WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Державне регулювання відносин власності на природні ресурси - Курсова робота

Державне регулювання відносин власності на природні ресурси - Курсова робота

Для підвищення ефективності процесів акумуляції і витрачання коштів на екологічні потреби в рамках державного бюджету і бюджетів територій нами пропонується введення екологічного податку. Платниками зазначеного податку мають бути всі учасники матеріального виробництва, діяльність яких справляє негативний вплив на стан навколишнього середовища, а його впровадження повинно бути побудоване на принципах цільового, територіального і галузевого оподаткування. Акумульовані таким чином кошти можуть спрямовуватись на фінансування відновлення природних об'єктів, а також використовуються в рамках селективного підходу до пайового фінансування природоохоронних інвестицій інших економічних суб'єктів.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового питання вдосконалення державного регулювання відносин власності на природні ресурси шляхом визначення теоретичних підходів та заходів, що сприяють підвищенню його ефективності. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення.

1. Природні ресурси характеризуються деякими властивостями, що виокремлюють їх як особливі об'єкти власності, які підлягають державному регулюванню: еволюційне, природне походження; диференційованість, різноякісність; вичерпність; не відокремленість від навколишнього середовища. У силу свого природного еволюційного походження, природні ресурси виступають як об'єкти, що характеризуються відсутністю сукупних суспільних витрат. Деякі природні ресурси є неподільними, тобто, виступаючи об'єктами природного середовища, об'єктивно не можуть виступати як предмет привласнення і перетворення на приватну власність. Важливість природних ресурсів для добробуту нації випливає, перш за все, з їх винятковості і вичерпності. Нераціональне використання природних ресурсів загрожує добробуту майбутніх поколінь. Диференціація, монополізація природних ресурсів як об'єктів господарювання і об'єктів власності є причиною утворення диференціальних доходів під час їхнього використання.

2. Вплив державного регулювання відносин власності на природні ресурси в сучасних умовах розглянуто в економічній літературі за двома стратегіями: дерегулювання і детальне державне регулювання. Обидві ці стратегії не можуть слугувати підґрунтям для державної політики в Україні. Через особливості перехідного періоду, важливість для розвитку відносин, найбільш доцільною формою власності на всі основні "рентодавчі" природні ресурси в даний час є державна та комунальна (регіональна) власність, що реалізує державні (регіональні) і суспільні інтереси за рахунок привласнення певної частки результатів (ренти) від використання природних ресурсів.

3. Державне регулювання відносин власності визначено нами як сукупність заходів і методів з раціонального збалансованого використання, розвитку, відтворення природних ресурсів у господарській діяльності, спрямованих на задоволення потреб людей, поліпшення якості їхнього життя. Держава реалізує прямі методи впливу і здійснює непряме регулювання відносин власності на природні ресурси. При цьому повинні виконуватися такі завдання: розмежування прав власності на природні ресурси; формування відповідної інституціональної структури; визначення екологічних, економічних та інших обмежень на засоби використання природних ресурсів; підвищення якості управління державними підприємствами сировинного сектора; визначення механізму вилучення і перерозподілу доходів від експлуатації природних ресурсів; стимулювання раціонального природокористування і впровадження інновацій.

4. Аналіз відносин власності на природні ресурси з початку 1990-х рр. по теперішній час в Україні дозволив зробити такі висновки: управління державною власністю на природні ресурси зведено до функцій розподілу і споживання. Функція володіння фактично державою не виконується; відсутня адекватна оцінка природних ресурсів, що виводить їх за межі економічних об'єктів власності; рівень реалізації права власності в доходах, що отримуються державою від використання природних ресурсів, слід визначити як низький.

Ці негативні результати явились наслідком ухвалення ліберальної економічної доктрини, що заперечує втручання держави в механізм ринкової економіки. Разом з тим, об'єктивно існує необхідність у посиленні та імперативному (прямому) впливу держави стосовно: виконання ліцензій, вилучення рентних доходів, максимізації фіксованих рентних доходів.

5. Одним із пріоритетних напрямів удосконалення державного регулювання відносин власності на природні ресурси виступає розмежування державної власності між державним і регіональним рівнями. Існує необхідність управління взаємодією цих форм з урахуванням того, що державна власність є, по суті, опосередкованою реалізацією власності населення країни на природні ресурси, але не власністю адміністративного апарату. Обґрунтоване розмежування повинне здійснюватися з урахуванням змісту критеріїв, таких як: відповідність функціям загальнодержавних і регіональних органів влади; унікальність природного об'єкту; географічні межі; соціальний критерій і екологічна доцільність.

6. Механізм реалізації вилучення рентних доходів від державної власності (яка може бути самостійною або перехідною формою власності) повинен враховувати інтереси держави (що переслідують власницькі повноваження населення країни в цілому) – регіонів (що переслідують власницькі повноваження населення даних регіонів) – приватних користувачів природних ресурсів. Рентні доходи треба розподіляти між державою і регіонами на основі урахування специфіки регіонів (необхідності вирішення проблем розвитку). Разом з тим диференціальна рента II, що пов'язана з ефективністю економічної розробки родовищ, підприємницькими здібностями користувача, повинна розподілятися між підприємцями, що їх реалізували.

7. Дослідження на прикладі Харківської області впровадження державного регулювання відносин власності на природні ресурси з позицій взаємодії основних форм власності державній власності і державній комунальній власності дозволило дійти висновку щодо необхідності урахування системності державного регіонального регулювання відносин власності на природні ресурси, що полягає в узгодженні мети, завдань, методів, процедур, принципів участі загальнодержавних і регіональних органів влади в природокористуванні на основі урахування специфіки і стратегії розвитку Харківської області. Запропонована регіональна система державного регулювання відносин власності на природні ресурси визначена як сукупність процесів, методів і заходів, направлених на регулювання відносин власності на природні ресурси в регіоні з метою підвищення ефективності природокористування.

8. Обґрунтовані такі пріоритетні напрями вдосконалення державного регулювання щодо відносин власності на природні ресурси в Харківській області з метою досягнення визначених завдань: введення єдиного обліку природних ресурсів як об'єктів власності та формування комплексних кадастрів природних ресурсів регіону (на основі галузевих). Окремо виділяються заходи: підвищення доступності, повноти і достовірності наявної інформації; удосконалення платежів за користування природними ресурсами; систематизації і впорядкування відносин, що склалися з поч. 90-х років, у сфері природокористування, з позицій економічної до юридичної необхідності; структурних перетворень в природно-ресурсному секторі економіки з урахуванням стратегічних цілей розвитку Харківської області та України в цілому.

9. Встановлено, що реалізація права власності на природні ресурси передбачає збільшення обсягів фінансування інвестицій природоохоронного призначення. Для підвищення ефективності використання коштів фондів охорони навколишнього природного середовища запропоновано: змінити структуру розподілу коштів на користь інвестиційних заходів; визначити спільне фінансування пріоритетною формою участі фондів; визначити головним інструментом фінансування відповідних інвестиційних вкладень пільговий інвестиційний кредит; ввести практику розміщення частини платежів підприємств за забруднення навколишнього природного середовища на спеціальних рахунках з наступним цільовим витрачанням коштів за узгодженням з фондами на реалізацію інвестиційних проектів, спрямованих на запобігання забрудненню навколишнього природного середовища.

10. Для підвищення ефективності процесів акумуляції і витрачання коштів на екологічні потреби в рамках державного бюджету і бюджетів територій запропоновано введення екологічного податку. Платниками зазначеного податку мають бути всі учасники матеріального виробництва, діяльність яких справляє негативний вплив на стан навколишнього середовища, а його впровадження повинно бути побудоване на принципах цільового, територіального і галузевого оподаткування. Акумульовані таким чином кошти можуть спрямовуватись на фінансування відновлення природних об'єктів, а також використовуються в рамках селективного підходу до пайового фінансування природоохоронних інвестицій інших економічних суб'єктів.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Антонов А.Л. Адміністрування як інструмент державного регулювання природокористування // Теорія та практика державного управління. – Вип. 3(12). – X.: Вид-во ХарРІ НАДУ "Магістр", 2005. – С. 236-243.

2. Антонов А.Л. Природно-ресурсний потенціал розвитку курортно-оздоровчих територій регіону і стан його використання // Теорія та практика державного управління. - Вип. 2(11). – X.: Вид-во ХарРІ НАДУ "Магістр", 2005. – С. 211-217.

Loading...

 
 

Цікаве