WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Держава — головний інститут політичної системи суспільства - Курсова робота

Держава — головний інститут політичної системи суспільства - Курсова робота

Примусовість полягає і у встановленні державою загальнообов'язкових правил поведінки, тобто права. Тільки держава наділена правом видання законів та інших нормативних актів, дія яких поширюється на всю її територію і які є обов'язковими для всього населення. Створена таким чином система права є атрибутивною характеристикою держави. Держава не може існувати без системи права, а право встановлюється, охороняється та забезпечується державою.

Право — це система встановлених або санкціонованих державою і спрямованих на регулювання суспільних відносин загальнообов'язкових норм, дотримання й виконання яких забезпечується шляхом переконання і державного примусу.

Право є одним із головних засобів організованості й порядку в суспільстві. За допомогою права держава регулює суспільні відносини і надає своїм рішенням загальнообов'язкового характеру.

Держава може делегувати окремі свої повноваження на видання нормативно-правових актів недержавним інститутам та організаціям. Однак ці акти не мають загальнообов'язкового характеру. Передавання правотворчих повноважень санкціонується і контролюється в кінцевому рахунку самою державою та її органами на основі раніше прийнятих правових норм. Недержавні політичні інститути та організації, окремі громадяни також можуть володіти правом законодавчої ініціативи.

Характер і ступінь монополізму держави на видання законів значною мірою визначаються формами державного устрою і правління, специфікою політичного режиму, а також міждержавними відносинами і суб'єктами, які можуть впливати на законодавство країни.

Функціонування держави, її органів, утримання зайнятих у них працівників потребують значних коштів, які отримуються за рахунок податків. Податки є головним джерелом надходжень до державного бюджету. Право на встановлення і стягнення податків є монополією держави. Як обов'язкові виплати населення і суб'єктів економічної діяльності, податки стягуються державою примусово, у певних розмірах і у фіксовані терміни. Стягнення податків зумовлюється не тільки потребами утримання державного апарату, а й необхідністю вирішення низки важливих соціальних завдань — фінансування систем освіти та охорони здоров'я, забезпечення непрацездатних тощо. Сучасна держава перерозподіляє через бюджет значну частину валового внутрішнього продукту, зокрема з метою вирівнювання доходів різних верств населення та уникнення соціальної поляризації суспільства. Правильне проведення податкової політики сприяє зростанню виробництва і піднесення добробуту населення. І навпаки, надмірні податки стримують виробництво, знижують трудову активність, породжують соціальне напруження, викликають інші негативні наслідки.

1.3 Основні концепції походження держави

Розуміння сутності держави, її соціального призначення і функцій значною мірою залежить від того, з якої концепції держави виходити. Основними концепціями є теологічна, патріархальна, договірна, завоювання, класова і психологічна. Одна з найдавніших серед них — теологічна (від грецьк. theos — бог і logos — вчення). У ній поява держави пов'язана з наданням якимись божественними силами представникам певного роду чи соціальної групи, наприклад жерців, права керувати іншими. Така влада є "від Бога" і повинна здійснювати його волю на Землі. Подібні погляди на походження і призначення держави представлені в найдавніших релігіях і покликані освячувати існуючі порядки: оскільки влада від Бога, то вона має право на існування і є непорушною. У філософії теологічну концепцію походження держави створив один із найвидатніших ідеологів християнської церкви Аврелій Августин.

Згідно з патріархальноюконцепцією походження держави, біля витоків якої стояли ще Конфуцій та Арістотель, держава є результатом розвитку сім'ї. Так, Арістотель розглядав виникнення держави як природний процес розвитку та ускладнення форм спілкування людей: спочатку люди об'єднуються в сім'ї, потім декілька сімей утворюють поселення, а на завершальній стадії цього процесу постає держава. Вона є формою спілкування людей, які користуються певним політичним устроєм і підпорядковуються владі закону.

За Арістотелем, людина за своєю природою є політичною істотою. В усіх людей природа вселила прагнення до державного спілкування, і перший, хто це спілкування організував, зробив для людства велике благо. Людина, котра знайшла своє завершення в державі, — найдосконаліша серед живих істот, а та, що живе поза державою і законом, — найгірша з усіх.

Конфуцій вважав, що держава — це велика сім'я, і відносини в ній мають будуватися за аналогією з сімейними. Влада правителя в державі є такою, як влада батька в сім'ї, а відносини правителів і підданих нагадують сімейні стосунки, де молодші залежать від старших; піддані мусять слухатися правителя, як діти батьків, а правителі мають дбати про підданих, як батьки про дітей.

Велику роль у розвитку політичної думки й демократичної державності відіграла договірна, або конвенціональна, теорія походження держави, творцями якої були Г. Гроцій, Б. Спіноза, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо та ін. За цією теорією держава виникла в результаті свідомої і добровільної угоди людей, які раніше перебували у природному, додержавному стані, а потім для того, щоб надійно забезпечити свої основні права і свободи, вирішили створити державу. Головним завданням держави с турбота про спільне благо. Наділивши державу владними повноваженнями, люди свідомо пішли на самообмеження своєї свободи на користь спільних інтересів.

Договірна теорія походження держави значною мірою сприяла формуванню сучасних демократичних держав і донині справляє глибокий вплив на політичні уявлення їх громадян. На основі цієї теорії у другій половині XVIII ст. в Західній Європі та Північній Америці була започаткована практика свідомого державотворення, цілеспрямованого визначення форм держави та принципів її взаємовідносин з громадянами. У цей період були прийняті перші конституції (США — 1787 р., Франція — 1791 р.), які стали правовою формою суспільного договору.

У XIX ст. набули поширення концепції походження держави, які пов'язували її виникнення з насильством, завоюванням. Ідейну основу таких концепцій склала модна тоді теорія соціального дарвінізму, якій притаманне зведення закономірностей розвитку суспільства до закономірностей біологічної еволюції і висунення принципів природного відбору, боротьби за існування та виживання найбільш пристосованих як визначальних чинників суспільного життя. Представники теорії завоювання — Є. Дюрінг, Л. Гумплович, К. Каутський та інші — доводили, що держави виникли в результаті завоювання одних народів іншими.

Так, найвідоміший представник теорії завоювання польсько-австрійський соціолог і юрист Людвік Гумплович (1838—1909) виходив з того, що рушійною силою суспільного розвитку є боротьба людських спільнот, які він називав "расами", за існування. Зіткнення між расами призводить до підкорення слабких сильними. Панування однієї раси над іншою мало бути певним чином організоване. Такою організацією є держава. Вона заснована на нерівності і є організацією панування меншості — "вищої раси" над більшістю — "нижчою расою". Насильство виступає не тільки причиною виникнення держави, а й найважливішим чинником її існування. Війни між державами неминучі, оскільки є результатом одвічних біологічних законів. Держава повинна рішуче використовувати силу і всередині країни, придушуючи революційні рухи.

Класову, або соціально-економічну, теорію походження і сутності держави створив марксизм. Вона викладена, зокрема, у працях "Походження сім'ї, приватної власності і держави" Ф. Енгельса, "Держава і революція" В. І. Леніна і є однією з найбільш науково обґрунтованих. За цією теорією держава існувала не завжди. Вона є результатом історичного розвитку суспільства, його закономірної диференціації на класи під впливом розвитку продуктивних сил, який супроводжувався виокремленням різних видів праці та появою приватної власності.

За первіснообщинного ладу характерними рисами життя людей були колективна власність і спільна праця членів громади, зрівняльний розподіл продуктів, відсутність публічної влади, відокремленої від основної маси людей. Громада діяла на основі повного самоврядування. Таке суспільство не потребувало держави як спеціального інституту управління й регулювання людських відносин.

З часом примітивні знаряддя праці були замінені більш досконалими, які давали можливість окремим сім'ям набувати економічної самостійності. На основі нового ступеня розвитку матеріального виробництва відбувся поділ праці у формі відокремлення землеробства від скотарства. Одним із наслідків такого поділу став перехід до батьківського права власності, успадкування дітьми батьківського майна і поява приватної власності. Первісна громада перетворилася на селянську, засновану вже не на колективній, а на приватній сімейній власності на засоби виробництва.

Loading...

 
 

Цікаве