WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Громадяни як суб’єкти трудового права - Курсова робота

Громадяни як суб’єкти трудового права - Курсова робота

Власники підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності або уповноважений ним орган чи фізична особа, яка відповідно до законодавства використовує найману працю, виступають як роботодавці.

Використання найманої праці, що здійснюється укладенням трудового договору як підстави виникнення трудових правовідносин, є характерним у визначенні власників підприємств, установ, організацій, уповноважених ними органів і фізичних осіб по організації трудового процесу.

Власники підприємств визначають мету і завдання створених ними підприємств незалежно від того, чи надають вони йому статус юридичної особи. Визначальним тут є право здійснювати прийняття на роботу і звільнення з роботи працівників, обов'язок створювати належні умови праці, оплачувати виконання роботи відповідно до рекомендованих тарифів або домовленості між сторонами.

Визначення роботодавцем кількості працюючих найманих працівників і фонду оплати їх праці є тими фактичними обставинами, з наявністю яких роботодавець набуває трудових прав і обов'язків, тобто наділяється здатністю їх реалізації.

Важливим чинником, що визначає зміст трудового статусу роботодавця, є відповідальність за організацію належних і безпечних для здоров'я працюючих умов праці, додержання чинного законодавства, своєчасне нарахування і виплата заробітної плати відповідно до кількості та якості виконаної праці.

З розвитком кооперації праці, значної кількості працюючих на підприємстві виникла функція управління виробництвом, яка поступово виділилася у самостійний вид трудової діяльності. Управління виробництвом здійснює власник безпосередньо сам або за допомогою уповноваженого ним на управління органу — одноособового чи колегіального. Це в першу чергу стосується держави, яка безпосередньо не може використовувати свою власність, знаряддя та засоби виробництва. Держава розподіляє майно між своїми органами, які для виробничої діяльності у встановленому порядку можуть створювати підприємства, установи, організації, що набувають статусу юридичної особи. Створена юридична особа здійснює право володіння, користування і розпорядження закріпленим за нею майном відповідно до затвердженого статуту чи положення.

Для управління підприємствами, установами, організаціями державний орган, якому виділено майно, призначає керівника, з яким укладається контракт як особлива форма трудового договору. Ця службова особа здійснює управління на засадах єдиноначальності, що забезпечує єдність волі багатьох людей тоді, коли необхідно організувати виробничий процес для виконання певних завдань.

Керівник самостійно вирішує питання діяльності підприємства чи організації. При цьому власник майна не має права втручатися в оперативну діяльність керівника. Керівнику належить також право самостійно вирішувати питання про прийом на роботу своїх заступників, керівників та спеціалістів підрозділів апарату управління і структурних підрозділів, а також про їх звільнення. Але навіть у тому разі, коли підприємство чи організація є державним утворенням, це не дає підстави стверджувати, що керівник та інші службові особи перебувають на державній службі.

Під державною службою визнається професійна діяльність осіб, які обіймають посади в державних органах та апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Правове становище уповноваженої власником на управління службової особи тісно пов'язане з правовим статусом підприємства. На державному підприємстві становище директора є подвійним, що проявляється у тому, що, з одного боку, він є членом трудового колективу, а з другого — органом підприємства, яке створене на базі загальнодержавної власності. [15, c.64]

Уповноважена власником особа — це по суті керівник адміністрації як сукупності службових осіб підприємства. Саме термін "адміністрація" застосовувався в усіх законодавчих актах про працю до внесення 20 березня 1991 р. змін до КЗпП. Адміністрація підприємства, установи, організації як комплекс службових осіб, що здійснюють управління цим підприємством, установою, організацією в межах наданих їм прав, тобто виконавчо-розпорядчий орган підприємства, сама перебуває з власником у відносинах найму. Всі службові особи, що входять до складу адміністрації, поряд з іншими найманими працівниками входять до складу трудового колективу, є суб'єктами трудових відносин як наймані працівники. їх відмінність від інших працівників полягає в тому, що внаслідок свого службового становища і виконуваної функції ці особи несуть відповідальність за здійснення виробничого процесу або окремого його циклу. Тому суб'єктом трудових відносин з іншими працівниками адміністрація підприємств, або за нинішньою термінологією — уповноважений власником орган, не виступає.

Та обставина, що уповноважений власником орган є не суб'єктом трудових відносин, а лише органом підприємства чи установи, підкреслювалась і в юридичній літературі. Визнання ж уповноваженого власником органу суб'єктом трудових правовідносин означає можливість пред'явлення до нього майнових претензій, що випливають з цих відносин. У дійсності ж ці претензії пред'являються до підприємства.

Трудовий договір працівник укладає не з уповноваженою власником службовою особою, а з підприємством, установою, організацією як юридичною особою, де він і реалізує своє право на працю.

Якщо визнати, що трудовий договір укладається з уповноваженим власником органом або службовою особою, то припинення власником з цією особою трудових відносин повинно викликати припинення трудового договору з працівниками, які були прийняті ним на роботу, оскільки припинила своє існування одна із сторін трудового договору. Між тим, особливо на державних підприємствах, в установах, організаціях, досить часто можуть замінюватись службові особи, в тому числі керівні. Але навіть при такій заміні працівники залишаються працювати при укладенні трудового договору на роботі певний строк або безстроково, бо ці договори укладалися з підприємством, установою, організацією, а не з службовими особами адміністрації чи органом, уповноваженим на управління виробництвом.

Визначення в ст. 21 КЗпП уповноваженого власником органу на управління виробництвом стороною трудового договору є сумнівним. Будучи суб'єктом трудового права, наділений цілим комплексом прав і обов'язків, уповноваженим власником на управління орган виявляє самостійний інтерес до застосування норм законодавства про працю. Це знаходить свій прояв, наприклад, при укладенні колективного договору, затвердженні правил внутрішнього трудового розпорядку, різного виду нормативних положень, що приймаються на підприємстві як локальні правові акти.

Деякі обов'язки уповноваженого власником органу визначені безпосередньо нормами трудового права. Так, на нього покладено обов'язок створювати безпечні і нешкідливі умови праці; систематично проводити інструктаж (навчання) працівників з питань охорони праці, протипожежної охорони; вживати заходів щодо полегшення і оздоровлення умов праці працівників шляхом впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і техніки, засобів механізації та автоматизації виробництва, вимог економіки, позитивного досвіду з охорони праці, зниження або усунення запиленості та загазованості повітря у виробничих приміщеннях, зниження інтенсивності шуму, вібрації, випромінювань; за участю профспілок розробляти і реалізовувати комплексні заходи щодо охорони праці; здійснювати постійний контроль за додержанням працівниками нормативних актів по охороні праці; проводити розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві.

Як орган, що представляє підприємство, уповноважена власником службова особа виступає суб'єктом колективних правових відносин з трудовим колективом і його представницьким органом — профспілковим комітетом по встановленню умов праці, застосуванню чинного законодавства про працю.

Але уповноважена власником на управління службова особа не виступає суб'єктом індивідуальних трудових правовідносин. До цієї службової особи не можуть бути пред'явлені претензії майнового характеру, наприклад, по оплаті праці, відшкодуванню шкоди в зв'язку з нещасним випадком, що стався на виробництві, тощо. Такі претензії пред'являються до підприємства. В разі задоволення цих претензій вимога до службової особи може бути пред'явлена у порядку регресу, якщо з вини цієї особи підприємство здійснило зайві виплати.

Loading...

 
 

Цікаве