WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Докази в цивільному процесі - Курсова робота

Докази в цивільному процесі - Курсова робота

В судовій практиці в цивільних справах допускається розширення кола засобів доказування. В разі необхідності судами можуть бути прийняті як письмові докази документи, одержані за допомогою електронно-обчислювальної техніки. А з врахуванням думки осіб, які беруть участь у справі, суд може також досліджувати подані звуко-відео записи.

Одержання і дослідження доказової інформації і засобів доказування (змісту і процесуальної форми доказів) повинно здійснюватися в установленому законом процесуальному порядку, який виступає процесуальною гарантією всебічного, повного і об'єктивного пізнання дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін. Тому порушення процесуального порядку одержання і дослідження доказів знецінює їх, веде до втрати ними властивостей і значення доказів.

Для виявлення особливостей окремих доказів вони класифікуються за видами. За характером зв 'язку фактичних даних (змісту доказів) з фактами, які підлягають встановленню (з фактами, які підлягають доказуванню), докази поділяються на прямі і побічні. Прямі докази більш вагомі для пізнання, оскільки вони дають можливість зробити однозначний висновок про наявність чи відсутність фактів, які підлягають доказуванню. Побічні — характеризуються численністю зв'язків з фактами, які підлягають встановленню, тому в процесі пізнання дають можливість зробити декілька вірогідних висновків про них. Отже, в доказовій діяльності, в процесі пізнання істини вони спричинюють труднощі.

За процесом формування даних про факти (характерами створення доказів) докази класифікуються також за двома видами — первинні і похідні. Первинні (першоджерела, безпосередні) формуються під безпосереднім впливом фактів, які підлягають встановленню (безпосередніх фактів), від носія інформації (джерела доказів). Похідні (опосередковані, копії) — відтворюють (копіюють) дані, одержані від інших джерел, тобто формуються під впливом опосередкованих джерел. Значення цієї класифікації в тому, що вона розкриває процес формування доказів і цим саме сприяє правильному веденню їх дослідження і оцінці в процесі судового розгляду цивільної справи.

В юридичній літературі обґрунтовується також третя підстава для класифікації доказів — за джерелом, за допомогою якого суд їх одержує: на особисті і речові, і за цими ж підставами на первинні і похідні; на особисті, речові і змішані. Такий поділ доказів за однією підставою на три різні види зводить нанівець саму ідею класифікації. До складу особистих доказів включається не тільки пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків і висновки експертів, а й різні документи, оскільки вони виходять від відповідних осіб. Дійсно, пояснення сторін є особистим доказом і воно не перестає бути таким незалежно від того, чи буде воно одержано в усній або письмовій формі. Експерт дає висновок виходячи з своїх спеціальних пізнань, тому його висновок стосується не змішаних, а особистих доказів. Отже, носіями даних про факти виступають особи і речі (предмети), які можуть відтворити закріплену і збережену в них інформацію про відомі обставини, що мають значення для справи. В особистих доказах носієм інформації про факти завжди виступає людина, яка мусить правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, зберегти їх в пам'яті і відтворити (давати пояснення, показання). Особисті докази носять суб'єктивний характер, тому в пізнавальній діяльності необхідно враховувати психологію особи, наявність матеріально-правової заінтересованості у справі та особливих стосунків з сторонами.

В теорії цивільного процесу питання про поняття доказування, його суб'єкти, структурні частини доказування є дискусійним. Було висловлене міркування, за яким суб'єктами доказування виступають сторони; змістом доказування — процесуальна діяльність сторін по ствердженню фактичних обставин справи, подання доказів, спростування доказів протилежної сторони, заявлення клопотань про витребування доказів, участь в їх дослідженні. Але таке визначення доказування не відповідає нормам ЦПК. Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати докази, брати участь в їх дослідженні, давати усні й письмові пояснення судові, подавати свої доводи, висловлювати міркування та заперечення. Отже, суб'єктами доказування є всі особи, які беруть участь у справі.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ст.11).

Суд також є суб'єктом доказування, бере участь в доказовій діяльності: зобов'язаний забезпечити повне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин справи, сприяти сторонам у збиранні доказів, вирішувати питання про належність і допустимість доказів. Що ж до змісту доказування в цивільному процесі, то воно складається не тільки з процесуальної (практичної) діяльності, а поєднує в собі і розумову, логічну діяльність. Перша врегульована нормами цивільного процесуального права, друга — законами логічного мислення. Відповідно до ЦПК оцінка доказів підпорядкована вимогам правових норм і законам логічного мислення.

Таким чином, а) доказуванням буде процесуальна і розумова діяльність суб'єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; б) докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається в межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або ступенів (стадій), які взаємопов'язані й взаємообумовлені. Ступінь доказування складається з сукупності процесуальних дій, які виконуються суб'єктами доказування і об'єднуються спільністю мети. В науці цивільного процесу вони визначаються понятійно і кількісно по-різному. Виділяються такі елементи (ступені): твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або за своєю ініціативою; дослідження доказів; оцінка доказів.

Початковий ступінь — твердження про факти — означає, що позивач й інші особи, які пред'являють вимогу на захист його прав, повинні в позовній заяві викласти обставини, якими обґрунтовуються вимоги, тобто на обґрунтування позову зазначити на юридичні факти, які породжують, змінюють або припиняють його права і обов'язки. Суд, в результаті покладеного на нього обов'язку по з'ясуванню дійсних обставин у справі, може і зобов'язаний вказати сторонам й іншим особам, котрі порушили справу, на факти, на які вони не посилалися, але які підлягають перевірці в судовому засіданні.

Другий ступінь — сторони й інші заінтересовані особи зазначають на докази, що стверджують позов. Зазначення доказів — це інформація, повідомлення про конкретні засоби доказування, на підставі яких підтверджується наявність чи відсутність викладених обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін. Норми ЦПК не зобов'язують при пред'явленні позовної заяви подавати необхідні докази, а лише зазначити ті, що стверджують вимогу, а саме: на показання свідка і про його виклик до суду — зазначити прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання і обставини, які він може підтвердити; на письмові докази і які обставини вони можуть підтвердитита ін. Зазначення на докази можна зробити не тільки в стадії порушення цивільного процесу у справі, айв наступних стадіях провадження судочинства. При підготовці справи до розгляду позивач на заперечення відповідача може (на пропозицію судді) зазначити на додаткові докази, а відповідач — на докази, які підтверджують його заперечення. В судовому засіданні особи, які беруть участь у справі, можуть зазначити на нові докази і заявити клопотання про їх витребування.

Третій ступінь — подання доказів сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Якщо поданих доказів недостатньо, суд пропонує цим особам подати додаткові докази або за їх клопотанням сприяє у витребуванні таких доказів (четвертий ступінь).

П'ятим ступенем доказування є дослідження доказів, тобто безпосереднє сприйняття і вивчення складом суду в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності й безпосередності. Процес дослідження доказів полягає в поєднанні емпіричної і логічної діяльності суду, спрямованої на пізнання фактичних даних, їх змісту і достовірності, процесу їх формування, збереження і забезпечення. Фактичні дані (обставини у справі) — реальні категорії, тому дослідження в суді доказів має за мету одержання необхідного для вирішення справи висновку про їх реальне існування.

Loading...

 
 

Цікаве