WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Вчення І.Канта про політику і право - Курсова робота

Вчення І.Канта про політику і право - Курсова робота

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВЧЕННЯ І.КАНТА ПРО ПОЛІТИКУ І ПРАВО

Реферат

Ужгород-2007

ЗМІСТ

ВСТУП.................................................................................3

1.Загальні відомості про вчення І.Канта.........................................5

2. Вчення І.Канта про право........................................................9

3. Вчення І.Канта про державу...................................................13

ВИСНОВКИ...........................................................................20

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА..................................................21

ВСТУП

Під впливом Великої Французької буржуазної революції у соціально-політичному кліматі відбулися кардинальні зміни. Спалахнули селянські повстання в Бадені, Саксонії, Пфальці. Міщани відкрито виявили незадоволення своїм станом. Весною 1793 року відбулося повстання ткачів у гірських районах Сізелії; в Майнці була проголошена республика.

Народні маси і передові представники німецької культури з захопленням вітали революційні події у Франції. Серед німецької інтелігенції вирізнялася група письменників і публіцистів, яка змогла у доступній, яскравій формі відбити політичне пробудження народу, прославити республіканські ідеали, висловити гарячі симпатії до якобинців. Однак повторити у себе в країні французький досвід прогресивні елементи Німеччини об'єктивно все ж таки не були у змозі.

Три кординальні проблеми чекали вирішення на німецьких землях:

- створення національної єдності;

- демократизація державно-правового устрою;

- відміна кріпацтва.

Німецьку буржуазію — в ту пору лідера опозиції старому феодальному режиму — як і раніше приводили до страху радикальні акції, вона боялася грунтовно спертися на широкі маси робітників.

Її ідеологи віддавали перевагу революційній ідеї століття на малодоступну мову спекулятивної філософії і вишкуляти гострий практично- політичний зміст насущних питань часу. Вищою цінністю вони проголосили свідомість, свободу розуму. Все це було своєрідною духовною концепцією фактичної безпорадності німецьких буржуа, яких непокоїла турбота про те, як би не розгнівити уряд, не розгнівити державну владу.

Звістка про французьку революцію зустрічалася в Німеччині ,по-різному. Якщо плебеї і бюргерство раділо, то у пануючого класу вона викликала роздратування і ненависть. Найбільші відверті неподобства до державних і законодавчих перетворень французької буржуазної революції відбулися у виступах представників так званої школи права і інших приєднаних до неї консервативних течій, які прямо протиставили себе

1.ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ВЧЕННЯ І.КАНТА

Політично-філософські вчення про державно-владні та правові відносини на початковому етапі розвитку буржуазного суспільства набули найбільш повної і завершеної форми в працях Канта, Фіхте, Шеллінга, Гегеля.

І. Кант (1724—1804 рр.)народився і помер у столиці Східної Пруссії — Кенігсберзі. Він був родоначальником німецької класичної філософії.

Важливе місце у теоретичній спадщині Канта посідають праціз соціально-політичних, історичних та правових проблем: "Ідея загальної історії у всесвітньо-громадянському плані", "Відповідь на запитання: що таке Просвітництво?", "До вічного миру", "Метафізика звичаїв" [1].

Характеризуючи свою епоху як "вік просвітництва", Кант проголосив, що найважливішою проблемою для людського роду, розв'язати яку змушує сама природа, є досягнення загального правового громадянського суспільства. Останнє він розумів як вихід людини із стану неповноліття, "нездатності користуватися своїм розумом без керівництва збоку". Зосереджуючи увагу на дослідженні свого соціального ідеалу, Кант підкреслював, що громадянський устрій у кожній державі мусить бути республіканським, розуміючи під цим "устрій, який встановлюється, по-перше, відповідно до принципів свободи членів суспільства (як людей), по-друге, відповідно до висхідного положення про залежність всіх (як підлеглих) від одного загального законодавства і, по-третє, відповідно до закону рівності всіх (як громадян держави)".

Кант дотримувався думки, що принципи республіканського управління можуть бути найкраще реалізовані в державі, котру очолює монарх, що керується тією загальною волею громадян, яку адекватно відображають філософи. У реальній республіці повинні управляти загальнообов'язкові закони, а людям, які входять до уряду, необхідно лише забезпечити їх чітке виконання. Республіканізм — це "державний принцип відокремлення виконавчої влади (уряду) від законодавчої".

Побудову правової держави Кант вбачав не у революційних діях через насильство, а в поступальних реформах, які б перетворювали деспотичне управління в правову громадянську державу. Виступаючи поборником принципу першості права у діях держави і громадян, філософ підкреслював, що якщо революція стала фактом і встановлений новий устрій, то неправомірність цього не може звільнити підлеглих від обов'язку підкоритися як лояльні громадяни новому порядку речей та урядові, якому належить тепер влада.

Важливе місце в соціально-історичній філософії Канта посідали проблеми війни і миру. Кант рішуче підтримав ідею французького мислителя Шарля Сен-П'єра (її поділяв також Руссо) про необхідність укладення державами договору про вічний мир, без якого війни загрожують знищити людську цивілізацію [2]. За Кантом, вічний мир — це таке ж першочергове завдання всесвітньо-історичного прогресу, як і встановлення всезагального правового громадянського стану: одне тісно пов'язане з іншим. Кант не без підстави стверджував, що коли питання про війну розв'язується не тільки правителями, а й усіма громадянами, як це мусить бути в республіці, то вони добре поміркують, перш ніж розпочати таку страхітливу гру, адже увесь тягар війни їм доведеться взяти на себе.

У творі "До вічного миру" Кант сформулював шість "попередніх статей" запропонованого ним проекту угоди про вічний мир між народами: 1) мирний договір знищує всі наявні причини майбутньої війни, навіть заховані в архівах і невідомі сторонам, що домовляються стосовно факту територіальних претензій; 2) жодна самостійна держава не повинна бути запозиченою іншою державою ні шляхом успадкування, ні обміну, ні купівлі, ні як дарунок; 3) постійні армії мусять з часом повністю зникнути; 4) забороняється використовувати державні позики для фінансування підготовки до війни і її ведення; 5) жодна держава не має права шляхом насильства втручатися в політичний устрій і управління інших держав; 6) жодна держава під час війни з іншою не може вдаватися до таких ворожих дій, які б зробили неможливою взаємну довіру в майбутньому миру, а саме: порушення умов капітуляції, підступні вбивства, зрада тощо.

Кант пов'язував вічний мир не тільки із встановленням республіканської, форми правління у всіх державах, а й із забезпеченням в кожній з них внутрішнього миру.

Через право Кант відносив свою соціально-історичну філософію до одного із розділів "критичної" філософії. Право він трактував як вияв практичного розуму. Надаючи процесові становлення правових відносин пріоритетного значення як на початкових етапах конституювання людських спільностей, так і в наступному їх розвитку на етапах цивілізації аж до всезагального громадянського стану, Кант вважав, що ці відносини є результатом діяльності розуму і що проблему створення держави завжди може розв'язати той, хто володіє хоча б здоровим глуздом. Розум може використати механізм природи як засіб для того, щоб практикою конституювати свою власну мету — накреслення права і цим гарантувати внутрішній та зовнішній мир і постійно забезпечувати його, оскільки тільки це повністю залежить від держави. Хоча Кант називав соціальні імперативи практичного розуму апріорними, все ж чітко простежується їхня емпірична основа, відображення в них потреб людської практики.

Заключною ланкою в ланцюгу соціально-історичної філософії Канта є визнання переваги моралі над політикою. Філософвиділив такі головні максими, що завжди призводять до аморальності політики: захоплення чужих територій і пошук виправдань для такої політики; заперечення своєї провини в скоєних проступках; 3) дія за принципом "поділяй і володарюй". Констатуючи, що в епоху Просвітництва політикам не властиво було сповіщати про ці максими як про наміри чи дії, щоб не скомпрометувати себе в суспільній думці, Кант вважав за потрібне боротися з цим злом таким засобом, як гласність при проведенні політичних акцій. Принцип гласності для Канта — це критерій оцінки політичних дій з точки зору моралі і справедливості.


 
 

Цікаве

Загрузка...