WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Демократія як соціальне явище - Курсова робота

Демократія як соціальне явище - Курсова робота

Слабкості й вади демократії. Міркуючи про сутність демократії, не можна обминути питання про межі і труднощі, пастки, слабкості та небезпеки демократичних інституцій. Було б неправильно говорити про це тільки як про "викривлення" і "збочення" якихось "істинних" форм демократії. Треба навчитися бачити у недоліках будь-якого явища продовження відповідних достоїнств. Так, участь народу надає демократичним формам популістського, поверхневого й "вульгарного" характеру. Як кажуть, дуже часто народ обирає не кращих, а таких, який він сам. Багато маніпуляцій і зловживань приховано в "машині голосування". На виборах часто виграють не найбільш гідні і делікатні особи, а інколи й відверті пройдисвіти Вміла організація обговорення і вдало побудована технологія голосування дає змогу крок за кроком втілити таке рішення, яке категорично неможливо провести під час відвертого й чесного голосування. Отже, по-справжньому демократичний процес завжди не передбачуваний і не обов'язково гарантує прийняття найбільш розумних і доцільних рішень.

Нерідко послідовне дотримання процедур демократії виглядає "знущанням над здоровим глуздом", абсурдом. Скажімо, парламентські слухання можуть тривати годинами, днями і тижнями, і пересічний громадянин починає вважати усе це безглуздою "говорильнею". Він починає прагнути "простих" й "ефективних" рішень, "твердої влади" і ладен підтримати будь-якого нового диктатора, який обіцяє легке розв'язання усіх проблем. А отже, демократії можуть загрожувати самі... громадяни.

Вади й недоліки демократії дають змогу досить легко її імітувати. Імітативна, маніпулятивна, або псевдодемократія покликана маскувати авторитарний режим і створювати враження, немовби то народ насправді є джерелом влади й підтримує той чи інший існуючий режим. Крайнощі маніпулятивної демократії виявляються в таких потворних формах, як голосування під дулами автоматів, відвертий шантаж і залякування виборців, підкуп та інші форми "фабрикування" волі громадян. У той же час усім (навіть визнаним і розвиненим) формам демократії властиві елементи імітації й маніпулятивності — залежно від того, наскільки громадяни ухиляються від справжньої повсякденної участі у справах.

За умов демократії не виключені такі явища, як зловживання владою й корупція. Ці явища (як і усі інші політичні злочини) існували задовго до того, як демократія поширилася і затвердила себе в світовому масштабі. Тривають вони і зараз, їхнє існування невиправдано пов'язується саме з демократією. Нема підстав говорити, що демократія створює особливі передумови для аморальності та корупції влади. Навпаки, за умов розвитку справжньої демократії виникають основи для обмеження масштабів зловживань, для переслідування можновладних злочинців (які в умовах інших режимів ніколи б не постали перед судом) згідно із законом.

Межі демократії. Демократія не є засобом розв'язання усіх проблем життя. Є такі сфери, де повинна домінувати обізнаність і компетентність, а іноді — жорстка і конкретна воля однієї особи. Жодної демократії не може бути за надзвичайних ситуацій, коли треба блискавично прийняти і здійснити рішення, від якого залежить життя і безпека людей. Такі ситуації передбачені в конституціях і законодавстві усіх демократичних країн. У будь-якому випадку треба погодитися, що надзвичайний стан є станом тимчасовим і обмеженим, після якого відновлення нормального способу існування є необхідністю.

Демократичні рішення мінімізуються в умовах, коли треба чітко визначити конкретну особу, яка несе управлінську або фінансову відповідальність. Зокрема, це стосується економічної сфери. Складно вимагати демократичності й відкритості банківської діяльності. Сучасне виробництво у більшості випадків також побудоване як жорстка ієрархія, де віддаються однозначні накази згори донизу і передбачається чітке їх виконання. Таким же обмеженим у своїй демократичності є процес освіти й виховання.

Нічим не обмежена демократія перестає бути справжньою демократією і перетворюється на суспільний безлад, що тягне за собою злочинність, руйнацію та інші небезпеки.

Отже, здебільшого демократичні засоби й процедури прийнятні і результативні під час формулювання проблеми, вироблення рішення і визначення параметрів його реалізації. Коли ж ідеться виконавчу дисципліну, то жорсткість і конкретність стають на місце невизначеності й багатоманітності. За демократії людина е господарем ще неприйнятого рішення, а щодо прийнятого вона залишається слухняним виконавцем.

3. Розуміння демократії населенням пострадянських країн.

Показники соціологічних досліджень кінця ХХ ст.. дають певні підстави стверджувати про сприйняття ліберально-демократичних цінностей в українському суспільстві. Так, 62,5% респондентів підтримують необхідність ринкової системи, 69% економічну конкуренцію, і тільки кожний п'ятий вважає, що вони розвивають найгірші риси людської натури. 53% респондентів вбачають роль держави у забезпеченні рівних шансів для кожного, тоді як 43% — у гарантуванні достатнього життєвого рівня населення. При цьому тільки 10% погодилося з тим, що оплата праці має бути приблизно рівною. 90% респондентів вважають, що закон повинен поважати приватне життя людини, якщо це не шкодить іншим. Більш ніж дві третини українців підтримують політичний плюралізм в суспільстві, прагнення політичних лідерів до пошуку компромісів. Більше 61% опитаних підтримують наявність опозиції. Необхідність поваги прав меншості більшістю підтримує 58,5% респондентів В українському суспільстві відмічається досить високий рівень толерантності до представників інших національностей. Заборону пропаганди ідей, які можуть завдати шкоди представникам етнічних меншостей, принизити їх, підтримують 77% опитаних. 55-60% населення вважає, що люди в Україні можуть вільно висловлювати свої політичні погляди.

Однак, як зазначає Є. Головаха, сучасна політична культура народу України в системі координат "тоталітарна-демократична" відтворює проміжну позицію, що припускає співіснування "в одній голові" двох взаємовиключних політичних ідей. Суперечливість суспільної свідомості можна побачити вже в тому, що підтримка здійснення ринкових реформ поєднується зі схваленням необхідності посилення державного регулювання ринку. З позитивним ставленням до плюралізму думок і опозиції не узгоджується посилення у масовій свідомості переконання про непотрібність багатопартійної системи.

Важливою для легітимації механізму розв'язання конфліктних ситуацій є підтримка громадянами ліберально-демократичних принципів прийняття рішень, згода підкорятися яким багато в чому залежить від довіри до самої процедури, її чесності та справедливості. Однак мешканці України переважно не вважають принципи та процедури у взаєминах держави і суспільства дійсно демократичними. Тільки кожний п'ятий опитаний впевнений, що його думка може бути почутою.

Громадяни України переконання у своїй неспроможності протидіяти утискам їхніх прав та інтересів з боку представників влади. Значна частина населення України вважає себе потерпілою від свавілля влади. Проте мало хто з цих людей звертався з метою захисту своїх прав до суду, прокуратури, адвокатів. Це дозволяє стверджувати про свідому відмову від активної позиції, низьку здатність до самоорганізації.

Громадяни проникнуті відчуттям, що владні структури не прислуховуються до них і не зважають на їхні проблеми, про орієнтацію політичної еліти на задоволення і відстоювання своїх власних, вузько корпоративних інтересів. Третина населення на рівні емоцій реагує на правлячу еліту різко негативно. Більшість (54%) заявили, що вони стосовно еліти відчувають байдужість. Ці психологічні показники є вкрай несприятливими для зміцнення паростків демократії, для вкорінення засад громадянського суспільства.

Соціологічні дослідження дають змогу з'ясувати, що громадська думка переважно все ще схильна покладати надії не на парламентський механізм - складний і неоднозначний, не на програму дій уряду, а на появу сильного лідера як головне опертя стабілізації та проведення реформ. Саме в цьому деякі західні дослідники вбачають перешкоду на шляху підтримки розвитку демократії в Україні. Поряд з тим соціологічний аналіз даних опитувань щодо ціннісних критеріїв вибору бажаного суспільного ладу, здійснений В.Л. Оссовським, засвідчує прихильність респондентів до цінностей ліберально-демократичного суспільства західного зразка (75%), при наявності близько 30% прихильників тоталітарної моделі.

Брак однозначності в оцінках респондентів типовий для стану суспільної свідомості за часів соціальної трансформації, коли стикаються різні ідеології та системи декларованих і визнаних цінностей, коли остаточне обрання цінностей ще не відбулося, коли орієнтацію на принципи-цінності економічного життя, безпосередньо пов'язані із задоволенням життєвих потреб і буденних інтересів, коригує практика повсякденності. Політичні та соціокультурні цінності в такому суспільстві успадковані від тоталітарного минулого. Вони породжують відчуження мас від політичної практики, через що демократичні цінності, в кращому разі, визнаються, але не стають регуляторами практичних соціальних дій на політичному полі. Відображенням такого стану і ознакою політичної культури постає ухилення від політичної участі значної частини українського суспільства.

В умовах переходу від тоталітарного суспільства до демократичного відбуваються певні зміни в ціннісних орієнтаціях громадян. Окреслилася тенденція до позитивного сприйняття ліберальних і демократичних цінностей. Однак незворотною вона може стати лише за умови зростання середнього класу і становлення правової держави. Тільки на такому підґрунті можуть зрости масові ідеали громадянської гідності, самоповаги, демократичні форми взаємодії людини і влади.

Література

  1. Аристотель. Політика. — Київ, 2000.

  2. Арендт Г. Становище людини / Пер. з англ. М. Зубрицької. — Львів, 1999.

  3. Арон Р. Демократия и тоталитаризм / Пер. с франц. — Москва, 1993.

  4. Берлін І. Чотири есе про свободу / Пер. з англ. — Київ, 1994.

  5. Даль Р. О демократии / Пер. с англ. А.С. Богдановского; Под ред. О.А. Алякринского. — Москва, 2000.

  6. Драгоманов М. Швейцарська спілка. — Київ, 1907.

  7. Каменская Г.В. Генезис идей демократии // Социс. — 1994. — № 4.

  8. Надель С. Рыночная экономика и экономическая демократия // Мировая экономика и международные отношения. — 2000. — № 1.

  9. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. — Київ, 1994. — Т. 1.

  10. Поппер К. Демократия и народоправне // Новое время. — 1991.- № 8.

  11. Складові демократії / Пер. з нім.; За ред. Д. Геттінг, В.Д. Міхаелі. — Київ, 1993.

3

Loading...

 
 

Цікаве