WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Джерела права та державний лад Київської Русі - Курсова робота

Джерела права та державний лад Київської Русі - Курсова робота

Окремі феодальні князівства настільки посилилися в економічному і політичному відношенні. Що втримували їх у покорі київському князю ставало неможливим. Князівські володіння перетворювалися у своєрідні держави у державі. Цьому певною мірою сприяли розвиток великих феодальних землеволодінь, між якими існували слабкі економічні зв'язки, а також формування феодального імунітету внаслідок наділення великих феодалів, і перш за все місцевих князів, жалуваними та іншими грамотами. Місцеві князі зміцнювали власний політичний аппарат, який головним чином копіював аппарат великого князя і надавав їм можливість тримати у покорі підвласне населення. Придушувати опір експлуатованих мас, який посилювався. Місцеві князі очолювали адміністрацію і військо, до них поступово повністю перейшло право судити, яке вони здійснювали у князівському дворі або передоручали своїм тіунам.

Послаблення влади великого київського князя і посиленя впливу багатих феодальних землевласників зумовили скликання феодальних з'їздів ("снемів"). Ці з'їзди були загальнодержавними. На них збиралися місцеві князі, їх спільники, васали, бояри, інколи церковна знать. Під проводом великого київського князя тут розробляли нове законодавство, розподіляли лени, розв'язували питання війни і миру з іноземними державами, планували заходи щодо охорони торговельних шляхів. З'їзд був, таким чином, державним органом, який вирішував питання, що стосувалися спільної організації, державного ладу, зовнішньої і внутрішньої політики країни в умовах послаблення влади київського князя і посилення впливу місцевих феодалів. Так з'їзд 1097р. в Любечі, маючи на увазі "строение мира", визнав незалежність окремих князів.

Феодальні з'їзди не могли припинити процес розпаду київської Русі, оскільки в основі його лежали соціально-економічні фактори. Політична влада, будучи атрибутом земельної власності. В міру зростання і зміцнення приватного землеволодіння переважно зосереджувалася в руках місцевих князів і бояр на шкоду великому князю, що у кінцевому рахунку й прискорило розпад Київської Русі.

У давньоруській державі продовжували існувати народні збори – Віче. Із племінних сходів давніх слов'ян вони перетворилися у збори, в яких брали участь вільні дорослі жителі міста – купці, ремісники та ін. Але вирішальна роль в них належала міській феодальній верхівці – боярам і "старцам градским". Збори ці мали певне значення у політичному житті Київської Русі. Рішення про убивство князя Ігоря, який зловживав збиранням данини. У 1970р. новгородське віче запросило до Новгорода князя Володимира Святославовича. Важливою функцією віча було комплектування народних ополчень і вибір його ватажків. Віче скликалося під час облоги міста, перед початком воєнних походів, на знак протесту проти політики князя. Виконавчим органом віча була Рада. Правила в ній міська знать.1 З розвитком феодалізму та зміцненням влади князів і державного апарату діяльність віча практично відмирає. Виняток становили лише віча у деяких містах (Новгород, Псков).

Органом місцевого селянського самоврядування була Вервь – сільська територіальна громада. Вона здійснювала колективну власність на неподільні землі, реалізацію норм звичаєвого права, організацію захисту своїх членів та їхньої власності у конфліктах з державним апаратом, феодалами і сусідніми общинами. Члени верві, пов'язані поміж собою системою кругової поруки, несли перед князівською адміністрацією фінансові, поліцейські та інші зобов'язання. Територія верві була досить великою. Вона охоплювала кілька населиних пунктів, які знаходилися недалеко один від одного.

Збройні сили складалися з трьох основних частин: великокнязівської дружини, дружини місцевих князів та інших феодалів; народного ополчення; найманих загонів.

Дружина була ядром війська. У перший період існування Київської Русі дружинний лад характеризувався тим, що дружинники постійно перебували поруч з князями, жили з ними, поділяли їх інтереси, в усьому допомагали їм. Князі постачали дружину всім необхідним: їжею, одягом, зброєю. Вони вважали дружинників своїми радниками. Верхівка дружинників спрямовувала діяльність князя.

Основний контингент дружини – родова знать, але усякий, кого князь вважав цінним у ратній справі і пораді. Міг бути включений до складу дружини. Із рядів старшої дружини виходили найбільш важливі представники князівської адміністрації – посадники, тисяцькі та інші.

Народні ополчення були головною силою війська. Вони комплектувалися у період воєн з зовнішнім ворогом, у випадках загрози вітчизні.

До воєнних операцій князі залучали також іноземні наймані загони. Ці військові частини складалися з варягів, фінських і тюрських племен.

Військо ділилося на тисячі, сотні , десятки. Пізніше його стали ділити на полки.

Представники феодального класу, і перш за все сам великий київський князь як глава держави, добре розуміли силу ідейного впливу релігії на людей і намагалися використовувати її в інтересах свого класу. Так, у системі заходів, спрямованих на зміцнення Давньоруської держави, велике значення мала релігійна реформа князя Володимира Святославовича, який запровадив (близько 988р.) на Русі християнство як державну релігію. Дохристиянська релігія слов'ян, яка відображала ідеологію первіснообщинного ладу, з виникненням класів і держави була неспроможна сприйняти нові умови суспільного життя і виконувати таку функцію релігії, як посвячення служінню феодальному устрою.

У народі християнство поширилося не зразу. Введення нової релігії з самого початку зустріло опір простого люду і вимагало примусових заходів з боку держави. Спочатку християнство прийняло князівське оточення, а вже потім – народ.

Введення християнства на Русі сприяло виникненню в країні могутньої і розгалуженої церковної організації.

Як носій ідеї єдиної держави і церкви на Русі, виразник патріотичних традицій, християнський клір об'єктивно створював грунт, на якому визрівала національна самосвідомість, що за середньовіччя знаходилась завжди у синкретичній єдності з релігійними поглядами. Запровадження християнства у Київській Русі і зростаючий вплив церкви на віруючих визначили виникнення церковного суду. Судові функції здійснювали єпископи, архієпископи і митрополити.

У Київській Русі суд не був відділений від адміністрації. Він будувався на класовій основі і захищав перш за все інтереси пануючих верхів давньоруського суспільства. У ролі судді в перше чергу виступав князь. До компетенції лише князівського суду належали справи, в яких хоча б однією з сторін були представники феодальної знаті. Про суд князя розповідається в Руській Правді та інших джерелах. Про князя як суддю свідчать, наприклад, статті Руської Правди, котрі забороняли мучити смерда і огнищанина без "княжа слова"(ст. 33 Коротка Правда, ст. 78 Поширена Правда). Закуп міг піти жалітися до князя і до суддів (ст.56 Коротка Правда). Найбільш важливі справи князі вирішував разом із своїми боярами. У Руській Правді згадується також звичайне місце суду – "княж двір" (ст.40 Поширеної Правди).

Судові функції, крім князя, здійснювали і представники місцевої адміністрації – посадники, волостелі та їх помічники.

У Київській Русі активно йшов процес становлення вотчиного суду. Це був суд землевласників над феодально залежним населенням, який здійснювався на основі імунітетних жалувань. Виникнення вотчиного суду пов'язано зі зростанням великого землеволодіння й утвердженням феодальних відносин на Русі. Про ці суди згадується у літописі і грамоті новгородського князя Мстислава Володимировича Юр'єву монастирю 1130р.

Існував у Київській Русі так званий общинний суд. Але про його діяльність в умовах феодальної держави не варто говорити. Про общинний суд Руська Правда досить виразно згадує тільки у ст.15 Короткої Правди, де йдеться про пережиток давнього общинного суду.

Література

  1. История государства и права Украинской ССР / под ред. Б.М.Бабия, К., 1987. –Т.1.

  2. Грушевський М. Ілюстрована історія України.К., 1918.

  3. Ричка В.М. Про адміністративно-територіальний устрій Давньоруських земель XI-XII ст.

  4. Історія держави і права України. Частина 1: Підруч. для юрид. вищих навч. закладів і фак.:У -./ за ред. А.Й. Рогожина., -К., Ін Юре. 1996.

  5. Сахаров А.Н. Дипломатия Святослава. М., 1982.

1 Історія держави і права України. Частина 1: Підруч. для юрид. вищих навч. закладів і фак.:У -./ за ред. А.Й. Рогожина., -К., Ін Юре. 1996. –с.56.

1 История государства и права Украинской ССР / под ред. Б.М.Бабия, К., 1987. –Т.1. –с.57-63

2 Сахаров А.Н. Дипломатия Святослава. М., 1982. –с.59.

1 Ричка В.М. Про адміністративно-територіальний устрій Давньоруських земель XI-XII ст. – с.94-107.

1 Грушевський М. Ілюстрована історія України.К., 1918. –с.103

3

Loading...

 
 

Цікаве