WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Суспільний устрій в період наступу на її автономію (XVIII ст.) - Реферат

Суспільний устрій в період наступу на її автономію (XVIII ст.) - Реферат

Суспільний устрій в період наступу на її автономію (XVIII ст.)
У першій чверті XVIII ст. в Україні поступово оформлюються елементи капіталістичного укладу, зростає мануфактурне виробництво, яке розвивається на базі дрібних селянських промислів і міського ремісництва. Багато мануфактур належало казні. Закладену у 1719 p. першу в Україні Путівльську суконну мануфактуру пізніше було взято до казни. В 1770 р. тут працювало близько 9,5 тис. чоловік. У другій половині XVIII ст. засновано казенний пороховий завод у Шостці, київський "Арсенал", луганський чавунно-ливарний завод, катеринославську мануфактуру. Було створено й чимало приватних мануфактур, які належали купцям, заможним козакам, поміщикам. В останній чверті XVIII ст. на Лівобережжі та Слобідській Україні працювало 200 мануфактур.
В матеріальному виробництві України йде спеціалізація, чіткіше визначаються окремі галузі. У 1722 p. починається видобування кам'яного вугілля (у Бахмуті). Зростають і економічно міцніють українські міста, закладаються нові.
Україна була торговою державою. Вона постійно підтримувала широкі торговельні зв'язки з Росією та іншими країнами. Експортуються худоба, шкіра, віск, тютюн, селітра, скло, горілка. Традиційно вона вела торгівлю із Західною Європою через балтійські порти, а також через Краків і Вроцлав. У 1754 p. внутрішні митні кордони між Росією і Україною було ліквідовано.
Треба підкреслити, що гетьмани, особливо t. Мазепа, приділяв багато уваги управлінню економікою України, що сприяло її зміцненню. Незважаючи на перешкоди, наприкінці XVIII ст. склалася економічна єдність українського народу.
Українське суспільство XVIII ст., як і в усій Європі, ще залишалось феодальним, що обумовило його класову та станову структуру.
Феодали. У XVIII ст. оформлюються старшинські династії - Апостолів, Безбородьків, Ґалаґанів, Горленків, Кочубеїв та інші. Верхівку українських феодалів складало бунчукове товариство, яке створив 1. Мазепа (перше згадування про нього відноситься ще до 1685 p.). Спочатку це були особи з близького оточення гетьмана. Вони не мали визначної посади і виконували почесні обов'язки - супроводжували гетьмана під бунчуком, брали участь у посольствах, виконували інші доручення гетьмана. Їх становище,як і маєтності, стають спадковими. Вони підлягали юрисдикції гетьмана та генерального суду. З часом до цієї групи почали входити усі, хто раніше перебував у складі генеральної старшини чи на посаді полковника.
Наступна група - значкове товариство. Його члени займали те ж становище, що й бунчукові, тільки при генеральних старшинах і полковниках. Існує думка, що значкове товариство - це лише одна з назв бунчукового. Товариства були створені спеціально для охорони особистих та майнових прав козацької старшини як привілейованої верстви і мали загальну назву "знатне військове товариство".
Земельні володіння українських феодалів у XVIII ст. значно збільшуються. Чимало земель здобули українські феодали від царів. Особливо щедрою була Катерина II. Вона жалувала землі Російської держави українським феодалам, а російським - землі України.
Крім цього, українська землевласницька еліта прагнула в усьому зрівнятися з російським вельможним панством. Так, гетьман Апостол порушив питання про повне зрівняння українських урядовців з чинами Табеля про ранги. Відповіддю на це було заснування в 1728 р. у Глухові кодифікаційної комісії, яка одночасно мала врегулювати правовий стан українських феодалів. Проте сенат підсумки роботи комісії не затвердив, оскільки вона виходила із збереження в Україні козацько-старшинської адміністрації. Разом з тим, царський уряд надав, як раніше було визначено, права російського дворянства представникам верхівки. Безбородькам, Завадов-ським, Кочубеям, Розумовським були пожалувані графські титули, їх було допущено до кола російської аристократії. У 1767 p. комісія по складанню уложення підтвердила вільності українського шляхетства, рівність його прав з правами російського дворянства. У 1764 та 1783 pp. вийшли укази про включення українського шляхетства та козацької старшини до складу дворянського стану Росії. У 1797 р. на них було поширено дію "Грамоты на права, вольности и преимущества росийского дворянства". Наприкінці XVIII ст. вже на всю Украшу була поширена дія Табеля про ранги.
Духовенство. Поки православна церква в Україні зберігала автономію, правове становище духовенства визначав гетьманський уряд, а у другій половині XVIII ст. - Духовний регламент та штатний розклад 1764 p. За Указом від 10 квітня 1794 p. митрополитам та іншим чинам духовенства було встановлено утримання нарівні з російським.
Селяни-посполиті. Число вільних селян, підлеглих козацькій адміністрації, зменшувалося. У 1731 p. вони складали лише одну третину сільського населення Гетьманщини. Чисельність залежних селян постійно зростала за рахунок зменшення вільних селян та скорочення реєстру. За царською грамотою 1723 p. з посполитів, чиї б вони не були, стягували однакові податки.
Найважчим обов'язком селянина було відбування панщини. У 1710 p. було встановлено два дні обов'язкової панщини на тиждень. На Правобережжі ця повинність складала 4-6 днів. У подальшому і на Гетьманщині було встановлено 4-6-денну панщину. Селяни відбували також інші повинності - подвірну, постоєву (утримання царських військових підрозділів та іноземних найманців), шляхову, виконували роботи, пов'язані з будівництвом фортець, риттям каналів та ін.
У 1706 p. 1. Мазепа наказав старшині Полтавського полку затримувати селян, що кинули своїх хазяїв. У 1721 p. універсал Скоропадського наказав старшині не допускати селянських переходів. У 1739 p. генеральна військова канцелярія під приводом запобігання втечі за кордон заборонила переселення селян. Фактично ж селянин міг переселитися у іншу місцевість, але за умов, що виконає усі повинності та одержить дозвіл на це власника і місцевої адміністрації.
Експлуатація українського селянства старшиною та шляхтою, закріплювалася гетьманським апаратом влади та управління. Проте феодальній верхівці цього було замало, вони час від часу зверталися до царського уряду за захистом своїх прав і привілеїв, наполягали на введенні кріпосного права в Україні. 22 квітня 1760 р. за універсалом К.Розумовського (його підтвердила у 1763 p. Катерина II) селянин міг скористатися правом переходу лише з письмового дозволу феодала, але у останнього залишалася нерухомість, що належала селянинові. У 1765-1769 pp. був складений генеральний опис населення України, а у 1776 p. введений подушний податок в Слобожанщині, а у 1783 p. - на Лівобережжі. Тоді ж указом від З травня 1783 p. Катерина II наказала селянам залишатися на тих місцях, за якими вони значилися у генеральному описі. Указ попереджував, що з порушниками обійдуться суворо, "по общегосудар-ственым установленням". Очевидно, акт 1783 p. був лише юридичною формою того процесу, що об'єктивно розвивався в умовах пізнього феодалізму. Українські феодали його свідомо заохочували, користуючисьпідтримкою уряду.
Селянство повстає проти своїх гнобителів. Антикріпосницька і національно-релігійна боротьба у ЗО-40-х pp. XVIII ст. селян Галичини (опришки-винищувачі шляхти), Правобережжя (гайдамацький рух, Коліївщина під керуванням М.Залізняка та Ї. Ґонти) була тісно пов'язана із виступами селян Лівобережжя. Багато українців билося в загонах К.Булавіна. Відомо, що О. Пугачев, прагнучи схилити на свій бік українських селян, надсилав їм "манівні" листи.
Реєстрове козацтво. У XVIII ст. триває процес розшарування козацтва, визначається його ієрархічна структура. Заможні козаки, котрі мали орну землю, сад, будинок, декілька голів рогатої худоби, сотні овець, були виділені у групу "виборних" тобто повноправних. їх було занесено до спеціальних списків за сотнями, вони зберегли той правовий статус, що визначився у XVII столітті.
Другу - більшу групу - складали підпомічники чи підмогочі. До них увійшли усі ті, хто не мав свого господарства. Ці люди несли ті ж повинності, що й селяни, тільки у два рази менші. Крім того, вони мусили забезпечувати "виборних" усім необхідним для походів спорядженням і продовольством, кіньми, зброєю, провіантом. У кожного "виборного" налічувалося два-три підпомічника, тобто їх було у п'ять разів більше,
Loading...

 
 

Цікаве