WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Суспільний устрій в період наступу на її автономію (XVIII ст.) - Реферат

Суспільний устрій в період наступу на її автономію (XVIII ст.) - Реферат

ніж самих "виборних".
Існувала також і третя група козаків - підсусідки (батраки). Вони походили із збіднілих козаків, селян, городян, не мали майна та осілості, працювали та жили в господарствах "виборних" козаків і підпомічників. Ті їх одягали та годували. Підсусідки ставали кріпаками у першу чергу. Закон надавав підсусідкам й можливість переходити до другої та навіть першої групи, якщо вони обзаведуться майном. За період 1654-1730 pp. кількість вільних селян у полках Лівобережжя зменшилася. К 1730 p. їх залишалося 1/3, інші 2/3 перетворилися на феодально залежних. У 1764 p. налічувалося 71604 реєстрових козаків, з них "виборних" - 19750, підпомічників - 41201, тих, які не мали двора, тобто підсусідків - 10 654.
На Правобережжі козацтво було скасовано Сеймом ще в 1699 p., але з 1704 р. до 1714 p. воно існувало завдяки підтримці лівобережного гетьмана.
Запорізьке козацтво спочатку зберігало самобутній устрій в силу того, що Січ користувалася певною самостійністю щодо гетьманського та царського урядів. Вважалося, що у самій Січі проживало не менше як 20 тис. неодружених козаків-січовиків. Вони-то й складали власне запорізьке братство, але рідко збиралися усі разом. Частина з них несла сторожову службу на кордоні, у фортецях, інші займалися різноманітними промислами (рибальством, полюванням). У паланках же розташовувалися слободи та хутори-зимовники, де жили сімейні козаки та посполиті. Кількість населення Січі постійно зростала. Всього на території Нової Січі у 1775 p. проживало приблизно 200 тис. чоловік, з них козаків-січовиків - 35 тис.
Соціально-економічні процеси, що відбувалися у країні, не обминули і Запорізьку Січ, поглибили її соціальну диференціацію.
З середини XVIII ст., коли Січ переходить до колонізації своїх земель та ведення осілого інтенсивного землеробства, хутори-зи-мівки старшини перетворюються на крупні феодальні господарства, у яких експлуатуються голота та сирома - низи запорізького товариства. Сам кош, як такий, експлуатував рядових козаків, а також масу посполітих, що утікали на землі Запоріжжя. Сподіваючись знайти тут захист від сваволі поміщиків, гетьмана та царя, вони ставали "поддаными Войска запорожского". Залежність посполітих від січової влади виявлялася, зокрема, в їх зобов'язаннях сплачувати "войськовой оклад" - головну грошову подать кошу.
Після реорганізації козацького війська на Слобожанщині й Лівобережжі та ліквідації Січі за указом від 16 листопада 1781 p. запорізьких козаків було переведено в розряд селян-однодворців, з обкладенням подушним податком, їм теж заборонялося вільно переходити на інше місце проживання. Катерина II, зруйнувавши Січ, заборонила навіть назву "запорозький козак". Землі Запорізької Січі вона роздала своїм улюбленцям.
Міське населення. У XVIII ст. чисельність міського населення України, а головне, його роль у економіці зростає. Склад міщан був досить строкатим і багатостановим. Соціальні групи населення міста перебували у складних взаємовідносинах.
Міщани, як правило, були і юридичне і особисто вільними людьми. Звільнившись від дискримінації з боку польської держави, вони одержали право займатися ремеслами поза цехів, дрібною торгівлею, наданням дрібного кредиту, їх головний обов'язок полягав у сплаті податків до гетьманської казни. Вони несли ряд повинностей, однією з яких була охорона міста. На них поширювалась рекрутська повинність (тому їх називали "казаки городовой службы"). За ревізією 1723 р. в Києві власне міщани складали 71,5% загальної чисельності городян.
Деякі вчені вважають їх становище схожим із становищем державних селян. Однак, у ряді випадків подушний податок з міщан перевищував подушний податок, накладений на державних селян. Міщани були пов'язані круговою порукою, яка гарантувала сплату ними подушного податку та виконання повинностей. З дозволу адміністрації міста та своєї станової групи міщани могли змінювати місце проживання. Вони мали також право переходити до іншого стану.
Тут перелічено лише загальні риси правового статусу міщан, зафіксованого в законі. До цього слід додати, що їх правове становище залежало також від статусу і підлеглості міста, де вони проживали. У містах, що управлялися за магдебурзьким правом (царський уряд надав це право Батурину, Глухову, Кролевцю, Почепу та ін.), міщани користувалися податковим та судовим імунітетом, пільгами в разі зайняття ремеслами, промислами, торгівлею, мали право обирати магістрат.
У полкових же містах існували серйозні обмеження їх прав, оскільки полкові уряди самі визначали для них види та розміри податків і повинностей. У приватновласницьких містах міщани залишалися залежними від феодала-власника міста. Існували й інші станові групи одвічних городян - ремісники, об'єднані у цехи, та купці, які вели оптову і широку роздрібну торгівлю, об'єднані у гільдії. Ці фупи займали привілейоване становище у масі міщанства. У свою чергу, кожна із цих груп підрозділялася на окремі соціальні верстви, підгрупи.
За загальним правилом, ремісники об'єднувалися в цехи за фахом, тобто за видом ремесел (ткацьке, кравецьке та ін.). Кожен цех мав свою управу. Ремісники - члени цеху поділялися на довічних цехових і тимчасових цехових майстрів. Стати членом цеху можна було за умови досягнення 21 року та будучи власником господарства по виробленню ремісничих виробів. Становище майстра посвідчувалось свідоцтвом цехової управи. Майстри мали досить великі права. Вони могли заснувати цехову організацію, обирати її адміністрацію, самостійно вирішувати виробничі питання, встановлювати монополію на виготовлення і збут своїх товарів, розглядати дрібні спори між членами цеху.
Ремісники сплачували податки та виконували повинності, якими обкладалася в цілому цехова община;майстри користувалися привілеями у сплаті податків і зборів, експлуатували підмайстрів, учнів та робітників.
Усі ремісники міста складали ремісничий сход. Він обирав на три роки ремісницьку управу (ремісничого старосту та двох його товаришів) - загальну для усіх цехів. Система цехового управління була підпорядкована міським магістратам і ратушам. У іншому цеховий устрій в різних містах України був досить строкатим.
Наприкінці XVIII ст. на Лівобережжі та Півдні України (степовій її частині) діяло законодавство Росії, що регулювало правовий статус ремісників, яке складалося з ремісничого положення 1785 p. та статусу про цехи 1799 p.
Приблизно такими ж пільгами, що й ремісники, користувалися купці. Кожен міщанин, маючи капітал понад 50 крб., міг записатися в купці. Вони об'єднувалися з гільдії. Але правове становище купця не було стабільним. Воно залежало від своєчасної сплати гільдійського внеску. Достатньо було цей внесок не сплатити, як неплатник автоматично переводився до міщанського стану.
Гільдійське купецтво наприкінці XVIII ст. було звільнене від подушного податку, рекрутчини та тілесних покарань, але в той же час воно обкладалося рядом феодальних повинностей, від яких багаті купці могли відкупитися. Щоб змінити місце проживання, купцю був потрібен спеціальний дозвіл урядовців та купецького товариства.
Поряд з одвічними мешканцями міст - міщанами, ремісниками та купцями тут проживали також козацька старшина, шляхта, духовенство, рядове козацтво. Старшинсько-шляхетська верхівка та міська адміністрація увінчували соціальну піраміду городян. Дворяни, які займалися торгівлею та товарним виробництвом, записувалися до купецьких гільдій.
Отже, наприкінці XVIII ст. суспільний лад України втратив самобутні специфічні риси. Тут фактично і формально запроваджується соціальна структура Російської держави, як наслідок наступу царату на права і вільності України та її народу.
Але уявлення про суспільну структуру України буде неповним, якщо не згадати про значний як за кількістю, так і за роллю прошарок високо освічених людей з вчителів, лікарів, юристів, філософів, літераторів. Походженням вони належали до різних верств населення, але головним чином виходили з старшини, шляхти, духовенства. Загальну та спеціальну освіту вони здобували в університетах Західної Європи та у вітчизняних навчальних закладах, серед яких була Київське-Могилянська академія. Освічена шляхта стала кістяком нового державного ладу при Б.Хмельницькому.
Loading...

 
 

Цікаве