WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Держава і право Франції у Новий час - Курсова робота

Держава і право Франції у Новий час - Курсова робота

Але ліквідувати республіканський лад було в тих умовах неможливо. Цьому заважали і серйозні розбіжності в таборі монархістів, і республіканські настрої більшості буржуазії, і побоювання опору з боку робітничого класу.

За таких умов розробку конституції було доручено не Установчим зборам, як було заведено у Франції, а Національним зборам, які довго вагалися, затягували час, поки нарешті не були змушені перейти до роботи і створити конституційну комісію. Беручись до розробки конституції, члени Національних зборів намагалися ввести такий державний лад, від якого в майбутньому буде легко перейти до монархії.

У лютому 1875 року за ініціативою де Валлона Національні збори, проте, прийняли два конституційних акти: 24 лютого — Закон про організацію Сенату і 25 лютого — Конституційний закон про організацію державної влади. Через деякий час, 16 липня 1875 року, був прийнятий ще один конституційний акт — Закон про відносини державної влади. Усі разом ці три закони і склали Конституцію Третьої республіки, що і визначило її своєрідність.9

Конституційні закони 1875 року не визначали загальних принципів державного ладу. Окрім того, вони не стверджували прямо республіканської форми правління. Принципове значення в цьому відношенні мала стаття 2 Конституційного закону про організацію державної влади, де було сказано: "Президент республіки обирається абсолютною більшістю голосів сенатом і палатою депутатів, об'єднаних у національні збори. Він обирається на сім років". Показовим був і сам виступ де Валлона, який, вносячи проект цього закону, казав: "Я не пропоную проголосити республіку, але пропоную продовжити уряд, який в теперішній час існує і який є урядом республіканським".

Були і інші особливості Конституції 1875 року, їй, наприклад, не передувала Декларація або преамбула, зовсім не було розділу про права і свободи громадян. Дуже поверхово визначався статус уряду, зовсім не розглядалася організація місцевого управління. Конституція була зорієнтована лише на визначення структури та компетенції вищих органів державної влади.

Конституція 1875 року розцінювалася як тимчасовий законодавчий акт. Тому їй вибачали і невеликий обсяг (лише 34 статті в трьох законах), і невирішеність багатьох питань і т.ін. Слід також наголосити на тому, що реакція сподівалася на повернення монархії.

Державний лад Третьої республіки за Конституційними законами 1875 року базувався на принципі розподілу влади.

Законодавча влада здійснювалася двома зібраннями: палатою депутатів і сенатом, які об'єднувалися в Національні збори. Палата депутатів обиралася населенням Франції терміном на чотири роки. В Конституції йшлося про "загальне голосування", але жінки, військові, населення колоній були позбавлені виборчих прав. Діяла мажоритарна система виборів у два тури. В першому турі обраним вважався кандидат, який зібрав абсолютну більшість голосів (більше половини). Якщо ніхто із кандидатів не отримав такої кількості голосів, провадився другий тур, на якому для обрання досить було зібрати відносну більшість голосів.

Верхньою палатою був сенат, який складався з трьохсот сенаторів, сімдесят п'ять з яких були довічними, а двісті двадцять п'ять обиралися особливими колегіями виборщиків за департаментами терміном на дев'ять років. Сенат був постійно діючою установою. Його не можна було розпустити, а кожні три роки він оновлювався на одну третину. Сенат розглядався монархістами як противага палаті депутатів. Тому він мав не тільки рівні права з палатою депутатів, а отримав і деякі переваги. За згодою сенату президент мав право розпустити палату депутатів, сенат міг перетворюватися на найвищий суд Франції.

Сенат і палата депутатів збиралися щороку, їх сесії починалися і закінчувалися одночасно. Президент міг відстрочити засідання палат, але не більше, як на місяць.

Главою держави був президент, який обирався Національними зборами на сім років. Він міг бути переобраним. Президент мав широкі повноваження. У нього було право законодавчої ініціативи. Він оголошував закони, прийняті обома палатами, стежив за їх виконанням і забезпечував його, мав право помилування. Президент розпоряджався збройними силами, призначав на всі цивільні і військові посади, міг розпустити за згодою сенату палату депутатів. Такі права президента наближали його до конституційного монарха.

Згодом почало відбуватися суттєве обмеження влади президента. Він втрачав деякі конституційні повноваження (розпуск палати, відстрочка сесій і т.д.). На посаду президента стали підбирати маловпливових політичних діячів.

Конституційні закони 1875 року передбачали утворення Ради міністрів, однак не давали детального визначення її правового статусу. Але принципове значення мала стаття 6 Закону від 25 лютого 1875 року, де було сказано, що "міністри солідарно відповідальні перед палатами за загальну політику уряду і індивідуально — за їх особисті дії". Закріплення в Конституції інституту парламентської відповідальності уряду давало йому значну самостійність щодо президента. Річ у тім, що президент не був главою уряду, він лише призначав голову Ради міністрів, який відповідав перед парламентом.Повноваження уряду безперервно зростали. У нього було право законодавчої ініціативи, в його розпорядженні знаходився великий бюрократичний апарат міністерств. Кожен акт президента скріплювався відповідним міністром.Зберігалася в Третій республіці Державна рада, засновником якої був ще Наполеон І. Цей орган складався з представників вищої бюрократії, які призначалися декретом президента. Державна рада була консультантом уряду в питаннях управління.

Місцеве управління навіть не згадувалося в Конституційних законах 1875 року. Адміністративний поділ зберігався від часів Першої імперії: департамент, округ, кантон, комуна.

На чолі департаменту стояв префект, який призначався декретом президента. Префект був повноважним представником уряду і концентрував у своїх руках усю повноту влади. Подібну роль виконував в окрузі супрефект. Представницькі органи у вигляді генеральних і окружних рад, муніципалітетів вирішували другорядні питання і виконували всі розпорядження префектів і супрефектів.

Не згадували Конституційні закони 1875 року і про третю гілку влади — судову. Між іншим судова система Франції за часів Третьої республіки не зазнала суттєвих змін. Новим було лише скасування в 1883 році довічного призначення суддів. Зберігалася сувора ієрархічність відомства юстиції, призначення магістратів, їх фактична залежність від уряду. Конституція згадувала про судові функції палат. Відповідно до статті 12 закону від 16 липня 1875 року "президент республіки може бути відданий під суд тільки палатою депутатів і судитися тільки сенатом". Подібне правило діяло і стосовно міністрів "за злочини, заподіяні при виконанні службових обов'язків". Крім того, за декретом президента сенат можна було перетворити на найвищий суд, щоб судити всяку особу, яку обвинувачували "в замахові на безпеку держави".

Специфічною рисою політичної структури Третьої республіки була багатопартійність.

В умовах загострення класових протиріч, суперництва між політичними партіями розгорнулася напружена боротьба між силами реакції і демократії. Свій прояв вона знайшла в спробах державного перевороту.

Першим намагався знищити республіку і відновити монархію президент Франції маршал Мак-Магон (командувач версальськими військами за часів Паризької Комуни). Але зроблена ним 1877 року спроба державного перевороту закінчилася повним провалом. Слідом за ним в 1889 році намагався захопити владу генерал Буланже. Однак він сам злякався і втік до Бельгії. І, нарешті, ще один наступ реакції на республіку відбувся під час так званої справи Дрейфуса, але і він закінчився поразкою.

Третя республіка вистояла, а монархісти остаточно втратили свій вплив. У 1884 році була прийнята конституційна поправка, згідно з якою "республіканська форма правління не може бути предметом перегляду"10.

2.Основні риси права Франції Нового часу

За час революції склалося у своїх основних рисах буржуазне право, яке виникло разом із буржуазною державою. Будучи історично прогресивним типом права, воно замінило собою віджиле феодальне право, закріпило нові виробничі відносини. Але, виражаючи волю панівного класу, буржуазне право було по своїй суті експлуататорським, хоча, на відміну від рабовласницького і феодального, воно рядилося в тогу формальної рівності всіх перед законом.

Цей горезвісний принцип формальної рівності приховував собою фактичну нерівність.

Інститут приватної власності був наріжним каменем буржуазної правової системи, яка затвердила право необмеженої власності в обох деклараціях, у Конституціях 1791 і 1793 років.

В основу зобов'язального права лягли принципи свободи і рівності, які заклали юридичний фундамент для обгрунтування свободи договору і рівності сторін. Зрозуміло, ця фразеологія не могла приховати експлуататорської сутності так званої свободи підприємництва, що насправді являла собою свободу гноблення й експлуатації. 11


 
 

Цікаве

Загрузка...