WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Державне пенсійне страхування в Україні - Курсова робота

Державне пенсійне страхування в Україні - Курсова робота

Висновки. Отже, при визначенні бази для нарахування страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування необхідно враховувати наведені положення вищезазначених нормативно-правових актів.

Страховики з дотриманням вимог законодавства розробляють нормативно-правові акти щодо порядку складання і виконання бюджету, здійснення платежів, проведення бухгалтерського обліку і звітності та інші документи, що стосуються їх діяльності.

Страховики складають звіти про результати своєї діяльності і подають їх Кабінету Міністрів України або уповноваженому ним органові та доводять до відома застрахованих осіб через засоби масової інформації.

З ініціативи органу державного нагляду за діяльністю страховиків може призначатися проведення аудиторської перевірки діяльності фондів із загальнообов'язкового державного пенсійного страхування[26].

2.3Відповідальність за порушення пенсійного законодавства

Відповідно до п.1 ст.14 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15)[2] (далі - Закон) страхувальниками є підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або за договорами цивільно-правового характеру[2].

Відповідно до п. 4 частини другої ст. 17, частини шостої ст. 21 Закону (1058-15) страхувальник зобов'язаний подавати звітність територіальним органам Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, які встановлені Пенсійним фондом.

Згідно з пп. 1п. 1.3 Порядку формування та подання органам Пенсійного фонду України відомостей про застраховану особу, що використовуються в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 10.06.2004 р. №7-6 (z1000-04)[26], зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.08.2004 р. За № 1000/9599 (далі - Порядок), страхувальник один раз на рік до 1 квітня поточного року згідно із затвердженим графіком подає до територіального органу Пенсійного фонду за місцем реєстрації комплект документів первинної звітності до системи персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб за попередній рік.

Відповідно до п.5 частини дев'ятої ст. 106 Закону ( 1058-15)[2] за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів Пенсійного фонду накладається штраф у розмірі 10 відсотків суми страхових внесків, які були сплачені або підлягали сплаті за відповідний звітний період, за кожний повний або неповний місяць затримки подання відомостей, звітності, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі повторного протягом року такого порушення - у розмірі 20 відсотків зазначених сум та не менше 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

До підприємств, установ, організацій та інших платників, які у звітному періоді не мали порушень строків та порядку подання звітності до органів Пенсійного фонду України, своєчасно і в повному обсязі сплачували страхові внески, сумлінно виконували інші обов'язки страхувальника, передбачені ст.17 Закону (1058-15)[2], фінансову санкцію відповідно до п.5 ч.9 ст.106 згаданого Закону може бути застосовано в розмірі 170 грн. (десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).

У випадках, якщо у звітному році передували інші порушення обов'язків страхувальника, фінансова санкція для таких платників визначається у розмірі 10% суми страхових внесків, які були сплачені або підлягали сплаті за звітний період.

Провадження у справах про згадані вище адміністративні правопорушення здійснюється в порядку, визначеному Кодексом України про адміністративні правопорушення[2].

Право накладати адміністративні стягнення за згадані порушення мають голова правління Пенсійного фонду України, його заступники, начальники головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі та їх заступники, начальники управлінь Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а в разі їх відсутності — заступники начальників цих управлінь[26].

Висновки. Застраховані особи зобов'язані у повному обсязі та у встановлені законодавством України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування строки сплачувати внески у Пенсійний фонд та своєчасно подавати звіти, аби не порушувати Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"[2]

3. Порівняння пенсійного страхування в Україні із пенсійним страхуванням країн Східної Європи та власні пропозиції щодо внесення змін до законодавчої бази про пенсійне страхування

На початку перехідного періоду всi країни Східної Європи та Середньої Азії мали відреагувати на тиск, спричинений скороченням пенсійних внесків та зростанням чисельності пенсіонерів. У багатьох країнах проблема несплати пенсійних внесків (внаслідок переходу економіки в тіньовий сектор) ще більше загострила фінансовi та політичні проблеми. Ці економічні потрясіння були настільки глибокими, що всім країнам довелося вносити зміни до нормативно-правової бази, на яку спиралася солідарна пенсійна система. Причому тягар деяких змін покладався переважно на плечі пенсіонерів і літніх працівників[25].

Загалом, чим кращим був економічний стан країни на початку перехідного періоду, тим більше захищені від змін виявилися пенсіонери. Однак усі країни мусили модифікувати правила розрахунку та підвищення пенсій для стримування зростання витрат, іншою важливою зміною стало підвищення пенсійного віку. Більшість країн зуміла розпочати поступове підвищення фактичного віку виходу на пенсію. Так, наприклад, Молдова поступово піднімає пенсійний вік до 65 років для чоловіків і 60 – для жінок, Литва – до 62 і 60 років, Латвія – до 60 і 60 років, Естонія – до 63 і 63 років, Вірменія – до 65 і 63 років, Казахстан – до 63 і 58 років, Угорщина – 62 і 62 років, Словенія – 65 і 60 років, Чехія – 62 і 61 років. В одному випадку – в Грузії – обставини вимагали дуже різкого підвищення пенсійного віку, тому Грузія підняла пенсійний вік для чоловіків до 65 і жінок до 60 років (тобто відразу на п'ять років) протягом однієї доби[25].

Деякі країни змогли вирішити проблему існування та фінансового забезпечення дострокових (пільгових) пенсій. До проведення реформ такі пенсії майже в усіх країнах виплачувалися пільговим категоріям громадян за рахунок інших громадян. При проведенні багаторівневої пенсійної системи, фінансування стало здійснюватися за рахунок роботодавців через приватні пенсійні фонди третього рівня пенсійного забезпечення або за рахунок держави (окремо від фінансування звичайних пенсій, що виплачуються в солідарній системі). Деяким країнам вдалося використати початковий період проведення пенсійної реформи для внесення змін у формули нарахування пенсійних виплат. Інші почали руйнувати державну монополію солідарної системи, впроваджуючи добровільне приватне пенсійне забезпечення, яке заохочувало громадян до відкладання коштів.

Чому більшість країн обрала багаторівневупенсійну систему? Бо персональні пенсійні рахунки другого рівня стимулювали трудову діяльність та сплату внесків на пенсійне забезпечення. Брався до уваги й той факт, що розмір трудових доходів, котрий впливає на розмір солідарної пенсії, та інвестиційний доход, який суттєво змінює розмір виплат другого рівня, є мінливими впродовж трудової діяльності конкретної особи. Тому багаторівневі пенсійні системи дозволяють зменшити ризик.

Кошти, заощаджені в нагромаджувальній пенсійній системі та розумно інвестовані у виробництво, можуть створити кращі умови для економічного розвитку країни.

В Угорщині відповідне законодавство набуло чинності 1998 року. Частина пенсійних внесків (шість відсотків фонду заробітної плати) від 2,1 мільйона працівників, котрі здебільшого мають вік до 40 років і складають половину чисельності робочої сили, направляється в недержавні пенсійні фонди та інвестується далі приватними компаніями з управління пенсійними фондами. А от охоплення нагромаджувальною пенсійною системою працівників, котрі тільки починають працювати, є обов'язковим.

Loading...

 
 

Цікаве