WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Договір позики (проблеми правової реалізації) - Курсова робота

Договір позики (проблеми правової реалізації) - Курсова робота

Можна виділити наступні відмінності між позикою та кредитом. По-перше, кредитодавцем за договором кредиту повинен завжди виступати банк або інша фінансова установа (перелік фінансових установ, згідно закону був наведений в попередньому розділі); а за договором позики позикодавцем може бути будь-яка фізична чи юридична особа. По-друге, кредитний договір є консенсуальним, двостороннім (кредитор як і боржник мають і права і обов'язки) та обов'язково відплатним, в той час, як договір позики є реальним, одностороннім та диспозитивно-відплатним. По-третє, для кредитного договору передбачено більш широке коло істотних умов договору, це зокрема: предмет кредиту, строк повернення кредиту, проценти за кредит, майнова відповідальність сторін за порушення договору, порядок його розірвання тощо, а для позики обов'язковим є лише визначення предмету договору. По-четверте, предметом кредиту можуть бути тільки грошові кошти, договір же позики передбачає що і речі, визначені родовими ознаками можуть бути предметом цього договору. По-п'яте, для кредитного договору письмова форма є імперативно обов'язковою, без її додержання кредит є нікчемним (ч. 2 ст. 1056 ЦК України), що ж до договору позики, то він, як вже зазначалося, може бути укладений як письмово так і усно, в залежності від суб'єктів договору та суми позики, і навіть більше того, недодержання письмової форми за договором позики не матиме наслідком визнання правочину недійсним, а може лише ускладнити підтвердження здійсненої позики.

Отож, незважаючи на те, що договори позики та кредиту мають спільну економічну природу і регулюють близькі за змістом правовідносини, вони мають досить суттєві відмінності, звідси неможливим видається вживання понять позика і кредит як синонімів. Приоритетним для суб'єктів цивільних правовідносин є чітке розмежування цих понять на практиці.

Висвітливши деякі проблемні моменти стосовно договору позики, можна зробити висновок, що для його належної правової реалізації потрібне уважне вивчення не лише правил щодо позики в цивільному законодавстві, а і положень господарського та податкового права, крім цього увага необхідна і до регулювання близьких та схожих з договором позики зобов'язань, задля уникнення можливої плутанини.

3.2. Значення договору позики в цивільному праві України

Для пересічних громадян та юридичних осіб позика є засобом задоволення їхніх інтересів. Позика є правовим засобом регулювання позикових та грошових відносин. В правовому сенсі має значення те, що правила про позику можуть за певних обставин застосовуватися для регулювання інших, однорідних відносин.

Правила про позику субсидіарно застосовуються до положень про кредитний договір та комерційний кредит, якщо інше не випливає або не суперечить суті таких зобов'язань, або якщо інше не передбачено правилами про кредитний договір та комерційний кредит.22

Цивільний кодекс не має норми про субсидіарне застосування правил про позику до положень про банківський вклад. Але законодавець визначає договір банківського вкладу формою надання кредиту і дає підстави для застосування за аналогією норм щодо позики.

Позика на внутрішньодержавному фінансовому ринку є одним із інструментів бюджетної політики. Розглянемо це питання докладніше. Як відомо, дефіцит державного бюджету є досить поширеним явищем і в Україні і в інших країнах світу23. Причини його виникнення різні, проте одним із шляхів фінансування дефіциту держбюджету поряд зі збільшенням бюджетних надходжень, грошово-кредитною емісією є зовнішня та внутрішня позика.

Серед переваг внутрішньодержавної позики можна назвати такі: запозичення можна зробити таким чином, щоб обсяг грошової маси не змінився і отже, мінімізувати імпульс до зростання цін; залучення урядом накопичень громадян фактично означає, що ці кошти не потраплять на валютний ринок, адже заощадження у більшості своїй робляться в іноземній валюті, тому це сприятиме деякому зменшенню попиту на іноземну валюту та посиленню гривні відносно твердих валют; дохід, який отримують позичальники при внутрішніх позиках, залишається у країні, і таким чином підвищується добробут громадян.

Головним недоліком запозичень на внутрішньому фінансовому ринку є те, що уряд стає конкурентом приватного сектору у процесі залучення вільних кредитних ресурсів, що спричиняє зростання ставки відсотка за кредит. Головними ризиками, з якими зустрінеться покупець державних цінних паперів, будуть: ризик від знецінення національної грошової одиниці відносно твердих валют, ризик збільшення темпів інфляції відносно очікуваних показників та типовий ризик для позичальника – ризик неповернення кредиту державою.

За певних умов, можна залучити на ринок державних боргових зобов'язань заощадження українських громадян тоді, коли уряд забезпечить відповідні гарантії позичальникам, та якщо зменшаться темпи інфляції та девальвації національної грошової одиниці. Але необхідно враховувати той факт, що у країнах, які розвиваються накопичення внутрішнього державного боргу може стати додатковим фактором, що дестабілізує економіку. Політична нестабільність, неефективне використання залучених коштів урядом та інші чинники можуть призвести до фінансової кризи.

Загалом на сьогодні можна сказати, що правове регулювання позики є досить системним і якісним. А наприклад звернемося до цивільного кодексу Російської федерації24 і порівняємо його з Цивільним кодексом України. Виявляється просто таки вражаюча подібність норм щодо регулювання позики в цих двох актах. Так, згідно, Цивільного кодексу Російської федерації: „По договору позики одна сторона (позикодавець передає у власність іншій стороні (позичальнику) гроші чи інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю таку ж суму грошей (суму позики) або рівну кількість інших отриманих ним речей такого ж роду та якості." (ст.. 807 ЦК РФ)25. Проте розділ ЦК РФ „Позика" місить декілька цікавих статей, які відсутні в ЦК України, це зокрема регулювання державної позики, можливість укладення договору позики шляхом випуску та продажу облігацій та застосування векселя в позикових відносинах. Тобто ЦК РФ стосовно позики передбачає більш широке коло відносин для регулювання.

Що ж до Цивільного кодексу УРСР, який діяв до прийняття Цивільного кодексу України, то загалом в ньому позиці присвячено всього 6 статей. Мова не йде про ґрунтовне та детальне правове регулювання даного виду договору. Відсутня норма яка б передбачала платність чи безоплатність позики, тобто не вказано нічого щодо процентів. Та важливішим є те, що не передбачалося, яка може настати відповідальність, через невиконання чи неналежне виконання даного договору. На відміну від нині діючого в попередньому цивільному кодексі в розділі „Позика" існували статті про ломбардні операції, позикові операції банків і державних трудових ощадних касс тощо26; тобто насьогодні подібні приписи вже б не могли відповідати реальному стану речей, виявились би фіктивними.

Тому є сенс вважати, що регулювання позики в ЦК України дійсно належним чином захищає інтереси сторін та в комплексі з іншими нормами кодексу дає змогу учасникам цивільно-правових відносин законно і вільно реалізовувати свої права, задовольняти інтереси. Отже, слід підкреслити незаперечну важливість та вагомість договору позики в цивільно-правових відносинах і в цивільному праві загалом.

Висновки

Договір позики є самостійним видом цивільно правових договорів. Він характеризується односторонністю обов'язків сторін, реальністю та диспозитивною оплатністю. Своїм корінням позика сягає часів раннього римського права, в процесі еволюції її регулювання змінювалося, вдосконалювалося, щоб відповідати потребам часу і суспільства. Закон не передбачає для цього виду договору нотаріального посвідчення. І загалом, позика є простим та доступним способом врегулювання та оформлення відносин суб'єктів цивільного права.

Позика зокрема також є дуже вигідною, оскільки законодавець залишає сторонам великий обсяг питань, які вони можуть погодити самостійно в договорі. Наприклад, це стосується процентів за договором позики, способу виконання, способів забезпечення виконання даного зобов'язання. Це дає змогу „пристосувати" норми закону до конкретної життєвої ситуації. В цьому дуже яскраво проявляється диспозитивний метод регулювання цивільних відносин і стверджується важливий принцип свободи договору.

Оскільки за договором позики, суб'єктами можуть бути не лише фізичні, а і юридичні особи, то виникають спірні моменти через те, що договірні відносини між юридичними особами врегульовані ще й Господарським кодексом. Це стосується питання, що є істотними умовами, які сторони обов'язково мають погодити в договорі. Також свої особливості присутні у випадку, коли позикодавцем є нерезидент.

Законодавець передбачає для договору позики як усну так і письмову форму, проте видається, що сторонам вигідніше заключати договір у все ж письмовій формі, оскільки це полегшить процес доказування у випадку оспорюваності.

На відміну від ЦК УРСР, нині діючий Цивільний кодекс передбачив нову можливість для суб'єктів цивільних відносин. Мова йде про новацію боргу. Тобто борг, що виник на підставі договору купівлі-продажу, міни чи з інших підстав може бути замінений позиковим зобов'язанням. З практичної точки зору новація може слугувати більш ефективним способом виконання первісного зобов'язання. Також договір позики в силу одностороннього характеру є порівняно простим, на відміну від інших двосторонніх договорів, які „обтяжені" великою кількість взаємних прав та обов'язків сторін.

Loading...

 
 

Цікаве