 3 ст. 53 Закону України "від 11 липня 2001 р. "Про авторське право і суміжні права". Зазначена норма включена до змісту статті, котра має назву "Способи забезпечення позову у справах про порушення авторського права ї сумісних прав", але її аналіз свідчить про те, що нею врегульовані питання забезпечення доказів з цих категорій справ.

Таке забезпечення можливе, якщо відповідач по справі, що виникла з порушених авторських чи суміжних правовідносин, відмовляє у доступі до необхідної по ній інформації чи не забезпечує її надання у прийнятий строк, робить перешкоду у здійсненні судових процедур, або з метою збереження відповідних доказів щодо інкримінованого порушення, особливо у випадку, коли будь-яке відстрочення може завдати непоправимої шкоди особі, яка має авторське право, суміжні права, або коли є очевидний ризик того, що доказ буде знищено, то суд або судця одноособове мають право за заявою, поданою заявником, застосувати тимчасові заходи до пред'явлення позову або до початку розгляду справи за участю іншої сторони (відповідача).

Тимчасові заходи забезпечення встановлені такі: а) огляд приміщення, в якому як припускається, відбуваються дії, пов'язані з порушенням авторського права, суміжних прав; б) накладення арешту і вилучення всіх примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних),записаних виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення, щодо яких припускається, що вони в контрафактними, засобів обходження технічних засобів захисту, а також матеріалів і обладнання, що використовуються для їх виготовлення і відтворення; в) накладання арешту і вилучення рахунків та інших документів, які можуть бути доказом вчинення дій, що порушують або створюють загрозу порушення (чи підтвержують наміри вчинення порушення) авторського права, суміжних прав.

Заява про застосування тимчасових заходів розглядається тільки за участю заявника у дводенний строк з дня її подання, про що виноситься ухвала.

Ухвала про задоволення заяви про застосування тимчасового заходу підлягає негайному виконанню органом державної виконавчої служби.

4. Предмет доказування. Співвідношення предмета та меж доказування

Предмет доказування — юридична категорія, на пізнання якої спрямована вся доказова діяльність суду і осіб, які беруть участь у справі. Аналіз відповідних статей ЦПК дає можливість зробити висновок, що предметом доказування виступають: а) обставини, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги (підстава позову); б) обставини, на яких відповідач обґрунтовує свої заперечення (підстави заперечення); в) інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. А взагалі — обставини, які повинні бути встановлені як підстави для вирішення спору між сторонами: всі, які відбулися, і наявні юридичні факти та обставини, що мають значення для справи.

Необхідний склад фактів предмета доказування визначається на підставі норм матеріального права, якими врегульовані спірні правовідносини. Так, відповідно до ЦК про відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров'я на виробництві до складу підстави позову, що є предметом доказування, входять факти, які підтверджують: наявність трудових відносин потерпілого з такою особою (організацією, підприємством); одержання каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я в зв'язку з виконанням потерпілим своїх трудових обов'язків; настання певної шкоди; наявність збитків та їх розмір; вину організації в заподіянні шкоди. Але якщо факти одержання каліцтва і вина організації в заподіянні шкоди були встановлені вироком суду в кримінальній справі, то ці факти не підлягають доказуванню, незважаючи на те, що вони входять до складу підстави позову. Отже, предмет доказування в конкретній справі може не збігатися з підставою позову. Це буде мати місце і за наявності інших обставин, які не потребують доказування. Труднощі і помилки у визначенні необхідного складу фактів доказування мають місце, коли диспозиція матеріального права носить відносно визначений характер. Це норми, якими врегульовані питання про виселення за неможливістю сумісного проживання, про відшкодування завданої шкоди, про розділ майна подружжя та інші, при застосуванні яких повинні враховуватися "груба необережність самого потерпілого", "майновий стан", "інтереси неповнолітніх дітей" чи заслуговуючі на увагу інтереси одного з подружжя, тобто факти, які в нормах права сформульовані в загальному, а не у точно визначеному вигляді.

Склад фактів матеріально-правового характеру, які підлягають доказуванню і пізнанню, неоднорідний. Залежно від волевиявлення суб'єктів правовідносин ними можуть бути дії, які виконувалися за волею сторін, і події, що проходили поза їх волею. Події безпосередньо не породжують матеріальних правовідносин, а виступають лише підставою для виконання дій, спрямованих на виникнення правовідносин (так, землетрус — подія, страховий випадок, який виступає приводом для порушення (виконання дій) правовідносин по державному страхуванню по відшкодуванню громадянину шкоди).

Loading...

 
 

Цікаве