WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Суспільно-політичний лад і право в західноукраїнських землях (кінець XVIII — перша половина XIX ст.) - Реферат

Суспільно-політичний лад і право в західноукраїнських землях (кінець XVIII — перша половина XIX ст.) - Реферат

Суспільно-політичний лад і право в західноукраїнських землях (кінець XVIII - перша половина XIX ст.)
Територія. У 1772 р. з поділом Речі Посполитої Східна Галичина була приєднана до складу Австрійської монархії Габсбургів як Королівство Галичини і Володимерії. Договором від 3 травня 1815 p., укладеним між Росією, Пруссією та Австрією, територія Східної Галичини остаточно була закріплена за Австрією.
З 1809 р. по 1815 p. Тернопільський округ входив до складу Російської держави, але за рішенням Віденського конгресу (1814- 1815 pp.) був повернений Австрії. У 1812 р. на підставі Бухарестського мирного договору Хотинський повіт Тернопільщини увійшов до складу Росії.
Під час російсько-турецької війни (1768-1772 pp.) територія Буковини була звільнена російськими військами, однак у 1774 p. ці землі окупували австрійські війська і Буковину було включено до складу Габсбурзької імперії (за винятком Кремінецького повіту, який 1793 p. увійшов до складу Росії).
Селянство. Правові відмінності між окремими групами селян Східної Галичини наприкінці третьої чверті XVIII ст. втратили своє значення. У 1776 р. в Галичині налічувалося 1859,6 тис. кріпаків, або 72% загальної кількості селян.
У 70-80 роках XVIII ст. імператор Иосиф П здійснив ряд реформ, які мали за мету поставити на законну основу взаємовідносини селян і поміщиків. Наприкінці 1772 p. було видано патент (наказ) про складання інвентаря, на підставі якого патентом 1775 p. було введено, так званий, рустикальний податок на землю. Патентом 1781 p. і 1782 p. шляхті заборонялося вимагати від селян понад трьох днів панщини на тиждень або 156 днів на рік, обмежувалися додаткові повинності на користь землевласника. Були встановлені права вільного одруження, переходу на інші наділи, на відпуск від пана, звернення із скаргами на пана до суду. Земельний наділ селянина міг передаватися у спадщину. Наприкінці свого правління Иосиф II підписав патент про заміну панщини грошовою платнею, проте, як і ряд інших нововведень, він не був втілений у життя.
У 1789 p. було введено нове оподаткування, у відповідності з яким 70% врожаю мало залишатися у селянина, 12% - віддавалося державі, 18% забирав поміщик. Податки на користь держави отримував війт, який передавав їх державним урядовцям. На практиці усі реформи впроваджувалися у життя лише частково. Але вони на тривалий час зберегли систему кріпацтва на західноукраїнських землях.
На початку XIX ст. процес обезземелювання селян посилився. Середній наділ селянського господарства у 1819р. складав 14 акрів землі, поміщицького - 1051 акр. У 1819 p. було складено новий інвентар, на підставі якого у 1821 p. вводився новий земельний податок. Згідно із ним при визначенні приналежності лісів, випасів більшість з них були закріплені за поміщиками, що призевело до затяжних судових процесів між селянськими громадами і поміщиками. Питома вага панщини у 1845 p. сягала 83,2% усіх феодальних повинностей, тоді як натуральна данина складала 10,8%, а чинш - 6%. Повинності поглинали майже 85% чистого прибутку селянських господарств. Це призвело до масових селянських заворушень в Галичині у 1846 p. Уряд Австрії був змушений скоротити панщину на 27%, ліквідувати літні допоміжні дні, скасувати возову повин-ність, розширити права селян на їх земельні наділи.
З метою регулювання повинностей селян, певного обмеження сваволі місцевих феодалів, а також регламентування відносин між поміщиками і селянами на території Закарпаття імператриця Марія Терезія (1764-1772 pp.) здійснила урбаріальну реформу. Було взято на облік усі селянські землі, встановлено розміри земельних наділів, які залежно від якості поділялися на п'ять розрядів. Розмір селянського наділу (телек) визначався від 18 до ЗО зольдів рілля і 6-12 вигойної землі (сінокосів). Фактично більшість селян мала половину чи чверть телеку. З 2947 дворів повним наділом користувалися лише 146. Володільці повних наділів зобов'язувалися відпрацювати 52 дні на рік із своїм тяглом чи 104 дні "пішої" панщини. У пропорційній кількості встановлювалася панщина для користувачів частиною наділу. Желяри, які мали своє господарство, відпрацьовували 18, безхатні - 12 днів панщини на рік. Селяни мали віддавати поміщику дев'яту частину врожаю і нести інші натуральні і грошові повинності.
Крім цього, селяни сплачували державні податки, виконували повинності на користь держави. Справжнім лихом для селян-кріпаків була рекрутчина. У середині XVIII ст. військова служба у Закарпатті (Угорщині) була довічною.
У 40-х pp. XIX ст. селяни-кріпаки латифундій Закарпаття виконували понад 20 видів панських робіт. Розміри панщини та інших повинностей далеко перевищували передбачені реформою норми. Так, домінія графа Шенборна одержувала додатково понад 5 тис. робочих днів за рахунок найбідніших селян, у користуванні яких було по 1/3 та 1/4 частині наділу.
В Північній Буковині імператорським актом у 1785 p. було відмінено особисту залежність кріпаків, але збережено поміщицьке володіння землею. За селянами залишилися усі феодальні повинності. Вводилося право вільного переходу селян. Однак гноблення селян, загальна економічна відсталість Буковини призводили до багатьох повстань, найбільшим з яких було повстання під проводом Луки Кобилиці у 40-х роках XIX ст.
Міщани. Правове становище мешканців міст Східної Галичини наприкінці XVIII - початку XIX ст. мало в "чому відрізнялося від попереднього періоду. У той же час усе чіткіше почали виявлятися ознаки капіталістичного розвитку. У 1841 р. в Східній Галичині налічувалося 25208 ремісників і 183 мануфактури. Останні були, як правило, поміщицькими підприємствами, де використовувалася праця кріпаків. Мануфактури у своїй більшості займалися харчовим, деревообробним і паперовим виробництвом.
У XIX ст. в закарпатських містах господарське життя дещо пожвавилося. У 1804 р. в Ужгороді існувало 10 цехів, які об'єднували 377 майстрів і підмайстрів. Одночасно зростала кількість підприємств мануфактурного типу.
Феодали. У 1775 p. австрійський уряд поділив усіх феодалів Галичини на магнатів і лицарів. Шляхту було звільнено від обов'язку служби у рушенні, замість цього встановлювалася грошова контрибуція. Патентом 1775 p. шляхті вказувалося ставитися до "холопів" по-людськи і не вимагати більшого,
Loading...

 
 

Цікаве