WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Держава і право Франції у Новий час - Курсова робота

Держава і право Франції у Новий час - Курсова робота

Що стосується відносин батьків і дітей, то влада над дітьми належала лише батькові; до матері ця влада переходила — та й то з обмеженнями - лише після припинення шлюбу, або в деяких, найважчих випадках зловживання батьком владою. Діти перебували під владою батька до повноліття (сини - до 25 років, дочки - до 21 року) і без згоди батька не могли одружуватися і залишати отчий дім (ст.148). У тих випадках, коли батько "мав дуже серйозні приводи до невдоволення поводженням" дитини, він міг позбавити її свободи терміном до 1 місяця, якщо дитина не досягла 16-літнього віку, і на термін до 6 місяців, якщо дитина досягла 16-літнього віку (ст. ст. 375, 377). Батько управляв майном дітей і мав з нього прибутки.

Кодекс у ст. 340 заборонив пошуки батьківства, чим практично погіршив становище позашлюбних дітей.

Але є і прогресивне значення положень кодексу про сім'ю. Кодекс передав шлюб із сфери церковного в сферу державного регулювання і тим самим розвивав положення конституції 1791 р. про те, що шлюб — цивільний договір.

Кодекс зберіг також введене в період революції розлучення, що означало розрив з дореволюційними католицькими традиціями.

Книга-друга "Про майна і різні видозміни власності".

Друга книга кодексу "Про майна і різні видозміни власності" присвячена регламентації майнових прав і також виходить із класичного римського поділу: право власності, узуфрукт, узус та ін. Центральне місце тут займає інститут власності. Самі французькі юристи, наприклад Лагері, таким чином визначають значення цього інституту: "Найдорогоціннішим правилом Цивільного кодексу, найголовнішою і найважливішою його постановою є те, що він освячує право власності; всі інші його положення це просто лише наслідки або вибірки з нього".

Власність - закріплена в Кодексі Наполеона, являє собою по суті приватнокапіталістичну власність, яка давала буржуа необмежене право на розпорядження своїм майном, на одержання прибутку і земельної ренти. За словами К.Маркса, для капіталіста приватна власність "...є право привласнювати чужу неоплачену працю, або її продукт, для робітника — неможливість привласнити собі свій власний продукт".

В основі всього кодексу лежить необмежена приватна власність, як "право користуватися і розпоряджатися речами найбільш абсолютним чином, з тим щоб користування не було таким, яке заборонене законами і регламентами" (ст. 544); Власність на річ надає право на все, що ця річ виробляє (ст. 546). Власність на землю включає в себе власність на те що знаходиться під землею і над землею (ст. 552). Практично для того часу це означало, що власник землі ставав повним і абсолютним хазяїном усіх корисних копалин, виявлених на його ділянці. Таке положення було дуже незручним і невигідним для буржуазної держави в цілому, а також для промисловців, і в 1810 році вони добилися його відміни. Статті 5 і 6 закону від 21 квітня 1810 р. передбачали, що рудники можуть експлуатуватися лише на основі концесії, наданої державою.

Кодекс являв собою подальший розвиток і підтвердження виражених ще в конституційних документах революції: положень про "священність" і "недоторканність" приватної власності. Ст. 545 говорила: "Ніхто не може бути примушуваним до уступки своєї власності, якщо це не робиться по причині суспільної користі і за справедливе і попереднє відшкодування".

Прогресивне значення положень Кодексу Наполеона про власність полягало в тому, що він закріпив основні завоювання революції, перемогу буржуазної власності над феодальною. Речі за кодексом ділилися на рухомі і нерухомі. Цей поділ відображав той етап у розвитку капіталістичного суспільства, коли нерухомість (земля, будівлі і т. п.) являли велику цінність для окремого підприємця і класу капіталістів у цілому, а тому потребувала особливого правового режиму і захисту. Так, розпорядження нерухомим майном було обставлене великими юридичними формальностями і складностями. Якщо рухомим майном опікун міг розпоряджатися самостійно, то нерухомим — лише за згодою сімейної ради або суду.

Спробою законодавця пом'якшити протиріччя, що виникають при зіткненні інтересів окремих приватних власників, стало встановлення ряду законних сервітутів: про загальну стіну, про право проходу й інше.

Буржуазні юристи, які аналізують Кодекс Наполеона зазначають, що "завжди, коли конкурують права власника. з правом невласника, право сильного з правом слабкого, кодекс стає на сторону перших". Саме тому статті Цивільного кодексу про власність буржуазія протягом тривалого часу розглядала як ідеальну форму вираження своїх інтересів.

Книга третя "Про різні засоби, якими набувається власність".

Третя, найбільша за обсягом книга "Про різні засоби, якими набувається власність", містить у собі правила, що регулюють придбання власності. Сюди відноситься спадкування — за законом і за заповітом, договори; тут же викладаються і майнові відносини подружжя, засновані на шлюбному договорі, і позадоговірні зобов'язання (які виникають, наприклад, по причині заподіяння шкоди). Цей кодекс у ст. 711 дає перелік засобів, якими набувається власність: "Власність на майно набувається і передається шляхом спадкування, шляхом, дарування між живими або за заповітом і в силу зобов'язань".

Кодекс закріпив проведену ще в період революції відміну феодальних принципів спадкування у французькому праві. Відповідно до ст. 732, "закон при визначенні порядку спадкування не бере до уваги ні природи ні походження майна". Спадкоємцями померлого ставали у певній, вказаній у кодексі, послідовності: діти й інші спадкоємці, а також висхідні і бічні родичі. Найближчі ступені рідства виключали спадкування з боку більш віддалених, але родичі, далі дванадцятого ступеня рідства не успадковували.

Позашлюбні діти могли успадковувати лише в тому випадку, якщо були визнані в законному порядку, причому лише майно матері і батька, але не інших родичів. Позашлюбні діти не могли також одержувати майно за допомогою дарування або заповіту зверх того, що їм давалося відповідно до загальних правил спадкування, тобто вони могли бути спадкоємцями лише за законом.

Кодекс насамперед в інтересах заможних буржуазних кіл розширив свободу заповітів і дарувань, що нерідко використовувалися для обходу законного порядку спадкування. Відповідно до ст. 913, дарування або заповіт не може перевищувати половини майна, якщо особа, яка заповідає, лишає після смерті одну законну дитину, третини майна — якщо залишається двоє дітей, чверті - якщо в померлого троє або більше дітей. При такому порядку спадкування за законними дітьми резервувалася певна частина майна, яке ділилася між ними порівну незалежно від віку і статі. Статті кодексу про спадкування відіграли чималу роль у поділі у Франції майна між дітьми померлих власників і значною мірою сприяли збереження тут постійного великого прошарку дрібних і середніх буржуа, численних селянських господарств.

Loading...

 
 

Цікаве