WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Державотворення як визначальна складова сучасного та майбутнього у розвитку України - Курсова робота

Державотворення як визначальна складова сучасного та майбутнього у розвитку України - Курсова робота

Ті представники влади, які так чи інакше пов'язані з великим бізнесом, і захищають в першу чергу інтереси цього бізнесу, взамін користуючись їхньою фінансовою підтримкою.

Державна служба так само практично знаходиться на службі не народу, а на службі у представників великого капіталу, тому що саме великий капітал і формує вищу владу в Україні. І щоб не говорили про незалежність судової системи, про непідкупність правоохоронних органів, про неможливість впливу з боку великого капіталу або кримінальних структур на законодавчу чи виконавчу владу – все одно в Україні продовжує процвітати корупція, продовжуються зловживання своїм службовим положенням чиновниками всіх рівнів. Звичним явищем стало кумівство, хабарництво, залякування, обрехування, збирання компромату, зведення розрахунків, замовне вбивство і т.п. При цьому діє найсправедливіший закон: "Правий завжди той, хто має більше прав!"

І надалі існує практично абсолютна депутатська недоторканність. Депутата Верховної Ради не можна притягнути до відповідальності без згоди інших депутатів. Це абсурд! Депутати мають масу привілеїв, пільг, при цьому багато хто з них є власниками або співвласниками великих підприємств, заводів, фабрик. В той час, як дві третини населення країни знаходяться за межею бідності.

Молодь в Україні, навіть отримавши вищу освіту, не завжди може знайти роботу за фахом. Перепоною у працевлаштуванні молоді часто-густо є занадто високі вимоги до молодих спеціалістів. Приватні бізнес-структури можна зрозуміти – вони просто змушені шукати найкращих випускників вищих навчальних закладів – бо це вимога ринку, жорсткого професійного відбору. Але для того, щоб працевлаштуватись в державні установи чи заклади, необхідно мати не лише диплом про вищу освіту, але і зв'язки, знайомих, а іноді просто дати хабара. І зрозуміло, що працевлаштовуючись саме таким чином, молодий спеціаліст, отримавши роботу, просто вимушений повністю підкорятись всім вимогам і примхам роботодавця-чиновника, іноді ігноруючи свої службові інструкції і виконуючи вказівки свого начальства. Поступово такий "спеціаліст" деградує як особистість, стає залежним, втрачає здатність самостійно мислити, ініціативність, принциповість. З часом він стає звичайним бюрократом, який займається паперовою тяганиною, але не спроможним вирішити іноді найпростіші службові питання і людські проблеми без вказівки згори.

Також в Україні гостро стоїть проблема розвитку малого та середнього бізнесу, без якого неможливий подальший економічний розвиток країни. В багатьох розвинених країнах саме надходження податків від малого та середнього бізнесу є основним джерелом наповнення державного бюджету. Крім того, малий та середній бізнес дає можливість децентралізації грошових потоків, за рахунок чого вагома частина фінансових ресурсів буде залишатися в регіонах, що буде додатковим стимулом розвивати соціальну інфраструктуру в областях.

Нажаль, перекоси в структурі економіки країни в бік переважання важких, іноді дуже матеріаломістких та енергоємних, часто екологічно небезпечних, шкідливих виробництв, негативно впливає на подальший економічний розвиток, на умови життя людей.

Відповідно, перехід України до сталого розвитку має одночасно забезпечити економічне процвітання, екологічний баланс та соціальну справедливість. Досягнення цієї мети вимагає провідної ролі в цьому процесі суспільно відповідального та сучасно мислячого національного бізнесу, а важливою складовою цього переходу має стати загальнодержавна бізнес- стратегія.

Оскільки Україна успадкувала з радянських часів переважно неефективні, ресурсовитратні та екологічно брудні виробництва, концепція науково-технічної, соціально-орієнтованної ринкової економіки є вкрай необхідною і могла б допомогти українським підприємствам зрозумітиперспективні шляхи їх виживання та подальшого розвитку в умовах ґлобального ринку.

Крім того, проведення ефективної державної політики в сфері оподаткування, ціноутворення, субсидій і стандартів, гармонійно поєднувала б економічні, ресурсні та екологічні аспекти виробництва, що буде можливим лише в разі активної участи національного бізнесу в процесі вироблення збалансованої політики та прийняття відповідних державних рішень в Україні.

На жаль, за останні роки український номенклатурно-олігархічний бізнес виявився абсолютно неадекватним сучасним тенденціям та змінам, що відбулись у світовій економіці. В діях керівників вітчизняних великих підприємств, більшість яких знаходиться у власності олігархічних структур, переважає вузько егоїстичний і тимчасовий підхід, спрямований передусім на швидке отримання надприбутків, коли не враховуються довгострокові перспективи та наслідки в майбутньому. Більшість крупних українських бізнесменів заклопотані в першу чергу визискуванням особистого прибутку з архаїчної індустріальної бази, що залишилася від часів СРСР, й слабо переймаються пошуком шляхів її модернізації та стратегії її перспективного розвитку.

Нажаль, поки що нема серед українських промисловців та підприємців глибокого усвідомлення того, що в сучасному світі кращі ресурсні та екологічні показники підвищують конкурентноспроможність бізнесу на світовому ринку, зокрема полегшують доступ на величезні ринки розвинених країн, не говорячи вже про внутрішній український ринок.

Крім того, треба визнати, що, незважаючи на особливу актуальність для України існуючих проблем, ідеологія сталого розвитку не набула в Україні достатнього поширення і не знайшла належного відображення ні у суспільній думці, ні у державній політиці, ні у господарській практиці.

Зокрема, навіть ті законодавчі акти, які приймаються у Верховній Раді – вищому законодавчому органі держави, і направлені на підтримку національного виробника, малого та середнього бізнесу, не завжди мають підтримку з боку владних структур і втілюються в життя.

Також необхідно розглядати і приймати економічні, соціальні, технологічні і екологічні рішення з урахуванням необхідного їх ув'язування в єдину комплексну систему розвитку на основі перспективної стратегії України ХХІ століття.

Сучасне державне будівництво не можливе без усвідомлення того, що відбувається в світі, без розуміння всіх тенденцій світового розвитку, без зрушення в світоглядних та ціннісних орієнтирах. А недостатній рівень поінформованости всіх верств населення про характер існуючих проблем та архаїчно-індустріальна суспільна свідомість не сприяє формуванню соціального замовлення на якісно нову стратегію розвитку, спрямовану в майбутнє.

В решті решт, має бути визначена національна стратегія розвитку суспільства, що базується на збалансованості економічних, соціальних та екологічних чинників. Також потрібно широке залучення громадськости та бізнесу до процесу прийняття рішень і практичної діяльности у цій сфері, бо активна участь у цій справі на паритетних засадах усіх секторів суспільства є одним із вирішальних чинників сталого розвитку країни.

Нажаль, поки що правлячі кола України, що в більшості своїй представлені колишньою радянською номенклатурою, упродовж років незалежности проявили свою абсолютну нездатність успішно вирішити завдання мобілізації суспільства для край необхідної модернізації та переходу до економічного розвитку, і навіть осягнути та сформулювати цю стратегічну перспективу.

Без досягнення загальнонаціонального консенсусу та негайного прийняття відповідних державних рішень Україна вже в близькій перспективі може зіткнутися з важко вирішуваними проблемами, які можуть поставити під загрозу її існування як незалежної держави.

Державотворчі процеси, що відбуваються в Україні сьогодні, зокрема події осені 2004 року, коли відбулась так звана "помаранчева революція", і подальше розмежування суспільства, неможливість, або скоріше небажання представників деяких політичних сил сконсолідувати країну, а іноді спеціально спрямоване розшатування суспільства, нав'язування неприйнятної ідеології, спроби змінити історичне минуле, підміна понять та принципів, штучне роздмухування мовної проблеми – все це лише гальмує і уповільнює і без того досить примарний розвиток України, додає ще більше соціально-економічних проблем, дестабілізує ситуацію в державі, ділить суспільство за географічно-політичною ознакою.

Проблема національного виживання з урахуванням сучасних світових тенденцій, і в першу чергу ґлобальної тенденції до переходу на засади сталого розвитку, має стати домінуючою в державній політиці на найближчу та довгострокову перспективи.

Водночас, адаптація до української специфіки, запровадження новітніх наукомістських технологій в виробництві, державне управління на демократичних засадах, вироблення адекватної стратегії розвитку країни в ХХІ столітті дасть надійні дороговкази в майбутнє. Практичне ж впровадження цієї стратегії дозволить не лише об'єднати наявні в суспільстві та державі ресурси для подолання існуючої економічної та політичної кризи, а й надасть процесу реформ в Україні та модернізації її економіки осмисленого і перспективного характеру.

Зрештою, саме перехід до стратегії сталого розвитку дозволив би Україні вписатися в сучасний світовий і цивілізаційний процес та визначив би її місце в майбутньому світі в когорті його провідних націй.

Loading...

 
 

Цікаве