WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Суспільний устрій після ліквідації української державності (перша половина XIX ст.) - Реферат

Суспільний устрій після ліквідації української державності (перша половина XIX ст.) - Реферат

Суспільний устрій після ліквідації української державності (перша половина XIX ст.)
Суспільний устрій України, його структура, правовий статус станів у досліджуваний період наводяться відповідно до суспільного устрою Росії.
Дворянство. Зрівняння українського дворянства в правах із російським підтверджується рядом законів, як загального характеру, що стосувалися дворянського класу Росії в цілому, так і спеціальними, які прямо адресувалися дворянству України. Так, у 1801 p. російський уряд підтвердив надання прав російського дворянства українському дворянству, яке проживало у Слобідській Україні. У 1835 p. був виданий указ "О Малороссийских чинах, дающих право на действительное или потомственное дворянство". Він затвердив станові привілеї та пільги для козацької старшини та її нащадків (усій верхівці козацького війська).
Становище дворян Правобережжя після поразки польського повстання 1830 p. ускладнюється. Указ 1831 р. "О разборе шляхты в западных губерниях и об устройстве сего рода людей" визнавав за ними усі права і привілеї, даровані дворянству імперії, якщо вони доведуть своє дворянське походження. Вимагалися документальні докази і свідчення.
Цей розбір тривав кілька років. Спеціальна комісія не визнала права на дворянство у 64 тис. осіб. Серед них було чимало козацьких старшин. У 1835 p. такий же розбір було здійснено серед татарських мурз.
В українському суспільстві зростала кількість російських дворян через те, що царат, як і раніше, розпоряджався землею України, роздавав її росіянам. У 1800 р. на Південній Україні було роздано приблизно 8 млн. десятин. На Правобережжі землі, конфісковані у їх власників за участь у повстанні 1830 p., також роздавалися російським дворянам.
Російське дворянство, яке проживало в Україні, одержало в першій половині XIX ст. ряд привілеїв у порівнянні з місцевою шляхтою. Наприклад, з 1832 p. російські чиновники, які служили у Волинській і Подільській губерніях, одержували, крім платні, також пенсію за колишню військову чи цивільну службу.
Отже, склад дворянства України за національністю був досить строкатим. Про це свідчать прізвища його представників: граф Браницький, князь Воронцов, князь Кочубей, барон Штігліц та ін.
Усе дворянство Росії, в тому числі й українське, одержало у першій половині XIX ст. нові привілеї. Зміцнилося їх становище як монопольних власників землі. Дворяни України володіли 70% земель. Закон 1842 р. про майорати припинив небезпечний для них процес дроблення земель.
Закон 1827 p. дозволив дворянам створювати фабрики, заводи та ремісничі майстерні в містах (раніше вони користувалися цим правом тільки у сільській місцевості) і без обмеження кількості робочих рук. Таким чином, розширювалася сфера нової - підприємницької діяльності дворян.
Міське населення (міські обивателі). Перш за все спостерігається зростання кількості міського населення України. У 1811- 1858 pp. воно збільшилося у 2,5 рази і було прямим результатом розвитку торгово-грошових відносин, капіталістичного укладу.
Як і раніше, склад городян був досить строкатим, міщани утворювали найбільш численну групу. За ревізією 1823 р. у Києві власне міщани, які входили до податної групи, - складали 71,5% загальної кількості городян. Міщани сплачували більшу частину податків, що накладалися на місто. З 1816 p. вони почали платити збори для будівництва доріг.
Поступово обмеження міщан у правах послабилися. У 1832 р їм було дозволено придбавати земельні ділянки у містах для зайняття торгівлею та виробничою діяльністю. Вони одержали також право переходити до купецтва та діставати гільдійське посвідчення за наявності відповідних капіталів.
Царський уряд зміцнював цеховий устрій міст. Уточнювалася його регламентація. На Лівобережжі цеховий устрій регулювало загальне імперське законодавство. На Правобережжі до 1840 р. цеховий устрій регулювався місцевим правом. При цьому в Україні продовжували діяти цехові звичаї. Проте у 1850 р. на основі місцевої практики організації цехів для міст і містечок був встановлений єдиний порядок регулювання цехового устрою.
У 1816-1859 pp. кількість купців у містах збільшилася з 18 200 до 104 000. Зберігався гільдійський устрій купецтва. Українські купці здебільшого входили до третьої гільдії, друга і особливо перша були для них зачинені. До привілійованих гільдій записували, як правило, російських купців, а українських - як виняток. До гільдій зараховували також дворян, які займалися торгівлею і володіли підприємствами.
Купецтво повільно звільнялося від різних станових обмежень. Тяжким для нього був дозвільний порядок зміни місця проживання. А якщо купець одержував дозвіл на це, то до 1824 р. він мав сплачувати державні податки та виконувати повинності і за старим, і за новим місцем проживання. Цей тягар був скасований лише у 1841 p., але не для усіх купців, а тільки для тих, хто переїздив до Волинської, Київської та Подільської губерній. Купці, які переїздили на Правобережжя та у причорноморські міста, одержували різні пільги.
У 1832 p. було створено нову станову групу - почесні громадяни. Це звання надавалося заможнішим з купців. Почесні громадяни користувалися деякими додатковими пільгами.
Купці в Україні, як і в Росії, поступово перетворювалися у капіталістів. В історії зберігаються прізвища перших українських купців-капіталістів. Це були родини Яхненка і Семиренка. Однак царевий уряд надавав перевагу російським купцям, що мешкали в Україні.
На початку XIX ст. в містах України з'являється нова суспільна група. Вона стояла поза міськими станами. Офіційні акти називали людей цієї групи "рабочие люди". Їх соціальні ознаки були такими: відсутність власного будинку і постійного місця проживання; джерело існування - праця за наймом. Це були вільнонаймані робітники. У 1828 p. вони складали 25% загальної кількості робітників, а у 1861 p. - 75%.
У першій половині XIX ст. цей прошарок багато в чому поповнюється за рахунок державних селян. За законом у наймані робітники зараховувалися ті державні селяни, які при переході з селянського стану не отримали згоди міщанського міського товариства на включення їх до міщанства міста, чи не представили поручительства шести благонадійних хазяїв і не сплатили подушний податок. У такий спосіб вони опинялися серед мешканців міста, але поза їхніми становими групами та організаціями. Інше значне джерело поповнення вільнонайманих робітників - кріпаки, випущені на волю.
Loading...

 
 

Цікаве