WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Суспільний лад в другій половині XIX ст. - Реферат

Суспільний лад в другій половині XIX ст. - Реферат

Суспільний лад в другій половині XIX ст.
Переломний етап в історії України - кінець 50-х - початок 60-х pp. У цей час, коли очевидною стала неможливість подальшого збереження феодально-кріпосницьких відносин, відбулося скасування кріпосного права, почав встановлюватися новий, буржуазний
лад.
Процес утвердження капіталізму в Україні розвивався згідно із загальними для всієї Росії закономірностями і, разом з тим, в ньому виявлялися особливості, зумовлені як історичним минулим, так і колоніальною політикою, здійснюваною царатом щодо України.
Утвердження капіталістичного суспільно-економічного укладу в Україні обумовило інтенсивний розвиток промисловості, сільського господарства, торгівлі. Водночас половинчастість і непослідовність селянської реформи зумовили збереження численних пережитків феодалізму в економічній, соціальній та політичній галузях життя.
Разом з тим реформою 1861 p. було створено певні умови для швидкого розвитку промислового капіталізму, обумовленого попитом на продукцію чорної металургії та машинобудування, кам'яне вугілля, залізну руду. Інтенсивному зростанню промисловості сприяли якісні зміни в засобах виробництва в металургійній, паперовій, цукровій та інших галузях. Розвиток промисловості, товарного хліборобства, транспорту зумовлював значний попит на робочу силу і сприяв припливу сільського населення у промислове виробництво.
В Україні у 1900 p. було 5301 промислове підприємство з кількістю працюючих в кожному близько і понад 16 чол. За період 1869-1900 pp. вартість промислової продукції зросла з 71,5 млн. крб. до 556,4 млн. крб.
На зростання продуктивних сил впливав і розвиток транспорту, насамперед залізничного. До середини 80-х pp. в Україні було завершено прокладання головних залізничних магістралей, які пролягли через усі основні економічні райони, з'єднавши їх з Центральною Росією, чорноморськими, азовськими і балтійськими портами, залізницями Західної Європи. З 1865 по 1900 pp. довжина залізничної колії в Україні збільшилася з 219 до 8417 км.
Швидке зростання основних галузей важкої індустрії призвело до утворення таких великих промислових районів, як Донецький вугільно-металургійний, Придніпровський металургійний, Криворізький залізорудний та Нікопольський марганцевий, а завдяки інтенсивному розвитку цукроваріння склався великий район цукрового виробництва.
Розвиток капіталізму супроводжувався зростанням міст. Саме в них зосереджувалося населення, яке займалося торгово-промисловою діяльністю. Найбільш швидкими темпами зростало міське населення в промислове розвинутих губерніях України: Катеринославській, Київській та Харківській. Протягом пореформеного періоду населення Катеринослава зросло майже у шість разів, Одеси, Києва та Харкова у чотири рази.
Розвиток промисловості, швидке зростання міст та неземле-робського населення, залізничного, річкового і морського транспорту, розширення внутрішньої і зовнішньої торгівлі - усе це справляло істотний вплив на характер та структуру сільськогосподарського виробництва. Землеробство втягувалося у товарний обіг і поступово перетворювалося на підприємницьке, капіталістичне. Однак цей процес гальмувався численними пережитками кріпосництва, головними з яких було збереження поміщицького землеволодіння. Реформа 1861 р. залишила в руках колишніх кріпосників величезні площі землі. Селяни ж були приречені на малоземелля та безземелля, а, отже, і напівкріпосницьку кабалу.
Внаслідок реформи 1861 р. селяни України втратили 1 млн. десятин або понад 15% загальної площі земель, якими вони користувались раніше. 94% колишніх поміщицьких селян одержали наділи менші 5 десятин, тобто нижче норми середнього прожиткового мінімуму.
Скасування кріпосного права і наступні реформи, утвердження приватної власності стали причиною серйозних змін в суспільному устрої країни. Змінилося становище не тільки селянства. У пореформений період формувалися нові суспільні класи - буржуазія і промисловий пролетаріат. Утвердження буржуазно-капіталістичних відносин відбувалося в умовах збереження численних пережитків феодального ладу, серед яких, перш за все, слід відмітити політичне панування класу дворян - поміщиків, становий поділ суспільства та ін.
Правову основу селянської реформи 1861 р. в Україні складали як спільні для всієї Російської імперії законодавчі акти, так і ряд спеціально призначених для українських губерній указів і постанов. Для більшості місцевостей України з родючою землею встановлювалися незначні за розміром селянські наділи. У трьох місцевих положеннях, дія яких поширювалася на українські губернії, відбилася специфіка відносин між поміщиками та селянами, що історично склалася в різних районах України. Так, Катеринославська, Херсонська і частково Таврійська губернії, а також ті повіти Харківської та Чернігівської губерній, де переважало общинне землекористування, підпадали під дію "Місцевого положення про поземельний устрій селян, поселених на поміщицьких землях в губерніях великоросійських, новоросійських і білоруських". Губернії, на які поширювалося це положення, поділялися на три основні смуги:
нечорноземну, чорноземну і степову; смуги, у свою чергу, поділялися на місцевості, для кожної з яких встановлювався розмір наділу на ревізьку душу (в нього входили як присадибні ділянки, так і орні й сінокісні землі, а також пасовиська). Для губерній Південної України передбачався єдиний, так званий, указний наділ (в різних місцевостях його розмір коливався від 3 до 6,5 десятин на ревізьку душу). Розміри наділів у повітах Харківської губернії складали:
вищий - від 3 до 4,5 десятин, нижчий - від 1 до 1,5 десятин. Якщо дореформений наділ перевищував встановлені норми, поміщик міг відрізати надлишок на свою користь. Це право він мав і тоді, коли після виділення селянам землі у нього залишалося в Лівобережжі менше третини, а на Півдні - менше половини земельних площин, що належали йому до 1861 p.
Такий же конфіскаційний характер мало й "Місцеве положення про поземельне упорядкування селян губерній: Чернігівської, Полтавської та частини Харківської". Його специфіка полягала в тому, що в основу наділення селян землею був покладений принцип спадкоємно-сімейного землекористування. Земля розподілялася в межах сільської общини не на зрівняльних засадах з періодичними переділами, як це робилося при общинній формі землекористування, а на основі сімейних ділянок, що складалися чи з садиби та польового наділу, чи тільки з садиби. Вищий наділ на душу, залежно від місцевості,
Loading...

 
 

Цікаве