WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Держава і право Франції у Новий час - Курсова робота

Держава і право Франції у Новий час - Курсова робота

У результаті скасування феодальних правил і обмежень в галузі торгівлі та промисловості були створені необхідні для буржуазії умови для підприємницької діяльності. Здобувши владу, політичні права, велика буржуазія стала вважати обтяжливим тиск демократичних верств населення. 21 жовтня 1789р. було прийнято декрет, згідно з яким дозволялось застосовувати збройні сили для придушення народних виступів. 14 червня 1791 р. набрав чинності закон Ле-Шапел'є, що заборонив під страхом великого штрафу або тюремного ув'язнення створення профспілок, проведення страйків.

Після спроби короля втекти за кордон позиції прихильників конституційної монархії ослабли. Дедалі сильнішим ставав рух за встановлення республіки.

Велика буржуазія не була заінтересована в подальшому розвитку революції. Розстріл гвардійцями 17 липня мирної демонстрації проти монархії показав, що вона стала контрреволюційною силою. Національні збори спішно 13 вересня 1791 р. затвердили Конституцію, яка зберігала за королем значні права. Перша частина — Декларація прав людини і громадянина 1789 р.— стала преамбулою Конституції. Друга її частина була присвячена вищим органам влади.

За формою правління французька держава ставала конституційною монархією. Вища законодавча влада надавалась однопалатному законодавчому корпусу. Громадяни поділялись на активних і пасивних.Активними вважались французи, що досягли 25-річного віку, проживають у даній місцевості не менше року, сплачують прямий податок, не наймитують, занесені до списків Національної гвардії. Тільки вони користувались виборчим правом. Пасивні громадяни не допускались до участі у виборах. Вибори були двоступеневими, виборщиками могли бути лише активні громадяни, що відповідали вимогам майнового цензу. Не імущі громадяни, а вони становили більшість, були позбавлені політичних прав. 3

Виконавча, адміністративна влада надавалась королю і відповідальним перед ним міністрам. Король міг накласти вето на прийняті закони, яке однак мало лише відкладальний характер. Король був главою армії і флоту, йому доручалось піклуватись про підтримання громадського порядку тощо. Судову владу здійснювали виборні і в принципі незмінювані особи. Конституція гарантувала додержання політичних інтересів великої буржуазії її дія не поширювалась на колонії. Отже, в ній спостерігався відхід від революційних принципів Декларації прав людини і громадянина.

Перед розпуском у вересні 1791 р. Установчі збори ухвалили, що жоден депутат їх не може бути обраний до Законодавчого корпусу, створеного на основі Конституції. У 1791 р. фейяни — прихильники конституційної монархії, представники великої буржуазії — вважали, що революція вже закінчена. Представники середньої буржуазії — жирондисти пропонували продовжити ломку феодальних інститутів. Програма жирондистів, хоч і мала підтримку з боку більшості депутатів, не була послідовною. Найбільш радикальні перетворення, пропонували якобінці, що були на той момент виразниками інтересів широких народних мас. Жирондисти не наважились повністю скасувати феодальні повинності селян, дати їм землю. Вони потурали спекулянтам і контрреволюціонерам, не збирались позбавляти влади короля. Це було причиною розколу між жирондистами та якобінцями.

10 серпня 1792 р. в Парижі почалось народне повстання, в результаті якого монархія була ліквідована. Деякий час влада була в руках Паризької комуни. Законодавчі збори дали згоду на арешт короля. Було видано декрет про скликання Національного Конвенту. Вибори його депутатів треба було проводити без поділу громадян на активних і пасивних.

Із страху перед повсталим народом жирондисти погодились провести поділ общинних земель, здати в оренду або продати землі емігрантів. Скасовувалась власність на землю тих, хто не міг довести законність свого володіння. Серпневі декрети задовольнили багато які вимоги селян, хоч їх здійснення натрапило на стійкий опір великих власників. Обраний на основі загального виборчого права Національний Конвент 21 вересня оголосив про скасування монархії. Франція стала республікою. Але боротьба між Горою (якобінцями) і Жирондою не припинилась.

Прихильники монархії намагались не допустити суду над королем. Однак якобінці добились того, щоб у Конвенті було проведено відкрите голосування. Кожний депутат особисто виходив на трибуну й публічно оголошував свою думку. Глибокої ночі 17 січня 1793 р. голосування закінчилось. Людовік XVI був визнаний винним у змові проти нації, у замаху на безпеку держави і засуджений до смертної кари.21 січня вирок було виконано.

Улітку 1793 р. республіка опинилась на краю загибелі, її армія відступала, багато генералів зрадили їй, у деяких місцях спалахнули роялістські заколоти. Народ голодував, зростала інфляція, англійці наповнили країну фальшивими асигнаціями.

Авторитет жирондистів став падати. Від імені робітників Парижа вождь найлівішої партії "скажених" Жак Ру говорив: "Свобода— пустий привид, коли один клас може безкарно морити голодом інший. Невже власність шахраїв дорожча за людське життя".

У цій складній обстановці якобінці проявили себе як революційна партія. 31 травня і 2 червня 1793 р. народ Парижа піднявся на повстання. Частина депутатів-жирондистів була заарештована. Провідною силою Конвенту стали якобінці. Вони заявили, що врятувати республіку може лише єдність нації і повне викорінення залишків феодалізму.

10 червня було прийнято декрет, який поклав початок скасуванню феодальних порядків на селі. 17 липня Конвент остаточно скасував усі сеньйоріальні платежі та феодальні права без будь-якого викупу. Общинні землі підлягали негайному розподілу між селянами. Відтоді дрібне землеволодіння у Франції стало основною формою землекористування. Зберігання феодальних актів на землю, утаємничення їх від спалювання карались каторгою.

Жирондисти звинуватили якобінців в узурпації влади. У відповідь на це якобінці підготували проект нової Конституції Франції. 24 червня 1793 р. Конвент урочисто схвалив її текст і поставив на всенародне обговорення.Конституція закріпила республіканський режим: "Республіка єдина й неподільна" — записано в ст. 1. Вона містила більш радикальне тлумачення принципу суверенітету народу, ніж Конституція 1791 р. Колишнє абстрактне поняття верховенства нації було замінено конкретнішим змістом:

"Суверенний народ — це сукупність усіх громадян" (ст. 7). Для прийняття закону або важливого загальнодержавного рішення голосування в Законодавчому корпусі було недостатньо. Потрібне було ще схвалення громадян, принаймні очевидної більшості їх. Таким чином якобінці прагнули реалізувати вчення Ж. Ж. Руссо про народний суверенітет і безпосередню, пряму демократію.4

Виборче право надавалося всім французам, що досягли 21 року. Скасовувався поділ виборців на активних і пасивних. Вибори депутатів вводились прямі й рівні. Носієм вищої законодавчої влади проголошувалась нація. Було створено постійно діючий однопалатний законодавчий корпус із строком легіслатури один рік. Цей орган міг видавати декрети і пропонувати закони. Якщо проект закону діставав схвалення 1/10 первинних зборів більшості департаментів країни протягом сорока днів, він ставав законом. Декрети не потребували санкції народу і набували чинності негайно. Функції державного управління покладались на Виконавчу раду з двадцяти чотирьох чоловік. До її обрання залучались виборці з департаментів. Цей орган міг діяти лише на основі законів і декретів і був підзвітним Законодавчому корпусу. Наприкінці кожної сесії Виконавчий комітет треба було наполовину обновляти. В ст. 30 Декларації зазначалося, що державні посади, по суті, тимчасові, їх слід розглядати не як відзнаки чи нагороди, а як обов'язок.

Якобінська Конституція була радикальним по духу й за формою актом французької буржуазної революції. Проте вона могла набути чинності лише після того, як збереться новий Законодавчий корпус, куди не міг бути обраний ніхто з депутатів Конвенту. Складна зовнішньополітична обстановка не дала змоги ввести Конституцію в дію.

Улітку 1793 р. верховним органом республіки був Конвент, який здійснював у повному обсязі вищу законодавчу, виконавчу, контрольну й судову владу. Комісари Конвенту в департаментах, армії мали великі повноваження, їм доручалось проводити чистку місцевих органів, наводити в них революційний порядок, усувати командуючих арміями та призначати нових. Якобінська диктатура послідовно здійснювала лозунг: "Феодальний режим повністю знищується". Логіка боротьби за врятування республіки зумовила встановлення революційної диктатури, єдиної влади, залізної дисципліни.

Функції революційного уряду були зосереджені в Комітеті громадського порятунку. Він керував воєнними, дипломатичними, продовольчими справами, йому підпорядковувались інші органи, а сам Комітет щотижня звітував перед Конвентом. Комітет створив сильну армію, що розгромила сили інтервентів.

Якобінці реорганізували армію. Декрет від 23 серпня 1793 р. вперше в історії, ввів загальну військову повинність. Усіх французів призивали під рушницю доти, "поки вороги не будуть вигнані за межі республіки".До осені 1793 р. в армії налічувалось близько мільйона чоловік. Такої чисельності військ історія ще не знала. По революційному вирішувалась проблема командних кадрів. На будь-яку посаду, аж до командуючих арміями, висувались ті, хто вмів перемагати, хто не знав слова "неможливо". Продавець галантерейної лавки Журдан віком 31 рік був призначений командуючим. Такий самий пост зайняв конюх Гош у віці 25 років. Генералами, стали писар Марсо, син каменяра Клебер. Тулон було взято за планом 24-річного невідомого артилерійського офіцера Наполеона Бонапарта.

Loading...

 
 

Цікаве