WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Відповідальність у житловому праві - Курсова робота

Відповідальність у житловому праві - Курсова робота

У цілому реквізиція застосовується у період воєнних дій, стихійних лих, масових епідемій та в інших надзвичайних ситуаціях, небезпечних для життя і здоров'я населення, на підставі рішення органів державної влади, при повній компенсації майна, що реквізується. Власник не має права оскаржити рішення про реквізицію, але має право звернутися до суду з вимогою про перегляд розміру компенсації. При припиненні обставин, які спричинили реквізицію, останній має право звернутися до суду з вимогою про повернення йому майна, що залишилося. Реквізиція може бути пов'язана із запровадженням надзвичайного стану, але може проводитися самостійно. Вона може мати тривалий характер чи застосовуватися як одиничний акт.На підставі викладеного можна зробити наступні висновки: по-перше, ужитловому праві для встановлення додаткових гарантій і реалізації Конституції України слід детальніше розглянути конфіскацію і реквізицію жилого приміщення; по-друге, конфіскація і реквізиція відрізняються одна від одної тим, що перша завжди є санкцією, яка походить від держави і застосовується на безоплатній основі, у той час як друга — це крок держави для забезпечення безпеки суспільства і завжди є відшкодувальною.У майбутнє житлове законодавство потрібно внести норму про порядок проведення реквізиції жилих приміщень, у той час як від конфіскації їх слід відмовитися. І як перехідний крок до такої норми варто обов'язково віднести жиле приміщення до об'єктів, що не підлягають конфіскації.

3. Цивільно-правова відповідальність.

Сутністьцивільно-правової відповідальності полягає в тому, що вона є застосуванням до правопорушника передбачених санкцією правової норми заходів державного примусу. Водночас не будь-яка реалізація санкції, не будь-який державний примус підпадає під поняття „цивільно-правова відповідальність". Відповідальність - це реалізація санкції, що має специфічні особливості.

Зокрема особливостями цивільно-правової відповідальності є:

1) державний примус, який відрізняє юридичну відповідальність від інших видів соціальної відповідальності, наприклад, моральної;

2) крім державного примусу, який характеризує право взагалі для відповідальності типовими є несприятливі наслідки, що настають для її суб'єкта (в цивільному праві це, як правило - наслідки майнового характеру, майнові втрати, наприклад, відшкодування збитків за рахунок порушника, стягнення з нього неустойки тощо);

3) державний і суспільний осуд порушника, який висловлює йому докір за порушення норм, встановлених державою, і дозволяє відмежувати відповідальність від інших випадків настання несприятливих наслідків.

Залежно від виду порушення договору договірну відповідальність можна поділити на відповідальність за невиконання і відповідальність за неналежне виконання зобов'язань. У першому випадку йдеться про протиправну бездіяльність; у другому - про протиправну дію, яка виражається у недотриманні умов належного виконання договору,Як свідчить вивчення практики вирішення спорів про неналежне виконання договорів за участю громадян, часто неналежне виконання договору пов'язане з недотриманням вимог про предмет договору і про строк його виконання. Крім того, в ряді випадків має місце виконання зобов'язання неналежною особою.

Досить поширеною є точка зору, згідно з якою відповідальність за порушення договірних зобов'язань існує в двох формах: у формі стягнення збитків і у формі неустойки. У інших випадках класифікація форм відповідальності відбувається за іншими підставами. Так виділяють дві основні форми відповідальності, на підґрунті яких існує третя (комбінована).

Перша основна форма полягає в покладанні на винного правопорушника обов'язку по передачі майна, сплаті грошей тощо. Характерними рисами такого покладання є те, що воно є додатковим обтяженням і має безеквівалентний характер. Друга основна форма полягає у позбавленні правопорушника права, що йому належить. Змішана форма містить в собі компоненти перших двох основних форм.

Стаття 1167 ЦК передбачає також можливість відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується у грошовій чи іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди.

Організація має відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків. Шкода, заподіяна громадянинові незаконними діями державних і громадських організацій, а також службових осіб при виконанні ними службових обов'язків у галузі адміністративного управління, відшкодовується на загальних підставах (статті 1166, 1167 ЦК). Цивільно-правова відповідальність за порушення цивільного законодавства полягає в тому, що завдана шкода має бути відшкодована за загальними правилами цивільного законодавства, тобто відшкодування шкоди може полягати у виправленні, ремонті пошкодженого майна або в повному відшкодуванні збитків.

Виселення як форма цивільно-правової відповідальності може бути застосоване судом до наймача житлового приміщення за невнесення ним плати за житло понад два рази.

Виселення без надання іншого житлового приміщення може настати і за інші правопорушення громадян. Ці громадяни, як правило, не мають статусу наймача, а саме їх вселення в житлове приміщення є неправомірним. Таке виселення може мати місце у разі:

  • незаконного зайняття житлового приміщення (ст. 94 ЖК);

  • визнання ордера на житлове приміщення недійсним внаслідок неправомірних дій осіб, які одержали ордер (ст. 117 ЖК).

Виселення з інших підстав може мати місце тоді, коли такі підстави передбачені в законі чи договорі.

Значна криміногенність ринку житла спричиняє необхідність зупинитися і на такому важливому питанні, як визнання правочинів стосовно житла недійсними.

Недійсні правочини не призводять до таких правових наслідків, яких бажають сторони. Недійсні правочини бувають двох видів - нікчемні й оспорювані. Нікчемні правочини не вимагають визнання в судовому порядку їх недійсності і є такими в силу закону.

Всі правочини щодо відчуження житла мають відповідати установленій законом формі. Договір купівлі-продажу житлового будинку має укладатися в письмовій формі й підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню та державній реєстрації (ст. 657 ЦК).

Письмові правочини мають бути підписані особами, які їх укладають. Якщо громадянин внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписатися, за його дорученням правочин може підписати інший громадянин. Підпис останнього має бути засвідчений організацією, в якій працює або навчається громадянин, що укладає правочин, житлово-експлуатаційною організацією за місцем його проживання або адміністрацією стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, в якому він перебуває на лікуванні, або органом чи службовою особою, що вчиняють нотаріальні дії. Таке посвідчення прирівнюється до нотаріальної форми. Згідно зі ст. 220 ЦК правочин може бути визнаний недійсним внаслідок недодержання нотаріальної форми.

Недійсним є також правочин, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей. До правочинів, які визнаються недійсними у зв'язку з порушенням вимог закону, належать угоди: про відмову від права звертатися до суду; спрямовані на обмеження правоздатності та дієздатності, укладені від імені особи, яку представляє представник, щодо себе особисто або щодо іншої особи, представником якої він одночасно є.

Якщо правочин визнаний в судовому порядку недійсним, кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за правочином, а в разі неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності правочину не передбачені законом.

У житловій сфері нікчемними є правочини, укладені малолітніми, які не досягли 14 років (ст. 21); укладені громадянином, визнаним недієздатним (ст. 226 ЦК).

До нікчемних належать правочини, які визнаються такими в судовому порядку. Це - правочини юридичної особи, вчинені нею без відповідного дозволу (ліцензії) (ст. 227); правочини, вчинені малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (ст. 221); правочини, вчинені неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (ст. 222); правочини, укладені особою у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (ст. 225); правочини, укладені внаслідок помилки (ст. 229); правочини, укладені внаслідок обману (ст. 230), насильства (ст. 231); зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (ст. 232) або під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК).

Договори купівлі-продажу, дарування, застави, оренда житлових будинків та інші договори, що фактично прикривають продаж земельних ділянок або самовільний їх обмін, повинні визнаватися недійсними за передбаченими ст. 228 ЦК наслідками.

Правочин, визнаний недійсним, вважається таким з моменту його вчинення. Найчастіше зустрічаються спори, пов'язані з визнанням правочину недійсним на підставі, коли учасник правочину умисно був введений в оману іншою стороною, тобто йому повідомили факти, які не відповідають дійсності і мають суттєве значення. Можливі купівля-продаж, обмін житлового приміщення внаслідок обману з боку одного з учасників правочину, умисного введення в оману контрагента з приводу якості, розміру житлового приміщення. Істотне значення для вчинення правочину має також замовчування конкретних обставин, адже у цьому разі відбувається обман учасника правочину. Правочин, який укладається під впливом обману, може бути визнанний недійсним, оскільки має місце невідповідність внутрішньої волі особи та її волевиялення, якщо контрагент завідомо знає, що шкодить інтересам особи, яку представляє (наприклад, коли має місце неправильне уявлення чи незнання інформації про санітарно-технічний стан житлового приміщення при вчиненні правочину учасниками). Правочин, укладений внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнаний недійсним за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки (ст. 229 ЦК). Помилка - це відсутність справжнього уявлення про стан речей, неправильне сприйняття стороною істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення. Наслідки, передбачені ст. 229 ЦК, застосовуються тільки тоді, коли дефекти об'єктивно заважають проживати у квартирі і від них неможливо позбавитися. Тут йдеться тільки про помилку, яка має істотне значення, а встановлювати її істотність має право лише суд, оскільки це здійснюється у кожному окремому випадку і в суді встановлюються конкретні, фактичні обставини.

Loading...

 
 

Цікаве