WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Державний устрій України: проблеми теорії і практики - Курсова робота

Державний устрій України: проблеми теорії і практики - Курсова робота

3

Курсова робота

Державний устрій України: проблеми теорії і практики

Зміст

Вступ

І. Державний устрій України

1.1.Конституційні положення про організацію деравної території

1.2.Теорії розподілу державного устрою

1.3.Способи встановлення унітарності

ІІ. Адміністративно-територіальний устрій як складова частина державного устрою

2.1.Характерні риси адміністративно-територіального Устрою

2.2.АРК, регіональні та місцеві органи державної влади

ІІІ. Органи місцевого самоврядування

3.1.Роль місцевого самоврядування в політичній системі України

3.2.Місцеве самоврядування і державна влада

3.3.Децентралізація влади як один із принципів місцевого самоврядування

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

У Конституції України (Розділ І "Загальні засади") визначено форму правління, форму державного устрою й політичного режиму в Україні.

За формою державного правління Україна є республікою. "...Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначити і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати державну владу" (ст. 5).

За формою державного устрою—унітарна держава з автономним утворенням у вигляді Автономної Республіки Крим: "Суверенітет України поширюється на всю її територію.—територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою" (ст.2).

У ході розробки курсової роботи було поставлено завдяня визначити форму державного устрою незалежної України.

На сьогоднішній день політична ситуація в Україні є досить нестабільною. Тому тема курсової роботи "Державний устрій України: проблеми теорії і практики" є досить актуальною, оскільки ми маємо можливість проаналізувати чи "унітарна форма державного устрою" консолідує український народ, чи навпаки―роз'єднує.

Предметом вивчення теми курсової роботи є держава, державна влала, форма державного устрою, тоді як об'єктом виступають державні відносиниі, методи здійснення державної влади.

Вже протягом багатьох років і дотепер існують суперечності про форму державного устрою України, і досить гостро було поставлено питання, свого часу, про "федералізацію" України.

Як історичний досвід, так і сучасний стан країн показує, що ні рівень життя народу, ні розвиток виробничих сил, ні права людини безпосередньо не залежать від того, чи є держава федеративною, чи унітарною, хоча цілком можливо, що у надвеликих державах-монстрах США, Китай, Росія, Індія, а також у величезних територіальних і рідконаселених Канаді і Австралії такий вид державного устрою більш ефективний, ніж унітарний.

У компактних країнах середньої величини, до яких належить Україна, такий устрій ніяких переваг не дає.

Українська нація ще остаточно не стабілізувалась ні як етнічна, ні як мовна, ні як політична спільнота (в державно-політичному сенсі українська нація—це не лише українці, а й інші національності України). Доцентрові сили ще не досягли того рівня, коли їхня дія набуває незворотного характеру. Має відбутися відновлення історичної пам'яті народу, усвідомлення українцями своєї само бутності, повернення національної гідності, почуття господаря на власній землі, поновлення в правах рідної мови, без чого не відбудеться регенерація деформованої насильницькими зовнішніми впливами етнічної ментальності і культури.

Федералізація України законсервує її сучасний стан, коли всі наслідки лігвоциду, етноциду і геноциду щодо українців—ще будуть у повній силі. Вона сприятиме не "єдності різних" і "синтезові протилежностей", а остаточному порізненню і протиставленню, до того ж закріпленому парламентарно. І, звичайно, набуде вигляду "квебекізації" або нашої-таки "крімізації". А не виключено, що і чогось значно гіршого.

Колись глибокий знавець Стародавнього світу і Середньовіччя Ернест Ренан писав: "Давні республіки, феодальна система значно більше, ніж держава тероризували індивіда.

РОЗДІЛ І. ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНИ

    1. Конституційні положення про організацію державної території

Сутнісні характеристики держави як категорії конституційного права відбиті у формі державного устрою—відображених в основному законі організації території держави і способі організації влади. Для з'ясування форми державного устрою необхідно проаналізувати конституційні положення, за змістом яких визначено організацію державної території та статус її складових або відокремлених частин. А також встановлено і розмежовано повноваження центральних органів і органів, локалізованих у межах таких складових або частин.

Термін "Форма державного устрою" має самостійне значення для теорії і практики конституціоналізму. Проте його використання може спричинити плутанину, адже державний устрій іноді асоціюється із державним ладом, тобто із загальною організацією державної влади в умовах конкретної країни. Непорозуміння можуть також виникати стосовно співвідношення понять державного устрою і адміністративно-територіального устрою.

Форми державного устрою почали досліджуватися лише у нові історичні часи за умов поширення ідеї суверенітету, яка на той час виключала його обмеження або поділ. У подальшому відповідна ідея, зміст якої змінювався, стала своєрідним наріжним каменем теорії федералізму. Зокрема, у XVII-XVIII століттях набули поширення тези про подільність суверенітету.

1.2. Теорії розподілу державного устрою

Державний устрій—це територіальна організація державної влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством, це взаємозв'язок окремих складових частин держави між собою і її спільними вищими (центральними) державними органами.[7;57] Для характеристики територіальної організації держави, організації державної влади з територіальним групуванням населення в юридичній літературі довгий час уживався, та й зараз використовується (особливо в роботах по теорії держави і права) термін "державний устрій". Він застосовується в неоднакових значеннях у повсякденній мові, політичній літературі, юридичних дослідженнях. У перших двох випадках йому надається, звичайно, дуже широке значення: мова йде про державний, а іноді і суспільний лад в цілому. У юридичній літературі мається на увазі лише устрій території держави, співвідношення держави як цілого з його складовими частинами. Це політико-територіальний розподіл (унітарна держава і федерація, національні й інші державні утворення – суб'єкти федерації: штати, султанати, землі, кантони й ін.), автономні утворення (автономні республіки, області й ін.) і адміністративно-територіальні одиниці (провінції, райони, округи і т.д.). Що стосується конфедерацій, співтовариств, союзів, співдружностей держав, то можна з впевненістю сказати, що, вони до проблеми територіально-політичної організації держави не відносяться – це міждержавні, міжнародні об'єднання держав. Але питання стосуються державної проблематики, хоча вони вивчаються не в конституційному (державному), а в міжнародному праві.

У сучасній теорії державний устрій поділяється на унітарний (простий) і складний. Проста унітарна держава. Поняття "унітарна держава" походить від латинського слова "unus", що значить один, єдиний. Унітарна – це злита держава, не розділена на більш дрібні державні утворення, а що складається, як правило, з адміністративно-територіальних одиниць. Унітарні держави бувають двох видів: прості і складні. Прості складаються тільки з адміністративно-територіальних одиниць (Польща, Таїланд, Алжир, Колумбія, Вануату й ін.), складні мають у своєму складі ті чи інші форми автономії (Італія, Філіппіни, Нікарагуа й ін, про це мова піде далі у роботі. Адміністративно-територіальний розподіл у різних країнах будується по неоднакових принципах і включає різне число ступіней, ланок. Звичайно це області, провінції, губернаторства і т.д., на які безпосередньо поділяється територія держави; райони, повіти, округи і т.д., з яких складаються одиниці обласної ланки; громади - як низова одиниця. Після другої світової війни в ряді країн намітилися два напрямки змін у територіальному розподілі. По-перше, стали створюватися великі одиниці, що охоплюють кілька областей – регіони. Вони створюються не актами центральних органів, а знизу, шляхом угод, і їхнє створення, насамперед, має на меті економічної координації різних частин країни. Такі об'єднання, кожне з який охоплює кілька штатів, відіграють значну роль у Бразилії. У Росії теж створюються регіональні об'єднання суб'єктів федерації (наприклад, Поволжя, Сибіру й ін.). Хоча вони задумані для координації економіки, на ділі вони грають і іншу роль, виступаючи з визначеними політичними вимогами. Це має місце й у Росії, і голос таких об'єднань набагато більш важливий, ніж виступи окремих суб'єктів федерації, коли вони висувають свої вимоги до президента й уряду, особливо з питань економічної політики. Друга тенденція зв'язана з досвідом заокеанських країн (насамперед США), де вже давно створювалися спеціальні округи (з питань утворення, водопостачання, санітарії й ін.). Управління цими округами спеціалізовано, здійснюється призначуваними ними чиновниками, що обираються по конкурсу, (агентствами), що є професіоналами в даній області. Особливе положення займають столиці держав чи столичні округи (столиця з прилягаючими околицями). Нерідко повноваження, що обирається в столиці муніципалітету обмежені в порівнянні з іншими місцевими представницькими органами (Вашингтон у США й ін.). Такі обмеження означають великий контроль з боку центра й у ряді країн мають на меті зменшити роль населення столиці в подіях, що можуть відбутися внаслідок протистояння різних соціальних і політичних угрупувань. Центром таких подій, що надають вирішальний вплив на політику держави, звичайно надають столиці. Унітарна держава – найбільш централізована форма державного устрою. Однак є визначені градації. У деяких країнах унітарна держава є відносно децентралізованим, де в більшості ланок адміністративно-територіального розподілу є органи, обирані населенням, а в деяких ланках – тільки такі виборні органи. Вони мають широкі повноваження за рішенням місцевих питань. Децентралізованою є унітарна держава, якщо у всіх ланках адміністративно-територіального розподілу є органи, що тільки обираються, і немає призначених з центра чиновників загальної компетенції, покликаних здійснювати адміністративний контроль за місцевими органами самоврядування (наприклад, у Великобританії, Японії). Найбільш централізованим є така унітарна держава, де існує вертикальна система призначених органів управління зверху до низу. В даний час така система створюється тільки в умовах військових режимів, тому що в нормальних умовах у містах і громадах (селах) завжди є виборні ради чи загальні збори громадян, що досягли повноліття (звичайно 18 років). Ці збори приймають рішення з питань місцевого самоврядування. Форма унітарної держави дає можливість більш повної концентрації ресурсів у руках центра, вона може сприяти прискоренню розвитку країни в цілому. Проста унітарна держава — це така держава, складові частини якої не мають власного суверенітету і не можуть бути суб'єктами політичних міжнародних відносин. Наприклад, республіки Бєларусь, Польща, Болгарія. Є прості унітарні держави, які мають автономні утворення. До таких держав відносяться. України, Іспанія, Італія, Португалія. Складні держави—це такі держави, які об'єднались (утворились) з окремих державних утворень, що мали всі ознаки держави, в тому числі і суверенітет, але певну частину своїх суверенних прав, як правило, добровільно передали вищим центральним органам союзної держави. Це, по суті, постійний чи тимчасовий союз суверенних держав. До складних держав належать федерація, конфедерація і імперія. Унітарний державний устрій припускає існування злитої держави, що підрозділяється лише на адміністративно-територіальні одиниці і тому що не включають у себе ніяких державних утворень. У ньому панують єдині конституційні принципи, існує тільки одна система центральних органів влади (один парламент, один уряд, один верховний суд), як правило, функціонує одна валютна система, одна армія і т.п. (Франція, Швеція, Фінляндія, Естонія, Туреччина і т.д.). У залежності від ступеня централізації унітарні держави поділяються на централізовані і децентралізовані. У бюрократично централізованих державах на чолі місцевих органів державної влади стоять призначені центром чиновники, яким підпорядковуються місцеві органи самоврядування. Демократична форма централізації допускає великий ступінь самостійності виборних місцевих органів державної влади в рішенні їхніх регіональних питань. Децентралізованим теорія називає державу, у якій центральні органи державної влади мають дуже обмежені права втручання в рішення місцевих проблем і де місцеві органи, що обираються населенням, мають значний обсяг автономії. Складний державний устрій припускає існування держави, що включає в себе інші державні утворення. Розглядаючи окремі територіальні устрої, теорія держави нічого не конструює, а лише фіксує в історії і сучасній дійсності окремі їхні види (класи). У результаті виділилися такі класи складних держав, як протекторат і унія. Під протекторатом розуміється міжнародний договір, згідно якого одна держава зобов'язується надавати заступництво іншій, більш слабкій державі, здійснювати її представництво в зовнішніх справах, забезпечувати збройний захист, а іноді надавати економічну і культурну допомогу. Протекторат відносять до числа різновидів державного устрою лише за традицією, тому що після укладання міжнародного договору про заступництво нової ("третьої") держави не з'являється, а отже, не виникає питання і про її територіальну організацію.

Loading...

 
 

Цікаве