WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Державно-правове регулювання ринку ціних паперів - Курсова робота

Державно-правове регулювання ринку ціних паперів - Курсова робота

Під правовими принципами регулювання ринкової взаємодії тут розуміється певна сукупність вимог або критеріїв, яким повинні відповідати регулюючі дії учасників ринку. (Надалі йтиметься більшою мірою про інституційних учасників). [ 4 ]

Кожен такий учасник повинен якимось чином впорядковувати свої стосунки з іншими учасниками або свої внутрішні відносини шляхом регулювання конкретних відносин. Аби бути ефективним, регулювання має задовольняти певні вимоги. Залежність між регулюванням та вимогами до нього така: якщо регулювання відповідає вимогам, то воно, власне кажучи, відбувається як таке;

якщо не задовольняє - то його як такого не існує. Тобто в останньому випадку ринкова взаємодія буде знаходитися поза

межами регулювання і мати випадковий характер. Таким чином, знання вимог або критеріїв, які стосуються регулювання, сприяє його здійсненню.

Існує багато принципів правового регулювання ринку цінних паперів, але особливої уваги заслуговують такі: принцип законності: принцип делегування повноважень; принцип раціонального моделювання; принцип структурної побудови нормативних актів; принцип лексичної визначеності правових текстів.

Додержання цих принципів сприяє досягненню мети, яка стоїть перед правовим регулюванням ринку цінних паперів у цілому і надає змогу, за відсутності певних правових норм і правил не ' втрачати плідності регулюючих зусиль.

1. Принцип законності.

Принцип законності складається принаймні з трьох складових частин. Він означає: (а) необхідність виконання вимог, які прямо викладені в законах або підзаконних актах; (б) обов'язок не виходити за межі дозволеного, якщо такі межі визначаються законом або підзаконним актом; (в) право на регулювання за своїм розсудом, якщо закон або підзаконний акт його не обмежують.

Розглянемо, яким чином діють ці три частини принципу законності на прикладі Закону про цінні папери і фондову біржу.

Вимоги, викладені в законі. Зазначений закон містить велику кількість чітко окреслених вимог. Зокрема, згідно зі статтею 4 акція повинна мати такі реквізити: фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження; найменування цінного паперу - "акція", її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну вартість; ім'я власника (для іменної акції); розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акції; а також кількість акцій, що випускаються, строк виплати дивідендів та підпис голови правління акціонерного товариства чи іншої уповноваженої на це особи; печатку акціонерного товариства.

Крім того, у цій статті має місце вимога, наприклад, про те, що привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10 відсотків статутного фонду акціонерного товариства, або про те, що мінімальна номінальна вартість акції не може бути меншою 50 карбованців.

Стаття 7 забороняє випуск акцій для покрить збитків, пов'язаних з господарською діяльністю акціонерного товариства.

У статті 8 визначається інша вимога - акції можуть бути видані одержувачу (покупцю) тільки після повної оплати їх вартості.

Закон також визначає перелік обов'язкових реквізитів облігацій підприємств. Зокрема, мова йде про: найменування цінного паперу - "облігація", фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій; фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації); номінальну вартість облігації; строки погашення, розмір і строки виплати відсотків (для відсоткових облігацій);

місце і дату випуску, а також серію й номер облігації: підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи; печатку емітента.

Суть законодавчої вимоги полягає у тому, що певні відносини законодавець регулює самостійно, досить визначено, категорично. Учасники ринкової взаємодії повинні виконувати вимогу незалежно від того, подобається вона їм чи ні. Крім того, вступаючи між собою у певні стосунки, учасники повинні їх здійснювати саме таким чином і в такому обсязі, як це визначив законодавець. Будь-яке відхилення від вимоги, зафіксованої у законі або підзаконному акті, вважається їх порушенням.

Межі дозволеного, визначені законом. В окремих випадках закон встановлює межі, у яких може діяти конкретний учасник ринкової взаємодії, тобто на ринку цінних паперів. Наприклад, відповідно до статті 4, до акції може додаватися купонний лист на виплату дивідендів. Якщо це має місце, то купон повинен містити такі основні відомості: порядковий номер купона на виплату дивідендів; порядковий номер акції, по якій виплачуються дивіденди; найменування акціонерного товариства; рік виплати дивідендів. Стаття 5 визначає, що акція є неподільною. У разі, коли одна й та сама акція належить кільком особам, усі вони вважаються одним власником акції і можуть здійснювати свої права через одного з них або через спільного представника.

У статті 6 вказується те, що рішення про випуск акцій приймається або засновниками акціонерного товариства, або загальними зборами акціонерів цього товариства.

Відповідно до статті 8, акції оплачуються в національній валюті, а у випадках, передбачених статутом акціонерного товариства, також у іноземній валюті або шляхом передачі майна.

Суть визначення меж полягає у тому, що законодавець, з одного боку, дозволяє учаснику ринку обрати той або інший варіант поведінки, але з другого - визначає межі, у яких цей вибір може бути зроблено. Наприклад, у випадку статті 4, дозволяється додавати купонний лист, але поряд з цим також визначаються його обов'язкові реквізити. У випадку статті 5, декілька власників акції можуть здійснювати свої права через одного з них або спільного представника, але поряд з цим встановлюється обмеження - усі вони вважаються одним власником, а акція є неподільною.

Коли закон містить у собі певну вимогу, то це означає, що законодавець вимагає певного варіанту дій. Коли ж законодавчий акт визначає межі дозволеного, то законодавець дозволяє якийсь варіант поведінки та одночасно встановлює певні обмеження. Або в рамках обмежень він вважає припустимими певні варіанти поведінки учасників ринкової взаємодії.

Право учасника ринку регулювати відносини на свій розсуд. Ця складова частина принципу законності є досить схожою на попередню, але не ототожнюється з нею. Прикладами можуть бути: положення статті 6 про те, що протокол рішення про випуск акцій, крім обов'язкових реквізитів, може також містити й інші відомості щодо випуску акцій; аналогічне положення статті 11, яке стосується протоколу рішення про випуск облігацій.

У даному випадку законодавець дозволяє учасникам ринку здійснити певні дії і не встановлює ніяких обмежень. Тобто під іншими відомостями можуть бути будь-які відомості, які емітент вважатиме необхідними. Іншими словами, закон надає учаснику ринку право регулювати певні відносини на свій розсуд. Саме наявність або відсутність меж, у яких окремі дії учасників вважаються законодавцем припустимими, і відрізняє останню частину принципу законності від попередньої.

2. Принцип делегування повноважень.

Принцип делегування повноважень є надзвичайно важливим засобом здійснення регулювання ринкової взаємодії. Можна навіть сказати, що він є необхідною умовою будь-якого регулювання суспільних відносин.

Оскільки ринок являє собою систему взаємовідносин, яка поєднує у собі державно-правове та інституційно-правове регулювання, то й мова відповідно буде йти про внутрішньо - державне, державно-інституційне та внутрішньо-інституційне делегування повноважень.

Проблема делегування повноважень є не тільки важливою, але й складною. Це пов'язано, зокрема, з тим, що делегування повноважень є певним суспільним процесом. Суть його полягає у тому, що права й обов'язки щодо вирішення певних питань передаються від одного регулюючого органу або інституту до іншого. Слід мати на увазі, що орган або інститут, який передає права та обов'язки по регулюванню певних відносин, сам повинен бути уповноваженим на законних підставах здійснювати регулювання цих відносин.

При регулюванні ринкової взаємодії існує принцип, згідно з яким ніхто не може передавати більше прав, ніж ті, якими він сам володіє на законних підставах.

Якби нам довелось малювати графічне зображення процесу делегування повноважень, то в ряді випадків ми мусили б зобразити його у вигляді замкненого кола; в інших - у вигляді лінії, яка спрямована у безмежжя. У реальній ринковій взаємодії процес делегування повноважень поєднує у собі і перше, і друге зображення. Необхідно також зауважити, що в першому випадку довжина кола може бути більшою або меншою.

Щоб краще зрозуміти, що собою являє колоподібний процес делегування повноважень, уявімо собі таку схему:

а) Певна сукупність індивідів, які мешкають на якійсь території, вступають між собою у взаємодію. Виникає об'єктивна потреба в регулюванні цієї взаємодії. Для цього створюється відповідна організація - скажімо, держава, - яка наділяється певними повноваженнями по регулюванню суспільної взаємодії. Тобто сукупність індивідів делегує повноваження по регулюванню їх взаємодії, а межі делегування визначаються в основному законі - конституції.

Loading...

 
 

Цікаве