WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Договір позики (проблеми правової реалізації) - Курсова робота

Договір позики (проблеми правової реалізації) - Курсова робота

Якщо в договорі не встановлений строк повернення позики, то позичальник повинен повернути гроші або речі протягом 30 днів від дня пред'явлення вимоги позикодавцем (ст.. 1049 ЦК України). Хоча сторони за погодженням можуть на свій розсуд встановлювати в договорі інші умови повернення позики. Договір позики, особливо той, що укладений на тривалий строк, може передбачати виконання договору частинами (в розстрочку). Безпроцентна позика може бути повернена достроково.

Тепер щодо сплати процентів за договором позики. Договір позики є оплатним, якщо його безоплатний характер прямо не встановлений Цивільним Кодексом України, законодавчими актами чи конкретним договором. Тому відсутність у договорі умови про винагороду не означає, що договір є безоплатним. Тобто законодавчо встановлена презумпція оплатності договору позики. Винагорода для позикодавця встановлюється у формі процентів від суми, що надається в позику. Якщо ж розмір процентів у договорі не визначений, він визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Облікова ставка НБУ – це один із монетарних інструментів, за допомогою якого Нацбанк встановлює для суб'єктів грошово–кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених і розміщених капіталів.

Якщо в договорі прямо не зазначено строки виплати процентів, то вони повинні виплачуватися щомісячно до дня повернення позики (ч.1 ст. 1048 ЦК України). Важливо, що проценти повинні нараховуватися до моменту саме фактичного повернення позики, тобто і за час прострочення виплати боргу позичальником. Сторони можуть зазначити в договорі позики будь–який інший порядок виплати процентів. В тому числі і передбачити, що проценти будуть сплачені як одноразовий платіж.

Якщо проценти занадто високі, то договір позики може бути визнаний недійсним згідно ст.. 233 ЦК України, як правочин, що вчинений на вкрай невигідних для сторони умовах. В цьому випадку кредитору (позикодавцю) доведеться відшкодувати позичальнику збитки і моральну шкоду, що завдані йому у зв'язку з вчиненням цього правочину. Занадто високі проценти можуть стати підставою і для визнання договору як такого, що порушує один із основних принципів цивільного права, а саме – принцип справедливості, добросовісності та розумності (п. 6 ст. 3 ЦК України); а також як такий, що виходить за межі здійснення цивільних прав (ч.3 ст. 13 ЦК України). Такі обмеження під загрозою визнання договору недійсним, є доцільними для недопущення „кабальних" правочинів.

Законодавчо закріплені випадки, що відміняють презумпцію оплатності договору позики, тобто випадки, коли договір позики є безоплатним. Отже, безпроцентними вважаються договір позики, укладений на суму, що не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподаткованих мінімумів доходів громадян між фізичними особами, не у зв'язку з здійсненням ними підприємницької діяльності, а також договір поз, предметом якого є речі, визначені родовими ознаками. Договір позики є укладеним у зв'язку з підприємницькою діяльністю, якщо одна чи обидві сторони є підприємцями.

Були розглянуті основні обов'язки позичальника. При належному їх виконанні зобов'язання припиняється, оскільки вважається здійсненим (ст.. 599 ЦК України).

Поряд з поверненням позики (виконанням зобов'язання) і сплатою процентів можуть використовуватися і інші передбачені договором чи законом способи припинення зобов'язання. Наприклад, зобов'язання щодо повернення позики може припинятися в результаті заліку зустрічних однорідних вимог, передачі відступного, прощення боргу і т. д. А якщо це роботодавець надає позику своєму працівнику, то в договорі може бути зазначено, що позика повертається шляхом утримання її з заробітної плати позичальника16.

На позичальника можуть бути покладені і інші обов'язки, але вони пов'язані з невиконанням чи неналежним виконанням зобов'язання (наприклад, прострочення повернення позики) і будуть розглянуті в наступному підпункті.

Інтерес викликає питання моменту повернення позики. І ч. 3 ст. 1049 ЦК України закріплює імперативну норму, щодо моменту повернення позики, згідно з якою позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, зарахування грошових коштів, що позичалися, на його банківський рахунок. Це правило не може бути змінене за волею сторін.

Виконання за безоплатним договором позики полягає у поверненні позичальником отриманої в борг суми.

Згідно ст.. 545 ЦК України кредитор (в нашому випадку позикодавець) повинен підтвердити прийняття виконання зобов'язання. Для цього він видає позичальнику розписку про отримання виконання чи повертає отриманий при укладенні договору борговий документ (розписка позичальника тощо). Якщо ж позикодавець відмовиться повернути цей документ чи надати розписку, то позичальник має право затримати виконання зобов'язання. В результаті кредитор буде вважатися таким, що прострочив.

Права позикодавця відповідають обов'язкам боржника (позичальника), тобто кредитор має право вимагати повернути предмет позики і сплатити проценти. Позикодавець також має інші права, в результаті невиконання чи неналежного виконання позичальником своїх обов'язків, зокрема це право відшкодування завданих боржником збитків та право вимагати від позичальника сплати неустойки, у визначених законом випадках.

Отже, розглянувши особливість договору позики як одностороннього договору, що виражається в розподілі прав та обов'язків між сторонами, можна зробити висновок, що при укладені даного договору особливої і пильної уваги потребує зобов'язаний суб'єкт правочину і законодавче та договірне закріплення його обов'язків.

2.3. Відповідальність сторін за договором позики

Відповідальність за договором позики носить односторонній характер. Тому мова буде вестися лише про наслідки порушення договору позичальником.

Розглянемо випадок, коли предметом договору є грошові кошти. Якщо позичальник вчасно не повернув суму позики, то він зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 1 ст.. 1050, ч.2 ст. 625 ЦК України).

Таке законодавче визначення відповідальності за прострочення позичальника викликає багато питань. Три проценти річних, передбачені ч.1 ст. 1050, за своєю суттю не є мірою відповідальності, а платою за користування чужими коштами і стягуються незалежно від вини боржника. Нарахування двох різних видів процентів (індексу інфляції та трьох процентів річних) здійснюється кумулятивно, шляхом складання процентів за користування сумою позики та процентів від простроченої суми (вони ще відомі під назвою „проценти відповідальності")17. Три проценти річних нараховуються на суму позики (основного боргу) без урахування вже нарахованих процентів за користування основним боргом, якщо інше не передбачено договором. Три проценти річних нараховуються від дня, коли сума позики мала бути повернена, до дня її фактичного повернення.

Договором може бути встановлений інший розмір процентів за прострочення повернення суми позики та процентів за користування нею.

Звернемося до ситуації, коли предметом договору позики є речі, визначені родовими ознаками. Якщо позичальник своєчасно не повернув родові речі він зобов'язаний сплатити неустойку згідно ст..549–552 ЦК України, неустойка нараховується від дня, коли речі повинні були бути повернені, до дня їх фактичного повернення позикодавцю, незалежно від сплати процентів (ч.1 ст. 1050 ЦК України). Неустойка в цьому випадку виплачується у вигляді штрафу.

За своєю правовою природою штраф є нетривалою неустойкою, що одноразово застосовується і обчислюється у відсотках від суми невиконаного чи неналежно виконаного зобов'язання. Пеня як форма неустойки у випадку прострочення „родової" позики не може бути застосована, оскільки вона нараховується у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожній день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).

В даному випадку штраф нараховується в грошовій чи майновій формах. Якщо предметом неустойки є грошова сума, то її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З практичної точки зору важливим є те, що проценти на неустойку не нараховуються, а сама сплата неустойки не звільняє боржника (позичальника) від виконання обов'язку в натурі.

Певні особливості відповідальності існують, якщо договором позики передбачено повернення боргу (позики) частинами (в розстрочку). В цьому випадку, якщо позичальник порушить строк повернення наступної частини позики, то це дає право позикодавцю вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася і належних йому процентів (ч.2 ст. 1050).

Якщо позичальник повертає процентну позику достроково, це буде вважатися порушення правила належного виконання зобов'язання. Дострокове повернення позики в даному випадку суперечитиме самій суті зобов'язання та обмежуватиме інтереси позикодавця. За такої ситуації, кредитор може претендувати на стягнення втраченої вигоди. Хоча, якщо позичальник достроково повертає процентну позику за згодою позикодавця, то вищезгадані наслідки не матимуть місця18.

Забезпечення виконання зобов'язання при договорі позики має свої особливості, розглянемо їх детальніше. Зобов'язання, яке виникає з договору позики можна забезпечити як передбаченими Цивільним кодексом України засобами, так і не передбаченими ним, але такими, що не суперечать його положенням (наприклад, фідуціарний заклад тощо). Мається на увазі неустойка, гарантія, порука, застава, притримання. Виключенням є лише завдаток, який навряд чи можна застосувати до договору позики.

Loading...

 
 

Цікаве