WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Державне конституційне право зарубіжних країн - Курсова робота

Державне конституційне право зарубіжних країн - Курсова робота

Авторитаризм:

Лекція №5

Територіальний аспект органів публічної влади в державі.

  1. Загальна характеристика територіальних органів публічної влади.

  2. Форми територіального устрою держави:

А) Федералізм;

Б) Унітаризм.

-1-

Територіальний устрій – це система взаємовідносин між різними рівнями публічної влади в державі, тобто між державою в цілому і окремими частинами її території ( між. центр. владою і місцевими владами.

Розрізняють:

  1. Адміністративно – територіальні одиниці – це такі території, які управляються з зверху і не мають ніякої самостійності.

  2. Політико – територіальні одиниці – мають відносну самостійність і вплив центральної влади зведено до мінімуму

Розрізняють дві форми територіального устрою:

  1. Федералізм;

  2. Унітаризм.

Головна різниця у федеральні держави складаються з суб'єктів федерації, які мають ознаки держави, а унітарна з адміністартивних одиниць.

Унітарна

Федерація

1. Єдина Конституція

1.Кожен суб'єкт може мати свою Конституцію

2. Єдина правова система

2. Двохрівнева пр. система - федеральна і

3.Єдиний парламет і майже завжди

пр. системи кожного суб'єкта.

однопалатний ( Італія, Франція)

3. Кожний суб'єкт має однопалатний парл.

4. Існує єдине громадянство

і існує Федеральний парламент.

5. Адміністративно - територіальна одиниці

4.Є громадянство суб'єктів федерації

не мають права зак. Ініціативи

системи кожного суб'єкта.

5. Всі суб'єкти федерації мають право зак.

ініціативи.

Федералізм – це така форма територіального устрою, яка передбачає, що держава, яка є носієм складається з державно – подібних утворень ( суб'єктів федерації).

Класифікація федерація:

I. На яких юридична підставах утворені федерації:

1.Договірні ( США).

2. Конституційні ( СРСР, Бельгія).

II. залежності від мети:

  1. Утворення за територіальними принципами ( США).

  2. Утворення для вирішення національних питань ( Югославія, Індія).

Розмежування компетенції між федерацією і суб'єктів федерації.

I.Виключна компетенція, якісь питання можуть вирішуваи або федерація або суб'єкти федераціх ( чеканка монет, війни і миру – федерація, місцеве самоврядування та ін. )

II. Сумісна компетенція, перелік питань, які вирішують і федерація і суб'єкти федерації( федерація видає закон. Принцип, а суб'єкти федерації видає свої закони на основі цього принципу, враховуючі місцеві обставини).

III. Залишкова компетенція – я, вона, прямо не знаходить свого відображення, а виглядає у формі представництва ( якщо федерація по питанню не вирішує, то це вирішує суб'єкти федерації).

Унітаризм – це форма територіального устрою, яка передбачає, що держава, яка є її носієм складається з адміністративних, в ряді випадків, автономних утворень, або взагалі не ділиться на територіальні одиниці ( Ватикан).

В залежності від ступеню самостійності і тер. одиниць:

1. Децентралізовані держави;

2. Централізовані;

3. Відносно – централізовані.

Децентралізовані – всі тер. одиниці, від общинного рівня до обласного, є самоуправні ( Японія, Франція, Італія)

Відносно – централізовані – передбачають наявність місцевого самоврядування на общинному або районному рівня, але не вище ( Болгарія, Польща, Великобританія).

Централізовані – заперечують місцеве самоуправління ( Тропічна Африка).

Представницька і безпосередня демократія в державі

  1. Зміст принципу народного суверенітету.

  2. Вибори в зарубіжних країнах ( виборче право, виборчий процес і виборча система)

  3. Референдум і плебісцит та ін. види народних голосувань.

-2-

Зміст народного суверенітету:

  1. Єдиним джерелом влади є народ.

  2. Народ здійснює цю владу через:

  • представницьку демократію;

  • безпосередню демократію.

Представницька демократія – народ обирає представників публічної влади.

Безпосередня демократія – проявляється у виборах, референдумах, відзові посадових осіб, зібрання, сходи, мітинги, бойкутування.

-3-

Вибори – це процедура формування органів публ. Влади або наділення повноваженнями посадової особи, яка здійснюється шляхом голосування уповноважених осіб – виборців, при умові, що на кожний мандат претиндує декілька представників.

Вибори виконують 4 соціальні функції:

  1. Важливий засіб забеспечення легітивності влади.

  2. Виступають барометром політичного життя в країні.

  3. Це засіб відбору політичних лідерів.

  4. Це важливий засіб формування демократичного режиму.

Види виборів:

  1. За територією:

  1. Національні ( вибори Парламенту, вищих органів).

  2. Регіональні ( стосуються суб'єктів федерації).

  3. Місцеві ( місцеве самоврядування).

  1. За часом проведення:

  1. Чергові ( закріплюються в законах)

  2. Позачергові.

  1. За макс. Можливими кіл. Турів:

  1. Однотурні ( 10 % 1 голос)

  2. Двохтурові ( спочатку більшість, потім відносна більшість).

  3. Багатотурові.

  1. За кількістю мандатів:

  1. Унімандатні ( один).

  2. Поліномінальні ( декілька).

  1. Залежно від ролі населення:

  1. Прямими ( прямо видає голос).

  2. Непрямими ( народ вибирає виборців, а вони – президента).

Складові елементи виборів:

  1. Виборче право.

  2. Виборчий процес.

  3. Виборча система.

Виборче право – використовується в двох значеннях:

  1. Об'єктивне: - це система правових норм. Які регклюють відносини повязані з виборами.

  2. Суб'єктивні: - це комплекс юр. можливостей людини, а також суб'єктів виборів.

  • АКТИВНЕ ВИБОРЧЕ ПРАВО ( МОЖЛИВІСТЬ ОБИРАТИ)

  • Пасивне виборче право ( можливість бути обраним)

Принципи виборчого права ( в демократичних державах):

  1. Принципи свободи волевиявлення – вибори повинні бути добровільними і контоль є неможливим з боку держави.

  2. Загальне виборче право – у виборах можуть приймати участь всі громадяни за винятком неповнолітні і недієздатні.

  3. Рівне виборче право:

    1. Рівна кількість голосів виборців ( 1 виборець – 1 голос_

    2. Рівна вага цього голосу.

  4. Пряме виборче право – виборці голосують особисто за вибраного кандидата чи партію.

  5. Таємність голосування – кожен виборець має право особисто заповнювати бюлетень.

Лекці №6

Виборчий процес

Виборчий процес – це врегульована на норми КП діяльність різних суб'єктів по підготовці і проведені виборів.

Є 9 стадій виборчого процесу:

1. Призначення виборів ( вст. дати голосування).

- Чергові дата відома

- Не чергові

2. Утворення виборних округів, тобто території від яких обирається 1 чи кілька депутатів.

3. Утворення виборчих одиниць – це такі одиниці, де виборці голосують в одному приміщенні.

4. утворення виборчих органів – ЦВК,МКК.

5. Реєстрація осіб ( включення осіб у виборчі списки):

- обовязкова ( держ. Орг. Скл. Списків)

- добровільна

6. Висування кандидатів:

- самовисування;

- петеційне ( треба зібрати певну кількість підписів)4

- висування політичними партіями чи пол. Блоками.

Супроводжується внесенням залогу.

7. Предвиборча агітація.

8. Голосування ( за виборчими бюлетнями)

9. Підрахунок голосів, підлягає обов'язковому оприлюдненню.

Виборча система – вживається у 2 аспектах

  • це правовідносини, які пов'язані з проведенням виборів.

  • Це встановлений закон порядок розподілення мандатів серед кандидатів: мажоритарно і пропорційно.

Мажоритарна – в основі принцип більшості, вибраним вважається кандидат, який отримав більшість голосів:

  • відносна більшість більше на 1 голос від інших кандидата.

  • Кваліфікована, треба набрати2/3 голосів.

Переваги мажоритарної системи;

  1. Проста для розуміння виборців.

Недоліки:

  1. Невраховує розстановку політичних сил у суспільстві.

Пропорційна система – кожна партія чи ін. організація громадян одержує у представницькому органі кількість голосів, кількість мандатів в залежності від набраної кількості%.

Loading...

 
 

Цікаве