WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Суспільно-політичний лад і право в Галичині, Північній Буковині та Закарпатті в другій половині XIX ст. - Реферат

Суспільно-політичний лад і право в Галичині, Північній Буковині та Закарпатті в другій половині XIX ст. - Реферат

Суспільно-політичний лад і право в Галичині, Північній Буковині та Закарпатті в другій половині XIX ст.
У другій половині XIX ст. відбулися значні зрушення в соціально-економічному розвитку західноукраїнських земель. Домінуючими тут поступово ставали капіталістичні відносини. Розвиток капіталізму був насамперед пов'язаний з реформою 1848 p., внаслідок якої в Галичині та Буковині було скасовано феодальні повинності селян. Поміщики за втрачену феодальну ренту одержали викуп, який селяни сплачували додатково до прямих податків.
В Закарпатті скасування кріпосного права здійснювалося за законом угорського сейму від 18 березня 1848 p., доповненим законодавчими актами 1853, 1868 та 1871 pp.
У 1867 р. угодою між австрійським урядом і угорськими магнатами багатонаціональна абсолютистська Австрійська імперія перетворилася в дуалістичну конституційну Австро-Угорську монархію. Вона складалася з двох частин: Угорщини із Закарпаттям, Трансильванією та Хорвато-Словенією, а також Австрії з Буковиною, Галичиною, Далмацією, Істрією, Країною, Моравією, Сілезією, Трієстом та Чехією. Колоніальна політика, яка проводилася австро-угорським урядом, гальмувала економічний розвиток західноукраїнських земель. Залишаючись ринком для виробів іноземної промисловості, ці землі були водночас джерелом цінної промислової та сільськогосподарської сировини. Фабрично-заводська про-мисловість тут розвивалася дуже повільно і була представлена головним чином дрібними підприємствами, які складали 96,5%. Разом з тим буржуазно-капіталістичні відносини все ж прокладали собі шлях.
На становищі промисловості відбивався колоніальний характер економіки західноукраїнських земель. Їх відсталість підтримувалася урядом та іноземними капіталістами. Внаслідок цього ряд галузей промисловості, в першу чергу обробної - цукрової, текстильної, шкіряної, паперової та ін., не витримуючи конкуренції більш дешевих товарів підприємств розвинутих західних провінцій Австро-Угорщини, занепадали. Так, наприкінці XIX ст. у Східній Галичині не залишилося жодного цукрового заводу.
В промисловості Західної України переважали іноземні капі-таловкладення - австрійські, німецькі, англійські, американські, французькі, бельгійські. Створивши монополістичні об'єднання, іноземні капіталісти оволоділи основними галузями промисловості західноукраїнських земель, перш за все нафтовою та озокеритовою; по-хижацьки експлуатували природні багатства, вижимали з робітників усі соки з метою одержання надприбутків.
З розвитком капіталізму відбувалося формування нових класів - пролетаріату і буржуазії. Робітничий клас поповнювався розореними селянами, ремісниками, кустарями. Велика кількість вільнонайманих робітників була зайнята в сільському господарстві. Пролетаріат Західної України був багатонаціональним: тут працювали українці, поляки, угорці, молдавани, словаки, німці, євреї та представники інших національностей.
Робітники зазнавали тяжкого соціального, політичного та на-ціонального гноблення. Незважаючи на австрійський закон 1885 p. про 11-годинний робочий день, в Західній Україні він складав 12 годин і більше. Західноукраїнські робітники одержували найнижчу в Австро-Угорщині заробітну плату. Охорони праці практично не існувало. Хоча австрійська конституція 1867 p. офіційно проголосила національну рівноправність в школах, державних установах та судах, у дійсності панівне становище, поряд з австрійськими правлячими колами, в Східній Галичині займали польські шляхтичі, в Північній Буковині - румунські бояри, в Закарпатті - угорські феодали та капіталісти.
Західноукраїнські землі були аграрним краєм. Сільським гос-подарством тут займалося 94% населення. Більша частина рілля, лісів та пасовищ належала поміщикам, заможним селянам, католицькій та уніатській церкві. Зберігалося велике поміщицьке та церковне землеволодіння. Поміщикам належало понад 40% усіх земель. Графи Потоцькі, наприклад, мали 60 тис. га, граф Шенборн - 203 тис. га. Аналіз процесу класового розшарування селянства повністю спростовує твердження про те, що західноукраїнське селянство становило однорідну масу, яку експлуатували поміщики.
Селянське господарство Галичини, Буковини і Закарпаття було переважно малоземельним, внаслідок чого більшість трудящих селян була змушена йти в кабалу до експлуататорів, В цілому господарств, які мали наділи до 5 га, в Галичині нараховувалося 80%, в Буковині - 85%, в Закарпатті - 73%. Поряд із капіталістичними формами експлуатації в західноукраїнському селі значне місце займали відробки та інші пережитки кріпосництва. Наприкінці XIX ст. половина селян не могла жити за рахунок свого наділу.
Винятково тяжке економічне становище трудящих західноукраїнських земель, зумовлене селянським малоземеллям і відсутністю розвинутої промисловості, призвело до надлишків робочих рук і спричинило масову еміграцію. Гнані злиднями і голодом, малоземельні та безземельні селяни і робітники залишали рідні місця і в пошуках роботи виїжджали до Аргентини, Бразилії, Канади, США та інших країн, де на них нерідко чекали ще більш тяжкі випробування. Характерно, що австрійські власті всіляко перешкоджали їх еміграції до Росії.
Жорстоке соціальне гноблення посилювалося гнобленням на-ціональним. Українське населення не мало можливості навчатися рідною мовою. Так, у Галичині під впливом польської шляхти в школах було запроваджено польську мову замість української. Полонізація так широко охоплювала населення, що навіть духовенство, яке прагнуло зберегти українську культуру, в спілкуванні між собою вживало польську мову. За даними 1900 р. читати і писати по-українськи в Західній Україні могли тільки 7% чоловіків і 4% жінок. Усі заходи австрійського уряду були спрямовані на те, щоб тримати трудящих Галичини, Буковини і Закарпаття у темноті і безправ'ї. Реакційна політика полонізації, румунізації і мадяризації західноукраїнського населення усувала найменші можливості для розвитку української культури.
У другій половині XIX ст. пануючим класом на західноукраїнських землях залишалися поміщики, проте розвиток капіталізму призвів до посилення ролі буржуазії. Поряд з іноземними капіталістами в Галичині, Буковині і Закарпатті виникла і українська буржуазія, хоча її питома вага була порівняно невеликою. Серед неї особливе місце займали представники українського чиновництва Але найбільш чисельною та сильною в економічному плані групою української буржуазії було куркульство.
Починаючи з 70-х pp., в Галичині, Буковині і Закарпатті посилився робітничий рух. Українські народні маси разом з польськими, румунськими та угорськими робітниками і селянами виступали проти гноблення австрійської бюрократії, польської шляхти. румунських бояр, угорських магнатів, а також українських поміщиків і буржуазії.
У цей період на західноукраїнських землях посилився процес диференціації селянства, що сприяло дальшому розвитку капітадієтичних відносин на селі. Трудове селянство перебувало у безпросвітних злиднях, а сільське господарство внаслідок хижацькогогосподарювання великих землевласників з року в рік деградувало.
З метою організації та об'єднання дрібного селянства І.Фран-ко і М. Павлик у 1890 p. створили Українську радикальну партію, яка поширила свою діяльність на Буковину і частково на Закарпаття. Найважливішими вимогами її програми були ліквідація феодальних привілей і надання політичних свобод.
Державний лад Австрії забезпечував панівне становище німців, які спроміглися залучити на свій бік представників експлуататорських класів інших національностей. В Галичині, що була заселена значною мірою українцями, політичні, економічні та культурні привілеї було надано польським поміщикам і буржуазії. Австрійський уряд шукав підтримки у польських поміщиків ще й тому, що населення Східної Галичини, яке симпатизувало народу Росії, розглядалося в політичному аспекті як ненадійне.
У 1849 p. замість губернського управління в Галичині було створено намісництво на чолі з намісником, а в Буковині - крайове управління, яке очолював крайовий президент. Головна різниця між намісництвами і губернськими управліннями полягала в тому, що в останніх зберігався деякий елемент колегіальності.
Loading...

 
 

Цікаве