WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Делікти в римському праві - Курсова робота

Делікти в римському праві - Курсова робота

Пред'явлення actio Pauliana припускалопередбачало наявність деяких певних умов:

1) Майно боржника повинно було бути зменшено відповідною дією, хоч би і негативноюзаперечним, наприклад, пропуском терміну для пред'явлення певного позову.

2) Боржник повинен був діяти, знаючи про те, що він зменшує своє майно. Наміри заподіятиспричинити шкоду кредиторам не вимагалося. Досить було, щоб боржник був conscius fraudis.

3) Нарештіурешті, для пред'явлення позову не до боржника, а до третьої особи - контрагенту боржника по угодіугоді, або особіобличчю, лицю, яка одержалаотримала певну вигоду від дії або бездіяльності боржника, треба було, щоб ця особаобличчя, лице також усвідомлювала шкідливі для кредитора наслідкирезультати дій боржника, також було conscius fraudis.

Преторський едикт, яким була введеназапроваджена actio Pauliana, вимагав наявність цієї умови у всіх випадках. Протеоднак, практика стала вважати його необхідним тількилише у випадках відшкодувального надання боржником вигоди третій особі, коли ця третя особа в суперечціспорі зіз кредиторами свого контрагента прагнула уникнути збиткушкоди, certat de damno evitando. Якщо ж вигода була надана боржником третій особі безоплатно, і ця особаобличчя, лице сперечалася зіз кредиторами в цілях збереженнязберігання цієї вигоди, certat de lucro cessando, ця особаобличчя, лице розглядаласярозглядувалося завжди як conscius fraudis.

За наявності цих умов позов пред'являвся від імені всіх кредиторів особливим curator bonorum, якого призначав претор. Відповідачем по позову був, на розсуд позивача, або боржник, або третя особа, до якої перейшло майно боржника. Зрозуміло, пред'явлення позову до третьої особи більш відповідало інтересам кредитора.

Предметом позову було відшкодування всього збитку, заподіяногоспричиненого кредиторам діями боржника або видача збагачення, якщо відповідач - третя особа не був conscius fraudis, а також після закінчення року з дня здійснення боржником дії, що заподіяласпричинила шкоду кредиторам. Тількилише в обсязіобсязі збагачення міг бути пред'явлений позов і до спадкоємців відповідальних осіб.

За зразком actio Pauliana склалося оскарження угодугод, здійснених на шкоду кредиторам, також і в сучасних капіталістичних державах.

6. Зобов'язання нібито із деліктів (квазіделікти)

Позадоговірні цивільні правопорушення, що завдавали шкоди будь – кому і які не підпадали під ознаки делікту, стали називати нібито деліктами (квазіделіктами). Вони стали четвертою групою підстав виникнення квазіделіктних зобов'язань. Загального визначення квазіделікта римські юристи не залишили, а перелік неправомірних дій, що охоплювався цим поняттям, досить великий. Найбільш поширеними серед них були декілька недозволених дій:

1. Відповідальність судді за винесення несправедливого вироку. Умисне неправильне або необережне вирішення судової справи, а також порушення інших суддівських обов'язків визнавалося неправомірною дією – нібито деліктом і тягло майнову відповідальність. Суддя, що ухвалив явно несправедливий вирок або не явився в призначений день для розгляду справи, зобов'язаний був відшкодувати завдану його неправомірними діями шкоду потерпілій стороні. У випадку умисних дій судді (dolus) він зобов'язаний відшкодувати всю суму поданого позову, а при наявності вини – штраф, визначений суддею.

2. Відповідальність господарів житлових будинків за викинуте або вилите. Проживаючий в житловому будинку, з якого викинуто або вилито на дорогу, площу або тротуар, де зазвичай ходять або їздять люди, відповідає за завдану шкоду. Не має значення, ким є проживаючий – власником будинку або наймачем, володільцем або утримувачем. Проте особа, яка тимчасово знаходилася в будинку відповідальності не несла. Спільно проживаючі мешканці відповідали солідарно.

Витікаючий із такої недозволеної дії позов не був деліктним, оскільки відповідальність за ним наставала без вини, а деліктна відповідальність мала місце лише за наявності вини, проте він межував з деліктним. Цей позов був введений преторським едиктом для забезпечення безпеки руху вулицями та іншими громадськими місцями міста. Він застосовувався і у випадках, коли будь – що викидалося або виливалося також з інших приміщень або споруд, наприклад, з возу, корабля тощо, аби в місці, куди воно потрапило, знаходилися люди. Відповідальність наставала у розмірі подвійної суми завданої шкоди. Особа, яка завдала шкоди, звільнялася від відповідальності лише у випадку дії непереборної сили.

3. Нібито деліктом визнавалося також небезпечна для перехожих вистава, підвішування або вивішування будь –чого, що може впасти на людей: необережне закріплена вивіска, небезпечно виставлені із вікна вази, підвішені на вікнах будинків предмети, виставлені або підвішені на балконах речі тощо. Все це, знесене вітром або з будь – яких інших причин зірване зі свого місця, може впасти на перехожих і завдати їм певну шкоду. Будь – хто, помітивши подібне, міг подати до власника будинку, у якого необережно підвішено або виставлено, позов про сплату штрафу в розмірі 10 тис. сестерцій і усунення небезпеки. Відповідальність наставала незалежно від вини та наявності шкоди.

4. Неправомірні дії слуг готелів, постоялих дворів і кораблів, що завдали шкоди майну постояльців і пасажирів, визнавалися квазіделіктами і тягли відповідальність власників, які зобов'язані були відшкодувати завдану слугами шкоду у подвійному розмірі.

Таким чином, постояльці і пасажири мали досить дієвий правовий захист своїх інтересів проти власників постоялих дворів, готелів та кораблів у випадку завдання їм будь – якої шкоди. У випадку пропажі речей, що були здані на зберігання, постояльці та пасажири могли подати кондикційний позов до власників постоялих дворів, готелів, кораблів. За шкоду, завдану слугами постоялих дворів, готелів та кораблів, постояльцям та пасажирам, потерпілі могли подати квазіделіктний позов безпосередньо до винуватців шкоди, а у випадку їх неплатоспроможності – до їх власників.

5. Шкода, завдана рабом або твариною чужому майну або особі, тягла квазіделіктну відповідальність їх власника. При цьому виною власника раба або тварини, що завдали шкоди, вважалося відсутність належного догляду за тваринами і рабами.

ВИСНОВКИ

В останні роки в Україні має місце значне зростання інтересу до римського права, зумовлене змінами в політичному, соціальному та економічному житті суспільства, переглядом національної концепції права з огляду на європейський вибір України, а також трансформаціями вищої освіти у цій галузі, зумовленими приєднанням нашої держави до Болонського процесу.

У зв'язку з цим, останнім часом правознавцями України римське право розглядається не лише як одна з базових для вищих юридичних навчальних закладів європейських держав навчальних дисциплін, але також як підґрунтя сучасної цивілістики, котре визначає магістральні тенденції розвитку українського права взагалі і цивільного права зокрема.

Цим пояснюється зростання інтересу до порівняльно-правових досліджень інститутів римського приватного права та сучасного цивільного права України.

Зобов'язання ("засоби придбання речей") були одним з основних інститутів римського права. Визначаючи зобов'язання як правовий зв'язок між суб'єктами права, унаслідок якого одна особа (боржник) повинна щось дати, зробити або надати іншій особі (кредитору), римські правознавці наголошували на тому, що "сутність зобов'язання полягає не в тому, щоб зробити якийсь предмет або сервітут нашим, але в тому, щоб зобов'язати іншого дати нам щось, або зробити, або надати (залишити, виконати) ".

Із такого визначення зобов'язання випливає, що воно, передусім, стосується договорів, а його метою є вчинення певних дій боржником. Разом із тим, останні могли виникати і з інших підстав, що робило необхідним їх співвіднесення з договорами, установлення їхнього значення для виникнення правових наслідків.

У кінцевому підсумку, у римському приватному праві було розроблено достатньо чітку класифікацію зобов'язань залежно від підстав виникнення останніх, яка була спрямована, у першу чергу, на впорядкування цивільних відносин та більш повний захист інтересів сторін.

Система зобов'язань римського права виявилася настільки вдалою, що згодом без істотних змін була запозичена переважною більшістю європейських держав.

Разом із тим, у підходах до правової характеристики системи та окремих підстав виникнення зобов'язань, визначення характеру їх взаємозв'язку та взаємодії у сучасній правовій літературі намітилися зміни, викликані використанням у теорії права нової категорії "юридичні факти", котра розглядається як більш універсальна і динамічна.

Список використаної літератури

1. Галанза П.Н. Государство и право Древнего Рима. - М., 1993.

2. Дождев Д.В. Римское частное право: Учебник для вузов. – М.: Издат. ИНФА.М. – Норма, 1996.

3. Косарев А.И. Римское право – М.: Юрид. лит., 1986.

4. Косарев А.И. Римское частное право: Учебник для вузов. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998.

5. Римское право /И.Б. Новицкий. – М.: Издат. "ТЕИС", 1996.

6.А. А. Подопригора. Основы римского гражданского права. Киев: Выща школа – 1990

7. И.С. Перетерский, И.Б. Новицкий. Римское частное право. Москва: юриспруденция - 1999

Loading...

 
 

Цікаве