WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Докази в цивільному процесі - Курсова робота

Докази в цивільному процесі - Курсова робота

5. Розподіл обов'язку доказування

Розподіл обов'язків по доказуванню (onus probandi). Особливість по доказуванню полягає в тому, що воно виступає як право і обов'язок осіб, які беруть участь у справі. Вони мають право подавати докази, брати участь в їх дослідженні, давати усні і письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування та заперечення, тобто мають право на доказування. Сторони, подаючи докази, реалізують своє право по доказуванню і одночасно виконують обов'язок по доказуванню, оскільки ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок по доказуванню покладається також на третіх осіб, прокурора, органи державного управління й інших осіб, які беруть участь у справі і в правовому становищі прирівнюються до сторін. Отже, обов'язок по доказуванню покладається на того, хто звернувся за допомогою до суду (sumper necessitas probandi incubit illi gut agit).

Право доказування виступає як можливість подання доказів, участь в їх дослідженні, попередній оцінці та гарантується сукупністю процесуальних засобів і реалізується по волі заінтересованих осіб особисто або за допомогою суду у відповідності з своїми інтересами та вибором способу поведінки.

Обов'язок по доказуванню полягає у необхідності виконання комплексу відповідних дій, який гарантується настанням несприятливих правових наслідків у випадку їх невиконання, зокрема, відмовою суду визнати наявність юридичного факту у разі невиконання стороною обов'язку по його доказуванню; якщо позивач не доведе підставу вимоги, то в позові належить відмовити (actore поп probandi reus absolvitur).

Невиконання обов'язку по доказуванню для сторін й інших суб'єктів правового спору матиме матеріально-правові і процесуально-правові наслідки, для інших осіб, які беруть участь у справі, — лише процесуально-правові. З загального правила про розподіл обов'язку по доказуванню, закріпленого ЦПК, зроблені винятки в окремих нормах матеріального права, за якими обов'язок по доказуванню факту або його спростуванню перекладається на протилежну сторону. Характерними в зв'язку з цим є норми, якими встановлюються доказові презумпції: вина особи, яка завдала шкоду, вина особи, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином.

Правильному визначенню складу всіх обставин предмета доказування у справі сприяє правило (принцип) про належність доказів, закріплене в ЦПК. Належними будуть докази, які мають значення для справи, тобто мають властивість підтвердити взаємопов'язані з ним істотні обставини і які у відповідності з нормою матеріального права створюють фактичну основу спірних правовідносин. Вони входять до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуються значущістю фактів для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормам матеріального права.

Правило належності доказів спрямоване на виділення істотних обставин у справі, у зв'язку з чим суд приймає до розгляду лише ті докази, які можуть підтвердити дані обставини. Це зобов'язує суд спрямовувати процес подання, збирання і дослідження доказів для введення в орбіту доказування фактичних даних, які складають його предмет. Питання належності доказів вирішується судом при порушенні справи, в стадіях підготовки і судового розгляду. При прийнятті позовної заяви суддя перевіряє, чи викладені в ній обставини, що обґрунтовують вимоги позивача, і зазначені докази, що підтверджують позов. При підготовці справи до розгляду пропонує сторонам при необхідності подати додаткові докази. При розгляді цивільної справи головуючий судового засідання спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного і об'єктивного з'ясування обставин справи, усуваючи з судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи, а також забезпечує належний виховний рівень судового процесу. Обставини справи виділяються в судовому засіданні в межах зазначеного позивачем чи зміненого ним предмета позову, тобто ті, які пов'язані з вимогою позивача і запереченням відповідача, що є у справі.

Вирішення суддею питань про виклик свідків, витребування письмових і речових доказів, проведення експертизи відбувається на підставі виконання вимоги належності підтверджуючих ними фактів у справі і закладених в самій правовій природі засобів доказування. Свідком може бути особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи. Письмовими доказами визнаються такі, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи.

Речовими доказами визнаються ті, що свідчать своїми властивостями про обставини, які мають значення для справи. Дотримання судом першої інстанції правил належності доказів входить до змісту перевірки законності і обґрунтованості судового рішення в касаційному порядку.

За загальним правилом будь-які фактичні дані в цивільній справі можуть бути підтверджені лише встановленими в законі засобами доказування, але у відповідності з правилом (принципом) їх допустимості. Обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Цивільним законом обмежена допустимість показань свідків для підтвердження певних угод й інших дій, що мають юридичне значення. У простій письмовій формі повинна реалізовуватися значна група угод, недодержання якої позбавляє сторону у разі спору посилатися для підтвердження угоди на показання свідків. Не можна підтверджувати показаннями свідків уступку вимоги і переведення боргу, що ґрунтуються на угоді, укладеній в письмовій формі, а також в інших передбачених законом випадках.

Список використаної літератури

  1. Белкин Р.С. Теория доказывания. Научно-методическое пособие. М., изд. НОРМА, 1999.

  2. Бурков И.В., Мурзиков А.В. Заключение эксперта как вид доказательств. – М.: "Транзит – Икс", - 2001г. с. 151

  3. Васьковский Е.В. Курс гражданского процесса. Учебник гражданского процесса. - М., 1999.

  4. Галаган В.І. Проблеми вдосконалення кримінально – процесуальної діяльності органів внутрішніх справ України: Монографія. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2002. с. 300

  5. Елисейкин П. Ф. Предмет и принципы советского гражданского процессуального права. — Ярославль, 2004.

  6. Закон України "Про судову експертизу" від 25 лютого 1994 року

  7. Конституція України.

  8. Кримінально – процесуальний кодекс України від 28.12.1960 в редакції від 03.04.2003

  9. Ларин А.М. Работа следователя с доказательствами. М.,1998.

  10. Малышев К. Курс гражданского судопроизводства. — СПб., 1876.

  11. Мамницкий.В.Ю. Краткий исторический очерк законодательства о состязательности // Актуальнеє вопросы правотворческой деятельности. — К., 2002.

  12. Мамницький В.Ю. Принцип змагальності в цивільному судочинстві // Автореф. канд. дис. - Харків, 1995.

  13. Немировська О. Змагальність: старе поняття, новий зміст // Право України. -2004. - № 9.

  14. Порівняльне судове право: підручник / М.М. Михеєнко, В.В. Молдован, Л.К. Радзієвська. – К. Либідь, 1993

  15. Ратинов А.Р. Теория доказательств советского уголовного процесса. М., 1997.

  16. Российское законодательство X—XX вв. — М., 1984. — Т. 4. — С. 79.

  17. Семенов В.М. Конституционные принципы гражданского судопроизводства. – М., 1982.

  18. Трусов А.И. Основы теории судебных доказательств. М., 2004.

  19. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004р.N 1618-IV.

  20. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 року N 435-IV.

  21. Шулекин В.М. Актуальные причины возникновения экспертных ошибок / http://www.univ.crimea.ua

  22. Яблочков Т.М. Учебник гражданского судопроизводства. — Ярославль, 2000.

  23. http://pravoznavec.com.ua.

1 Матиевский М. Состязательная форма советского граждансжого процесса//Советская юстиция. 1984. № 21, с. 23-24

Loading...

 
 

Цікаве