WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Гармонізація національного законодавства України з нормами Європейського товариства в сфері захисту прав людини і громадянина - Курсова робота

Гармонізація національного законодавства України з нормами Європейського товариства в сфері захисту прав людини і громадянина - Курсова робота

В Україні відбувалися об'єктивні суспільно-політичні зміни у напрямі демократизації, що зумовлювалося прийняттям нею міжнародно-правових зобов'язань і членством у міжнародних організаціях. Під час Другої світової війни за свій вагомий внесок у розгром фашизму наша країна набула широкого визнання і авторитету на міжнародній арені, стала у 1945 р. одним із фундаторів Організації Об'єднаних Націй, неодноразово обиралася членом головних органів ООН, її комітетів та комісій. З цього часу вона виступає як суб'єктміжнародного права і міжнародних відносин.

Говорячи про міжнародну правосуб'єктність колишньої УРСР і її участь у міжнародних відносинах, йдеться передусім про її зусилля в напрямі забезпечення прав і свобод людини. Зокрема, на Першій сесії Генеральної Асамблеї ООН Україна разом із 17 країнами була обрана членом Економічної і соціальної ради ООН, у 1947 р. стала членом Економічної комісії для Європи, у 1948–1949 рр. і у 1984–1985 рр. обиралася тимчасовим членом Ради Безпеки ООН. Чимало пропозицій УРСР на міжнародних форумах були схвально сприйняті і реалізовані. Саме з ініціативи української делегації в 1948 р. на конференції в Сан-Франциско комітет, який очолював глава делегації України Д. Мануїльський, сформулював преамбулу, цілі і принципи Статуту ООН. На його пропозицію до Статуту ООН було включено ряд важливих положень про загальну повагу прав і основних свобод людини.

Активну участь брала Україна у підготовці й прийнятті міжнародно-правових документів у галузі прав і свобод людини. Так, конкретні пропозиції української сторони були враховані і знайшли відображення у Загальній декларації прав людини, Міжнародній конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права, Міжнародній конвенції про припинення злочину апартеїду та покарання за нього та ін. До того доклали багато зусиль всесвітньо відомі наші співвітчизники – юристи В. Корецький (академік АН УРСР, засновник та впродовж багатьох років директор Інституту держави і права АН УРСР, основоположник української школи міжнародного права, член Міжнародного суду ООН, представник СРСР у Комісії ООН з прав людини у 1947–1949 рр.) і П. Недбайло (професор, завідувач кафедри теорії держави і права Київського університету ім. Т.Г. Шевченка, який у 1958–1968 рр. був постійним представником УРСР у Комісії ООН з прав людини і якому в 1968 р. було присуджено премію ООН за видатний особистий внесок у справу захисту прав і свобод людини).

Таким чином, у міжнародно-правовій практиці було прийнято чимало прогресивних норм і започатковано міжнародно-правові ініціативи, які послугували "позитивною" атестацією Україні після проголошення нею незалежності.

На тлі всіх попередніх радянських конституцій Конституція УРСР 20 квітня 1978 р. вигідно вирізняється як структурою, так і обсягом закріплених прав та свобод. У ній статусу особи було присвячено дві глави, окремою главою регулювались основні принципи громадянства, визначався статус іноземців та осіб без громадянства на території України, встановлювалась рівність прав громадян перед законом, рівність прав чоловіків та жінок.

Сучасне розуміння та елементи правового статусу особи

Фактичне положення людини, масштаб її свободи виражаються, перш за все, у матеріальних і духовних можливостях і обов'язках, кількість, якість і межі яких визначають змістовну характеристику стану конкретної особи. Що і складає правовий статус особи.

Правовий статус особи - це система права, свобод і обов'язків, закріплена в нормах права [42]. Вважаю за необхідне відразу зробити застереження щодо поняття "особа". Поняття "особа" поєднує властивості індивідуума і як людини, і як громадянина. Тому правовий статус особи охоплює систему прав і обов'язків людини і громадянина.

Не всі автори наукових праць з теорії держави і права сходяться в думці, що правовий статус особи – це тільки система прав і обов'язків.

Існує декілька підходів до визначення правового статусу особи. Деякі дослідники поряд із системою прав і обов'язків пропонують включати в правовий статус громадянство, загальну правоздатність; гарантії прав [21]; законні інтереси [1, 24]; юридичну відповідальність [28] і ін. Я дотримуюсь точки зору, що всі ці додаткові елементи є або передумовами правового статусу (наприклад, громадянство, загальна правоздатність), або вторинними елементами (юридична відповідальність похідна від обов'язків), або категоріями, що далеко виходять за межі правового статусу (система гарантій). Слід погодитися з думкою висловленою у більшості робіт з теорії держави і права (М.Н. Марченко, Г.Н. Манов і інші) про те, що навряд чи необхідно виділяти як самостійний елемент правового статусу законні інтереси, т.т. інтереси, що прямо не зафіксовані в юридичних правах і обов'язках. Інтерес передує правам і обов'язкам незалежно від того, знаходить він пряме закріплення в законодавстві чи просто підлягає правовому захисту з боку держави. Інтерес – категорія поза-правова, чи до-правова, і, зрозуміло, втілюється не тільки в конкретних правових розпорядженнях, але й у загальних принципах права. Правове вираження і захист інтересів особи – одна з важливих функцій правової системи в цілому. Поняття ж правового статусу доцільно обмежити категоріями прав і обов'язків, що дозволяють чітко виділити його структуру.

Основою правового статусу особи є її конституційний статус, де права, свободи й обов'язки в сукупності утворюють єдиний, внутрішньо погоджений комплекс.

У науці теорії держави і права виділяють наступну класифікацію правових статусів, що проводиться по сфері їхньої дії і структурі правових систем:

  • загальний (міжнародний) правовий статус. Містить у собі крім внутрішньодержавних, права, свободи, обов'язки і гарантії, вироблені міжнародним співтовариством і закріплені в міжнародно-правових документах;

  • конституційний (базовий). Поєднує головні права, свободи, обов'язки і їх гарантії, закріплені в Основному законі країни;

  • галузевий статус. Складається з правомочних і інших компонентів, опосередкованих окремою галуззю правової системи;

  • родовий (спеціальний). Відбиває специфіку правового положення окремих категорій людей;

  • індивідуальний. Характеризує особливості положення конкретної людини.

Усі види статусів означають закріплення в праві міри можливої і належної поведінки особи, межі її свободи.

У залежності від характеру державного режиму, існує два підходи до визначення міри свободи особи в праві.

У суспільствах, де панують тоталітарні принципи, де держава вважає себе, а не людину, вищою цінністю, правовий статус особи, як правило, встановлюється за принципом "заборонено все, крім того, що дозволено". Межі свободи вичерпним чином визначені державою.

У суспільствах, де держава визнає людину як вищу цінність (демократичні державні режими), правовий статус формується виходячи з принципу "дозволено усе, крім того, що заборонено". Тут держава встановлює вичерпний перелік заборонених дій, а межі свободи людини невизначені. Єдиний обмежник - межа заборон.

Правовий статус особи розглядають як родове поняття, що виступає як:

1) правовий статус громадянина;

2) правовий статус іноземця;

3) правовий статус особи без громадянства (апатрида).

Правовий статус громадянина є всеосяжним. Це означає, що громадянин має всю повноту встановлених у законодавстві прав і свобод, на нього поширюються і всі обов'язки.

Правовий статус інших суб'єктів містить ряд винятків. Наприклад, іноземці не можуть брати участь у виборах і референдумах, служити в армії, створювати політичні партії і т.д.

У деяких державах іноземцям дається правовий статус, максимально наближений до правового статусу громадянина. Це називається наданням "національного режиму".

Правовий статус особи залишиться декларацією, якщо в державі й у суспільстві не буде створений відповідний механізм гарантій його реалізації.

Елементи правового статусу особистості

Як уже відзначалося, правовий статус особи містить у собі кілька елементів – це права, свободи й обов'язки. Правовий статус є серцевиною нормативного вираження основних принципів взаємин між особою і державою. По своїй суті він являє собою систему еталонів, зразків поведінки людей, що заохочуються і, що захищаються від порушення державою і, як правило, схвалюваних суспільством.

Loading...

 
 

Цікаве