WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Вчення І.Канта про політику і право - Курсова робота

Вчення І.Канта про політику і право - Курсова робота

Отже, Кант йшов у тому ж напрямі, що і Гольбах, який сформулював ідеал політики, заснованої на моралі. Як Гольбах вважав гуманність вищим принципом людської спільності, так і Кант при тлумаченні думки, що правдива політика не може зробити кроку, не віддавши належного моралі, вказував, що головним є ще й те, що право людини мусить визнаватися священним, хоч би яких жертв це коштувало панівній владі.

2.ВЧЕННЯ І.КАНТА ПРО ПРАВО

Іммануіл Кант був у Німеччині першим, хто взявся до системного обгрунтування лібералізму-ідейної платформи класу буржуа,що виділилися з конгломерата третьої верстви, які визнали своє місце в суспільстві і, які претендують на економічну і політичну свободу для себе. І.Кант визначив мету -вискласти цю платформу в якості єдиної, розумної. Він намагався підвести під неї спеціальний філософсько-етичний фундамент і таким чином виправдати її.

Кантовське вчення про державу і право — результат рішення поставленної мети. Політично-юридичні погляди Канта містяться переважно в працях: "Ідеї всезагальної історії з космополітичної точки зору", "До вічного миру", "Метафізичні початки вчення про право".

Принцип суспільних переконань Канта: кожна особа наділена абсолютною цінністю; особа не є знаряддям досягнення яких-небудь планів, навіть для досягенння суспільних планів. Люди в своїй поведінці повинні дотримуватися вказівок морального закону. Закон цей не знає впливу з боку зовнішніх обставин і тому безумовний. І.Кант називає його "категоричним імперативом" [3]. "Категоричний імпетарив" зовсім позбавлений у Канта зв'язку з конкретними предметами, з реальними емпіричними подіями. Він проголошує "Роби так, щоб максима твоєї поведінки могла бути разом з тим і принципом загального законодавства". Або другими словами: роби так, щоб ти ставився до людства і в своїй особі і в особі будь-кого іншого як до мети, і ніколи тільки як до засобу. Додержання вимог "Категоричного імператива" можливо тоді, коли індивіди в країні вільно дотримуватися голосу "практичного розуму". "Практични розумом" охоплювалася як область етики, так і сфера права.

І.Кант розумів, наскільки важлива проблема праворозуміння і настільки необхідно правильно її поставити, певним чином сформулювати. Питання про те, що таке право, представляє для юриста такі ж труднощі, як для логіки є вирішення питання, що таке істина. Ясна річ, він може відповісти, що узгодження з правом, тобто з тим, що вимагають чи вимагали закони певного питання, справедливо чи те, що вимагають закони, коли від нього вимагається загальний критерій, через який можливо б було розпізнати справедливе і несправедливе — з цим він ніколи не справиться, якщо тільки не залишить на час в стороні ці емпіричні початки і не пошукає джерела судження в одному лише розумі. Тут розум за Кантом є здатність (і воля) знаходити принципи і правила моральної поведінки, яка містить їх в собі в якості внутрішнього апріорного спонукання.

Розум творить для себе особистий обміркований порядок — світ визначених ідей; до нього він прагне наблизити реальні умови і через співвідношення з його параметрами оголошує необхідними відповідні дії. Остання суть виявлення тієї здатності (тієї волі), яку закон свого морального бутя висловлює в собі самому. В такому автономному, із зовні народженному самообмежені вважає вона і свою найвищу свободу, і своє важливе значення.

З історико-матеріалістичної точки зору суть філософського обгрунтування І.Кантом концепції автономії волі наявна. Мова виражає максими моральності, але по свому генезису і суті вони соціально-емпиричні: виникають лише з суспільної практики, відбивають стеріотипи, які об'єктивно складаються у процесі взаємодії спілкування людей. Однак в практично-політичному плані концепція, яка розглядається мала відомі переваги [4,5]. Наприклад, вона могла бути використана для засудження тенденцій повного поглинання індивіда суспільством. Сам Кант прагнув використовувати її саме в цьому напрямку. На його думку, автономія волі однаково оберігає особу як от особистого безчинства, так і від тотального володарювання над нею суспільного цілого, забезпечивши їй здійснення свободи.

Атрибут свободи притаманний людський особистості: дар визначати самим собі мету і варіанти обміркованого з поставленою метою поведінки є вродженим. Індивід, за І.Кантом, є істота, в принципі здатна стати "господарем самому собі" і тому не потребуючому зовнішньої опіки при здійсненні того чи іншого цілісного і нормативного вибору.

Проблема в тому, що фактично не всякий використовує індивідуальну свободу тільки для реалізації "категоричного імперативу"; всюди вона перетворюється в безчинство. Сукупність умов, які обмежують безчинство одного по відношенню до других за допомогою об'єктивного загального закону свободи і, скажімо, виключаючи юридичні конфлікти в суспільстві, І.Кант називає правом. З такого розуміння права ясно, що воно покликано регулювати зовнішню форму поведінки людей, вчинки, які виявляються у людині із зовні.

Суб'єктивні мотиви, устрій думок і переживання його зовсім не цікавять: ними займається мораль. В цьому зв'язку І.Кант підкреслює наступне: "Я можу бути примушений іншими здійснювати ті чи інші вчинки, які спрямовані як засоби для досягнення конкретної мети, але не можу бути примушений іншими до того, щоб мати ту чи іншу мету". Інакше кажучи, ніхто не має права наказувати людині, за для чого вона повинна жити, в чому йому треба бачити своє особисте благополуччя і щастя. Тим більше не можна добиватися від неї погрозами, силою виконання цих вказівок.

Справжнє покликання права — надійно гарантувати моральності той соціальний простір, в якому вона могла б нормально проявити себе, в якому б змогла безперешкодно реалізуватися свободу індивіда. В цьому суть кантовської ідеї моральної обгрунтованності права.

Здійснення права потребує того, щоб воно було загальнообов'язковим. Але якими методами досягається ця всезагальна обов'язковість права? Через надання йому примусової сили. Інакше не можна заставити людей дотримуватися правових норм, не можна стати на заваді їх порушенню відновити порушене.

Якщо право не забезпечити примусовою силою, то воно опиниться невзмозі виконувати визначену йому у суспільстві роль. Але це означає також, що в категоричний імператив в якості всезагального закону права позбудуться своєї безумовності. Ось чому всяке право повинно виступати як право примусове. Подати праву таку необхідну йому особливість може лише держава — першочерговий носій примусу. За І.Кантом, виявляється, що державність викликають до життя і її буття виправдовують в решті решт вимоги категоричного імператива. Так в кантовському вченні перекидається один із головних мостів від етики і права до держави.

3.ВЧЕННЯ І КАНТА ПРО ДЕРЖАВУ

Необхідність держави (об'єднання "багатьох людей, підлеглих правовим законам") Кант пов'язує не з практичними, чутливо поміжними індивідами, груповими і загальними потребами членів суспільства, а з категоріями, які в цілому належать розсудливому, розумопоглинаючому світу. Звідси зрозуміло, чому держава не заклопотана про матеріальне забезпечення громадян, про задоволення їх соціальних і культурних проблем, про їх працю, здоров'я, освіту. Благополучність держави складає, відповідно до І.Канта, зовсім не вирішення вище названих і інших аналогічних їм завдань. Під цією благополучністю "не слід розуміти благополучність громадян та їх щастя, так я щастя може бути (як це стверджував Руссо) скоріше і краще досягнуто в натуральному стані або при диспотичному урядові [6,7]. Під благополучністю держави слід розуміти стан найбільшої узгодженності конституції з принципами права, до чого нас зобов'язує прямувати розум за допомогою категоричного імператива". Висунення і захист І.Кантом тезису про те, що благополучність і покликання держави — в досконалому праві, у максимальної відповідальності облаштування (устрою) і режиму держави принципам права, дали можливість вважати його одним з головних творців концепції "правової держави".

І.Кант неодноразово підкреслював необхідність для держави опиратися на право, орієнтуватися в своїй діяльності на нього, узгоджувати з ним свої акції. Відступ від цього положення може коштувати державі дуже дорого. Держава, яка ухиляється від додержання прав і свободи, не забезпечує охорони позитивних законів, ризикує втратити довір'я і повагу своїх громадян. Державні заходи можуть перестати знаходити в них внутрішній відклик і підтримку. Люди спонукаються свідомо займати позицію відчуження від такої держави.

Питання про виникнення держави І.Кант трактує майже за Ж.Н.Руссо, помічаючи при цьому, що його визначення раціональні, апріорні і, що він має на увазі не будь-яке державне утворення чи державу, а державу ідеальну, якою вона повинна бути відповідно чистим принципам права. Відправний пункт кантовського аналізу — гіпотеза звичайного стану, позбавленого усякої законної гарантії. Моральний обов'язок, почуття поваги до морального права спонукати людей залишити цей першопочатковий стан і перейти до життя в громадському суспільстві. Перехід до останього не носить характер випадковості. Акт, за допомогою якого ізольовані індивіди утворюють народ і державу є договір.

Loading...

 
 

Цікаве