WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Встановлення походження дітей. Оспарювання батьківства - Курсова робота

Встановлення походження дітей. Оспарювання батьківства - Курсова робота

У тих випадках, коли дитина народилася після 1 жовтня 1968 року та згаданий батько помер, у зв'язку з чим неможливо встановити батьківство у даний час, судом може бути встановлений факт батьківства, а як доказ може бути використана будь-яка з підстав.

Так, 22 жовтня 1994 року помер громадянин Ч. Жінка померлого стверджувала у судовому засіданні, що Ч. визнавав себе батьком неповнолітньої О., 1980 року народження, яка народилася від позашлюбного зв'язку померлого з іншою жінкою, але виховувалася нею та її чоловіком на протязі декількох років. Місце знаходження матері дівчинки невідоме. Оскільки жінка померлого продовжує виховувати дівчинку, вона і є зацікавленою особою, при встановленні факту батьківства.

Факт визнання батьківства або факт батьківства встановлюється з метою отримання пенсії на дитину з нагоди втрати годувальника, спадщини, а також для внесення запису про справжнього батька в актові книги та в свідоцтво про народження дитини.1

Встановлення у судовому порядку батьківства може мати місце, якщо не була подана спільна заява до органів РАЦСу від осіб, які не перебували в шлюбі. В цих випадках з позовом до суду можуть звернутись один з батьків або опікун (піклувальник) дитини, особи, на утриманні яких знаходиться дитина, а також сама дитина по досягненні повноліття.

При встановленні батьківства суд приймає до уваги слідуючі обставини (умови): спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини та відповідачем до народження дитини; спільне виховання та утримання ними дитини; докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.

Наявність спільного проживання та ведення спільного господарства дає право суду вважати, що відповідач є батьком дитини. Однак це не є безперечним доказом батьківства, так як відповідач може подати суду докази, які виключають його батьківство, наприклад, надати суду документи, з яких виявляється, що він довгий час страждає імпотенцією або з інших обставин не може бути батьком дитини.

Тому суду приходиться інколи застосовувати експертизу (біологічну, гінекологічну, урологічну), щоб з більшою достовірністю встановити батьківство, а відповідач, у свою чергу, може посилатися на факти, заперечуючи презумпцію його батьківства. Так, громадянка Н. звернулася до суду з позовом до громадянина Б. про встановлення батьківства щодо дочки та стягнення на її користь аліментів. За твердженням позивачки, вона проживала спільно з відповідачем без реєстрації шлюбу з 1978 року, в серпні 1980 року завагітніла та в квітні 1981 року під час відпустки по вагітності поїхала до батьків. Після цього взаємовідносини з відповідачем були припинені. Б. себе батьком дитини не визнав та від надання коштів на її утримання відмовився. Суд позов задовольнив, окружний суд залишив це рішення без змін. Судова колегія по цивільних справах Верховного Суду України скасувала судові постанови по цій справі з тієї причини, що судом не були з'ясовані такі суттєві для цієї справи обставини, як час зачаття дитини та співпадання його з періодом сумісного проживання або спілкування сторін. Оскільки для вирішення питання про час зачаття дитини необхідні спеціальні знання в галузі медицини, суду слід було обміркувати питання про призначення судово-медичної експертизи, з метою перевірки заяви відповідача про те, що він зовсім не міг та не може мати дітей, про що і надає довідку з поліклініки.

Спільне виховання батьками дитини може виявитися у спільній турботі про дитину, про її стан здоров'я та навчання. При цьому необов'язково, щоб батьки проживали разом та вели спільне господарство. Наприклад, хоча відповідач і проживав окремо від матері дитини, однак систематично відвідує її та доглядає за нею, дає поради по її вихованню, виявляє турботу під час захворювання, бере її на деякий час до себе. При спільному вихованні дитини необов'язково надавати матеріальні кошти на її утримання.

Суть спільного утримання батьками дитини полягає в тому, що відповідач надає матері дитини кошти, необхідні для її утримання. Такі дії дають суду право визнавати відповідача батьком дитини.

Розміри, період надання та систематичність матеріальної допомоги дитині зі сторони батька — все це має велике значення для використання судом цього доказу.

Не відіграє ролі, скільки часу пройшло з того моменту, коли в останній раз були надані кошти на утримання дитини, до моменту подання позову. Право на судове встановлення батьківства строком позовної давності не гаситься, тому і докази зберігають свою силу, скільки б часу не минуло.

Епізодичні або тимчасові знаки уваги до дитини у вигляді подарунків або іграшок не можуть бути підведені під поняття утримання. Потрібно, щоб особа, яка надає утримання, усвідомлювала, що це її дитина, і діяла як батько.

В практиці іноді виникає така ситуація, коли гроші на утримання дитини надавалися батьками та родичами гаданого батька. Так, громадянка Ч. звернулася до юридичної консультації з питанням про те, чи є у неї підстави для подачі позову про встановлення батьківства до М., який знаходиться на службі у лавах Української армії. Ч. пояснила, що вона завагітніла у той час, коли М. на декілька днів приїздив у короткострокову відпустку додому.

Батьки М., його дід та бабуся стали систематично надавати Ч. кошти на утримання дитини, вважаючи її своїм онуком (правнуком). Безпосередньо від М. вона допомоги не отримувала. Після демобілізації М. відмовився від встановлення батьківства у добровільному порядку. Адвокат роз'яснив Ч., що допомога, яка надається дитині з боку родичів гаданого батька, сама по собі може бути прийнята судом до уваги тільки поряд з іншими доказами, які підтверджують батьківство даної особи.

Докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства — це такі факти, які до пред'явлення позову підтверджували визнання відповідачем свого батьківства (хоча відповідач його заперечує).

Ця умова є суб'єктивною обставиною ставлення відповідача до питання про своє батьківство та має бути виражена у тій чи іншій формі, яка безпосередньо підтверджує визнання ним свого батьківства.

Так, про визнання дитини своєю можуть свідчити: листи відповідача, його щоденник, анкета, заява до пологового будинку, дитячих ясел, школи, будинкоуправління, відділу кадрів за місцем роботи чи навчання, в яких громадянин називав дитину своєю.1

Наприклад, при вирішенні однієї із справ про встановлення батьківства до уваги була прийнята заява студента до деканату про надання йому матеріальної допомоги у зв'язку з народженням дитини, хоча в судовому засіданні він своє батьківство заперечував.

По іншій справі як доказ визнання відповідачем свого батьківства була пред'явлена фотокартка відповідача з написом: "Моєму улюбленому сину Валерію". Це й було покладено в основу задоволення позову про встановлення батьківства.

Визнання себе батьком може бути виражено як у період вагітності матері, так і після народження дитини.

Слід приймати до уваги свідчення близьких родичів відповідача, товаришів по роботі, друзів, які стверджують, що він називав дитину своєю. Таких свідків важко запідозрити в бажанні обмовити відповідача, але в будь-якому випадку достовірність доказів оцінює суд.

В позові про встановлення батьківства може бути відмовлено й за наявності доказів визнання відповідачем свого батьківства, якщо зачаття дитини відноситься до часу, коли між відповідачем та позивачкою не було інтимних стосунків. Так, громадянка Ч. звернулася з позовом про встановлення батьківства громадянина В. щодо її сина, який народився 29 жовтня 1990 року, та стягнення аліментів на дитину.

В обґрунтуванні позову Ч. зазначила, що В. визнавав себе батьком її сина, відвідував її у пологовому будинку, писав листи, в яких висловлював подяку за народження сина. Однак пізніше він відмовився подати заяву до органів РАЦСу про запис його як батька дитини.

Міський суд виніс рішення про задоволення позову Ч., залишене без змін судовою колегією по цивільних справах Київського обласного суду. Президія того ж суду залишила без задоволення протест заступника Генерального прокурора України, який пропонував направити справу для нового судового розгляду.

Генеральний прокурор України, знаходячи винесені судові рішення невірними, у своєму протесті до Пленуму Верховного Суду України поставив питання про їх скасування.1

Пленум Верховного Суду України задовольнив протест з слідуючих підстав. Встановлюючи батьківство В. у відношенні до сина Ч., суд виходив з наявних доказів, які свідчили про те, що відповідач визнавав себе батьком народженої у неї дитини. Дійсно, зі справи вбачається, що відповідач відвідував позивачку в пологовому будинку, писав їй листи, з яких можна зробити висновок, що він визнавав дитину своєю. Однак суд однобічно підійшов до дослідження справи, не прийняв до уваги та не перевірив докази відповідача в судовому засіданні про те, що він помилявся у відношенні свого батьківства, так як на час зачаття дитини разом з Ч. не знаходився; з його стверджень, позивачка у той час зустрічалася з своїм першим чоловіком. У підтвердження цих доказів відповідач, оскаржуючи судові рішення, надав докази, які не отримали оцінки суду.

Loading...

 
 

Цікаве