WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Гармонізація національного законодавства України з нормами Європейського товариства в сфері захисту прав людини і громадянина - Курсова робота

Гармонізація національного законодавства України з нормами Європейського товариства в сфері захисту прав людини і громадянина - Курсова робота

Вчені, в залежності від часу проголошення різних прав та свобод людини, поділяють їх на 3 покоління. До першого покоління відносять громадянські та політичні права, що мають назви "негативні". До другого покоління відносять соціально-економічні права, які називаються "позитивними", тому що за для їхньої реалізації вимагаються конкретні дії держави.

Такий поділ прав людини на "позитивні" та "негативні" можна прийняти лише умовно. Для реалізації соціально-економічних та культурних, а також громадянських та політичних прав кожна країна повинна не тільки призвести своє законодавство у відповідність з взятими на себе міжнародними обов'язками, але й здійснити конкретні дії, щодо створення реальних умов для їх здійснення.

При розробці в ООН Всезагальної декларації прав людини, Пактів про права людини та інших документів в цій галузі, вченими деяких країн було виявлено своє негативне відношення та неузгодження відносно деяких прав та зобов'язань цих країн, що були закріпленні цими документами. Але після всяких протиріч та неузгоджень у 1986 р. з різних країн світу з'їхались представники держав, щоб розглянути питання про природу та ступінь юридичних обов'язків, які взяли на себе держави-учасники Пакту про економічні, соціальні та культурні права.

Вони прийшли до наступних основних висновків:

1) Усі права та свободи людини, включили до них й соціальні, економічні права, неподільні та взаємозв'язані, що утворюють невід'ємну частину міжнародного права.

2) Пакт наділяє юридичними обов'язками учасників. Держави-учасники повинні негайно приймати усі необхідні заходи, включаючи законодавчі та адміністративні, для здійснення прав, що закріплені в тому Міжнародному договорі. Більш того повинно бути передбачено право кожного на судовий захист соціально-економічних прав.

3) Країна-учасник Пакту, незалежно від рівня економічного розвитку зобов'язана забезпечити соціально-економічні та культурні права для всіх своїх громадян, хоча б в мінімальному ступені [39].

Такий новий підхід знайшов своє відображення у Підсумковому документі Всезагальної конференції з прав людини, що відбулася у Відні 1993 р. Всі права людини універсальні, неподільні, взаємозалежні та взаємозв'язані, - підкреслюється у цьому документі. Міжнародна спілка повинна відноситись до прав людини глобально, на справедливій та рівній основі, з однаковим підходом та увагою. Хоча значення національної та релігійної специфіки та різних історичних, культурних і релігійних особливостей необхідно мати на увазі, держави несуть зобов'язання незалежно від політичних, економічних та культурних систем, повинні заохочувати та захищати всі права людини та основні її свободи [39].

Зараз практично всезагальне визнання з боку держав - членів ООН отримало положення Пакту про економічні, соціальні і культурні права, про те що ідеал вільної людської особистості, вільної від страху може бути здійснений, тільки якщо будуть створені такі умови, при яких кожен зможе використовувати свої економічні, соціальні та культурні права, так само як і свої громадські та політичні права.

Не можна згодитися з тим, що результати досягнуті міжнародною спілкою на шляху здійснення соціально-економічних прав, менш вражаючі, ніж прогрес в галузі демократизації та реалізації громадянських та політичних прав. Такі фактори, як недостатні темпи економічного розвитку, збільшення чисельності населення, важелі заборгованості та інше, заважають повсюдному забезпеченню соціально-економічних прав. Але дослідження, проведені ООН роблять підсумок, що соціально-економічні права юридично обов'язкові та економічно здійснювані їх для їхньої реалізації держава повинна розробити відповідні плани та почати здійснювати конкретні заходи.

До третього покоління багато вчених відносять "колективні", та "солідарні" права. Висуваючи концепцію трьох поколінь прав людини, К. Васак до третього покоління відносить так звані колективні права, що засновані на колективній діяльності людей, і тому він назвав їх правами "солідарності". Сюди він відніс права на розвиток, на мир, на здоров'я, навколишнє середовище, на загальну спадщину людства, а також право на комунікацію, яку він зв'язав із концепцією нового міжнародного інформаційного порядку.

В останні роки все більше визнання отримує позиція, відповідно до якої так звані колективні, чи солідарні права належать народам та націям і їх слід класифікувати як права народів.

Розподіл прав людини на три покоління сприймається не всіма. Деякі вчені виступають проти третього покоління прав, заявляючи, що тільки індивід може мати основні права та свободи, а не колектив людей чи народ. "У відношенні прав третього покоління - пише К. Томушет, - індивідуальний елемент стає абсолютно немислимим". В той час, більшість вчених цілком справедливо відносять права народів до прав людини. Так, американський професор Л.Сон пише: "Міжнародне право визначає не тільки невід'ємне право індивідів, але й визначені колективні права, які реалізуються із індивідами, об'єднаними у великі групи людей, включають народи і нації. Ці права являються правами людини, ефективне здійснення колективних прав стає передумовою до здійснення інших прав - як політичних, так і економічних".

Різні програми, які були прийняті в ООН з питань освіти, науки та культури /ЮНЕСКО/, що передбачають розробку концепцій прав і народів та дослідження взаємозв'язку прав народу з правами людини .

Права народів не є правами індивіда, а належать колективу людей, що складають народ і націю, і не можуть бути реалізованими окремою особою. В процесі реалізації права народів кожна окрема особа, що входить у склад того чи іншого народу, використовує свої права та свободи (свободу друку, слова, зборів, право на участь у виборах та інше), висловлює своє відношення до того чи іншого питання. Погляд більшості, висловлений таким чином і складає волю усього народу.

Поняття прав різних поколінь використовується у сучасному міжнародному праві тільки в історичному контексті. Що ж торкається сутності тих чи інших прав, то використовується термін "категорія прав людини".

Основою норм та принципів в галузі прав людини є природне право, яке відносять до ідеї свободи, справедливості, рівності усіх перед законом, визнання народу як єдиного джерела влади. Ідея природного права пронизують увесь зміст Всезагальної декларації прав людини. Пізніше вони були закріплені у Пактах людини та стали позитивним правом у системі норм Міжнародного права. Правова система кожної держави повинна закріплювати ці принципи та норми. До їх числа відносять, по-перше, фундаментальні права та свободи, що зафіксовані у Всезагальній декларації та Пакту про права людини; по-друге, демократичні принципи та норми організації та діяльності будь-якої державної влади - народовладдя, розподіл влади, верховенство права та наявність незалежних від влади органів правосуддя. Усі ці принципи є загальновизнаними всіма державами - учасниками міжнародних відносин.

Міжнародні узгодження, що діють в сучасному світі, утримують систему принципів та норм, що відносяться до прав людини. Ці узгодження слід розділити на 3 групи. В першу входять такі міжнародні документи, як Всезагальна декларація прав людини, Пакти про права людини та інше, які утримують принципи та норми. що торкаються прав людини в основному в умовах миру.

В другу групу входять міжнародні конвенції про захист прав людини в період озброєних конфліктів. Сюди відносяться головним чином окремі положення Гаазьких конвенцій 1893 та 1907 рр. про закони та правила ведення війни, а також чотири Женевські конвенції 1949 р. про захист жертв війни доповнюючі протоколи до них, що прийняті в 1977 р. Та на кінець, третю групу складають міжнародні документи, в яких регламентується відповідальність за злочинне порушення прав людини як в мирній час та і в період озброєних конфліктів.

До цієї групи відносяться головним чином Нюрнберзький устав та приговори Міжнародних військових трибуналів в Нюрнбергзі та в Токіо, Конвенція про незастосування терміну давності до військових злочинів та злочинів проти людства і конвенція про скоєння злочинів апартеїду та покарання за нього, проект Кодексу злочинів проти миру та безпеки людства. Багато випадків, відносно принципу відповідальності за порушення прав людини є своєрідна правова ситуація при яких здійснюються злочини державою проти своїх громадян чи осіб, що проживають на цій території. Тому у цім узгодженні передбачається створення Міжнародного кримінального трибуналу.

Loading...

 
 

Цікаве