WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Гармонізація національного законодавства України з нормами Європейського товариства в сфері захисту прав людини і громадянина - Курсова робота

Гармонізація національного законодавства України з нормами Європейського товариства в сфері захисту прав людини і громадянина - Курсова робота

Крім того, приєднавшись до Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р., Україна взяла на себе зобов'язання щодо імплементації цього документа в національне законодавство. Особливістю цієї конвенції є встановлення механізму міжнародного контролю, найважливішим елементом якого є діяльність Європейського суду з прав людини, який розглядає заяви будь-яких осіб, неурядових організацій або груп осіб про порушення положень конвенції або Протоколів до неї. Держави – учасниці конвенції зобов'язались ніяким чином не перешкоджати ефективному здійсненню цього права1.

Особливі форми міжнародного контролю передбачено Європейською конвенцією про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню 1987 р., яку Україна ратифікувала 5 травня 1997 р. Відповідно до цієї конвенції діє Європейський комітет про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню. У ньому працюють представники всіх держав-учасниць, у тому числі й України. Комітет проводить інспекції на місцях на предмет дотримання конвенції усіма державами-учасницями і відповідно до наслідків інспекцій готує доповідь про стан дотримання конвенції, яку в конфіденційному порядку надає уряду держави, в якій відбулася інспекція. Уряд повинен вжити необхідних заходів щодо викорінення зазначених порушень і доповісти комітетові. У разі відмови держави співробітничати з комітетом, останній може оприлюднити факти порушень і обов'язково доповідає Комітету міністрів Ради Європи про наслідки своєї роботи. Таким чином, сьогодні Україна взяла на себе зобов'язання брати участь у міжнародних засобах імплементації універсальних і європейських конвенцій у галузі прав людини.

Випадки невиконання міжнародних стандартів прав людини завдяки цій системі міжнародного контролю стають широко відомі в світі і зумовлюють негативні наслідки для держави-порушниці. Рішення Європейського cуду з прав людини у разі встановлення порушень прав людини мають наслідком відшкодування матеріальної і моральної шкоди державою-порушницею.

Відповідно до Статуту ООН і Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. Україна має сумлінно виконувати чинні договори, учасницею яких вона є, а також дотримуватися всіх загальновизнаних норм міжнародного права в сфері прав і свобод людини. Зокрема, згідно з Міжнародними пактами про права людини 1966 р. Україна взяла на себе зобов'язання привести своє законодавство у відповідність до міжнародних стандартів, закріплених у цих пактах. Аналогічне зобов'язання взяла Україна згідно зі ст.1 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р.

Отже, Україна з часу проголошення незалежності стала складовою частиною міжнародної системи захисту прав людини, взяла на себе відповідні міжнародні зобов'язання, зокрема в рамках європейської системи захисту прав людини, яка є найбільш розвинутою і найефективнішою у світі.

Розділ 2. Гарантії реалізації та захист прав людини

Конституційні гарантії захисту та практичного здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні

Практична цiннiсть суб'єктивних прав полягає у їх реальностi, тобто у можливостi здiйснення повноважень, якi випливають iз змiсту того чи iншого конкретного суб'єктивного права. Реальнiсть суб'єктивних прав забезпечується за допомогою гарантiй, тобто засобiв, способiв i умов, спираючись на якi суб'єкт досягає повного i безперешкодного здiйснення своїх прав. Гарантiї суб'єктивних прав подiляються на: економiчнi, полiтичнi, iдеологiчнi та юридичнi.

Економічні гарантії - це сукупнiсть економiчних чинникiв (матерiальнi цiнностi суспiльства, ринкова економiка, досконала система економiчних вiдносин i iн.), якi сприяють повнiй i безперешкоднiй реалiзацiї суб'єктивних прав.

Політичні гарантії - це сукупнiсть полiтичних чинникiв суспiльного i державного життя (полiтична система суспiльства, плюралiзм та гласнiсть у здiйсненнi полiтичного життя тощо), що забезпечують повну i безперешкодну їх реалiзацiю.

Ідеологічні гарантії - це сукупнiсть iдеологiчних i свiтоглядних принципiв, що обумовлюють першочерговi цiнностi i непорушнiсть суб'єктивних прав, їхню повну i безперешкодну реалiзацiю.

Юридичні гарантії - це сукупнiсть тих правових iнститутiв, що забезпечують можливiсть реалiзацiї суб'єктивних прав, а також захищають i охороняють їх вiд будь-яких обмежень i порушень.

Одним із найбільших досягнень у гарантуванні прав і свобод є передбачена Конституцією система організаційно-правових гарантій, з-поміж яких особливо значна роль відведена Президентові України, Верховній Раді України, органам виконавчої влади та місцевого самоврядування, судам, прокуратурі та Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини.

Важливою ланкою в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина є Конституційний Суд України, який здійснює судовий конституційний контроль та захист основ конституційного ладу, основних прав і свобод людини і громадянина, забезпечення верховенства права і прямої дії Конституції на всій території України.

Здійснюючи конституційний контроль, Конституційний Суд України справляє значний вплив на діяльність органів державної влади в сфері додержання та захисту прав людини і громадянина, передусім у сфері нормотворчості (законодавства), приймаючи рішення про невідповідність тих чи інших правових актів або їх окремих положень Конституції, даючи тлумачення конституційних норм при розгляді конкретних справ і здійснюючи офіційне тлумачення Конституції і законів України, яке стає обов'язковим для всіх суб'єктів права [27].

Запровадження спеціального інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини є новацією у державно-правовій системі захисту прав і свобод людини у нашій країні.У Конституції України закріплюється право особи звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого (ст. 55) і визначається, що через нього здійснюється парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина (ст. 101). Статус, функції та компетенція Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини закріплені у конституційному Законі України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", прийнятому Верховною Радою України 23 грудня 1997 р. При розробці цього закону було враховано позитивний досвід інституту омбудсмана (Уповноваженого з прав людини) європейських країн.

Згідно зі ст. 1, 3 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" з метою захисту прав кожного на території України і в межах її юрисдикції Уповноважений здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина, проголошених у Конституції, законах та міжнародних договорах України, а також сприяє приведенню національного законодавства про права і свободи людини у відповідність до міжнародних стандартів у цій галузі.

У зв'язку з цим важливого значення в сучасних умовах набуває діяльність Уповноваженого щодо приведення українського законодавства у відповідність до міжнародних зобов'язань України.Саме виконання цього завдання є принциповою передумовою всього комплексу заходів щодо дотримання прав і свобод людини в нашій країні.

Поряд з національними гарантіями Конституція передбачила можливість використання і міжнародно-правових гарантій. Відповідно до ст. 55 Конституції України кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звернутися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом чи учасницею яких є Україна.

Міжнародний захист прав людини

В процесі створення норм міжнародного права частіше усього діють різні погляди, пошуку взаємо-сприятливих рішень та компромісів. Ці норми в остаточному підсумку фіксують загальну позицію держав з обговорюваних питань, які досягаються шляхом компромісів.

У міжнародних відносинах приймають участь держави, що відрізняються соціальним ладом, рівнем економічного розвитку, характером державної влади, класовою та національною структурою, історичними традиціями. Всі ці фактори в тому чи іншому ступені мають вплив не тільки на формування внутрішнього права, але й на розвиток міжнародних відносин. При цьому не процес створення принципів та норм міжнародного права безпосередній, а й іноді і рішучий вплив має внутрішнє право держав. Учасники міжнародних відносин не можуть, як правило, піти на узгодження та прийняття таких норм, які б суперечили конституціям та іншим законодавчим актам, що закріплюють принципи їх економічного та політичного ладу, права і свободи людини та громадянина.

Loading...

 
 

Цікаве