WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Відповідальність у житловому праві - Курсова робота

Відповідальність у житловому праві - Курсова робота

У ст. 59 КК України передбачається, що конфіскація є одним з видів кримінального покарання, яке встановлюється за тяжкі й особливо тяжкі корисливі злочини і полягає у примусово-безоплатному вилученні у власність держави усього або частини майна, що належить засудженому на праві приватної власності. Загалом конфіскація у кримінальному праві трактується як примусове, безоплатне вилучення у власність держави всього або частини особистого майна засудженого. Крім того, нормами названого права встановлюється перелік майна, яке не підлягає конфіскації (наприклад, жилий будинок із сільськогосподарськими будівлями у сільській місцевості, якщо засуджений і його родина постійно в ньому проживають; пайовий внесок у ЖБК, коли його спорудження вже завершено.

Таким чином, у кримінальному праві конфіскація жилого приміщення - це примусове, безоплатне вилучення у власність держави всього або частини жилого приміщення, що належить засудженому на праві приватної власності, за винятком наведених вище випадків. Зазначене, з точки зору житлового права, не вирішує проблематику конфіскації жилих приміщень, а лише породжує численні запитання.

Однак гарантії на право користування жилим приміщенням в українському законодавстві існують. Так, гарантія прав осіб, які проживають із засудженим, встановлена постановою Пленуму Верховного Суду України від 29 вересня 1953 р. "Про судову практику із застосування конфіскації майна" (зі змінами і доповненнями від 14 березня 1963 р. № 1, 27 червня 1968 р. № 7, 29 серпня 1980 р. № 7), у якій йдеться: вказати судам, що вилучення будинку у власника у разі конфіскації не позбавляє членів родини засудженого та інших осіб права проживати у будинку як наймачам і користуватися жилою площею у межах житлових норм. Виселення членів родини та інших осіб із займаної площі може мати місце лише на загальних підставах. Ця норма є досить актуальною, сучасною і може бути використана в житловому законодавстві як принцип проведення конфіскації жилого приміщення.

Щодо юридичної науки, то існують наступні точки зору на розглядувану проблему. Так, Ю.Толстой визначає конфіскацію як безоплатне вилучення у власника майна за рішенням суду у вигляді санкції за вчинення злочину або іншого правопорушення у випадках, передбачених законом. При цьому держава не відповідає за зобов'язаннями колишніх власників конфіскованого майна, якщо останні виникли після вжиття державними органами заходів для його охорони і без згоди зазначених органів.

Ю.Толстой визначає конфіскацію як санкцію у кримінальному, адміністративному та цивільному праві. В останньому разі вона застосовується як санкція за вчинення недійсної угоди.

Н.Саніхметова зазначає, що порушення житлового законодавства тягне застосування різних заходів цивільно-правової відповідальності: компенсаційних (відшкодування заподіяних жилому фонду збитків), штрафних (пеня, стягувана при несвоєчасному внесенні плати за користування жилим приміщенням і комунальні послуги), конфіскаційних (безоплатне вилучення будинку, використовуваного для систематичного отримання нетрудових доходів, безгосподарно утримуваного будинку). Щодо останньої санкції слід зазначити, що застосування конфіскації у цивільному праві нині значно звузилося. Так, не може йтися про поняття нетрудового доходу в житловому праві і про конфіскацію будинку за безгосподарне його утримання, бо це суперечить Конституції України.

Так, В.Самойленко розглядає конфіскацію як безоплатне вилучення майна у власника за рішенням (вироком) суду, господарського суду чи іншого компетентного органу (посадової особи) у вигляді санкції за вчинення правопорушення. Він так само розглядає конфіскацію як каральний захід, властивий нормам публічного, а не приватного права, проте як такий, що є підставою для виникнення права власності у держави.

І.Третьякова вважає, що конфіскація є міжгалузевою санкцією, і у цивільному праві її застосування має обмежений характер.Таким чином, конфіскація жилого приміщення - це безоплатне вилучення його у власність держави у власника за вчинення ним винного, протиправного діяння, застосовувана на підставі вироку (рішення) суду. Вона завжди є примусовим підґрунтям припинення права приватної власності на жиле приміщення, і у той же час - підставою виникнення державної власності.

У майбутньому цивільному, житловому, кримінальному законодавствах слід відмовитися від конфіскації жилого приміщення і включити його до переліку майна, яке не підлягає конфіскації. У зв'язку з чим необхідно внести відповідні зміни до Переліку майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком. Пункт 1-го розділу цього Переліку слід викласти у такій редакції: "жиле приміщення, зокрема квартира, кімната, жилий будинок з господарськими будівлями чи їх частина, якщо засуджений або його родина постійно там проживають".

Це пояснюється тим, що конфіскація жилого приміщення є дуже суворим покаранням для засудженого, яке не можна, навіть, назвати додатковим, оскільки остання торкається конституційних прав людини, що зберігаються також і за злочинцями: право - на гідний життєвий рівень, на житло. Така конфіскація може заподіяти велику шкоду суспільству, тому що позбавляє людину після відбуття покарання свого житла, а це не сприятиме її реабілітації на волі. Крім того, вона суперечить принципам цивільного і житлового права. Отже, у кримінальному праві жиле приміщення слід віднести до об'єктів, які не підлягають конфіскації, а в цивільному і житловому - повністю від неї відмовитися.

Сьогодні проблема названої конфіскації є досить актуальною. Вона не розглянута детально з точки зору принципів розвитку суспільства, закладених у Конституції України. Це потребує глибшого розгляду її в юридичній науці і регламентації у кримінальному, цивільному і житловому законодавствах.

Якщо конфіскація застосовується за скоєння правопорушення, а націоналізація і вилучення (викуп) земельної ділянки - для задоволення публічних інтересів, то реквізиція застосовується на благо і в інтересах безпеки населення. Так, Ю. Космін зазначає, що при конфіскації майно вилучається на користь держави, а при реквізиції - в державних чи суспільних інтересах. Наприклад, у разі стихійних лих, епідемій або ж воєнних дій чи міжнаціональних конфліктів. Усі випадки застосування реквізиції можуть бути класифіковані як небезпечні для життєдіяльності людини, її застосування необхідне найчастіше для безпеки людини, за винятком випадків реквізиції майна для окупаційної армії у період воєнних дій.

Реквізиція - це примусове відчуження державою майна власника для задоволення державних чи суспільних інтересів з виплатою йому вартості останнього. Слово "реквізиція" походить від латинського "reguisitio". Реквізиція може бути застосована в таких випадках: стихійні лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших обставин, що мають надзвичайний характер. До випадків застосування останньої З. Цибуленко відносить також масові заворушення, міжнаціональні конфлікти, воєнні дії. Таким чином, реквізиція може застосовуватися тільки у випадках і за обставин, що мають надзвичайний характер. Такі обставини виходять за межі звичайної життєдіяльності суспільства, можуть спричинити масову загибель людей, ушкодження їх здоров'я і неможливість існування в тому чи іншому середовищі.

Однієї підстави - обставини, що носить надзвичайний характер і створює небезпеку для життєдіяльності людини, для проведення реквізиції недостатньо. Вилучення майна на основі останньої може здійснюватися лише за рішенням державного органу. В українському законодавстві він не визначений. Можна припустити, що проведення реквізиції може запроваджуватися президентом держави, який також має право вводити у країні правовий режим надзвичайного стану, одним з наслідків якого є реквізиція. Під час останньої, відповідно до чинного законодавства, власнику майна відшкодовується його реальна вартість і неотримані доходи. У ст. 353 ЦК України передбачено, що вилучення майна при застосуванні реквізиції можливо тільки за умов виплати вартості майна його власнику. Отже, реквізиція завжди є відшкодувальним актом держави.

Так, І. Брауде визначав реквізицію як примусове відшкодовувальне відчуження (чи тимчасове вилучення) державою майна для державних і суспільних потреб, що допускається у порядку, встановленому законом, з обов'язковою винагородою власнику за середніми ринковими цінами, існуючими на момент вилучення. Таке визначення, хоча й зроблене ще у 1960 p., видається вдалим. На думку О.Дзери, в сучасній практиці застосовується особливий вид реквізиції майна, що не може належати громадянам за правом власності, але придбане за відсутності правопорушення. Так, особам, у яких вилучено за постановою органів дізнання, досудового слідства, прокуратури чи суду дорогоцінні метали і камені, що є валютними цінностями, у разі їх засудження без конфіскації майна чи винесенні їм виправдовувального вироку або закриття кримінальної справи, вилучені цінності повертаються в натурі чи відшкодовується їхня вартість. З наведеною точкою зору погодитися не можна у зв'язку з тим, що реквізиція застосовується лише у випадках, які мають надзвичайний характер. Випадок, вказаний О.Дзерою, слід трактувати як примусове припинення права приватної власності на майно, що не може належати особі на підставі закону.

Окремо потрібно розглянути реквізицію жилих приміщень, оскільки в такому разі зачіпаються особисті конституційні права громадян. Названа реквізиція спричиняє припинення не тільки права приватної власності, а й у певних випадках також припинення житлових правовідносин, що випливають з договору житлового найму. При припиненні права приватної власності на жиле приміщення автоматично припиняються відносини з користування ними, оплата комунальних послуг, дотримання обов'язків власника житла тощо. Однак специфіка реквізиції жилих приміщень полягає в тому, що останні у разі припинення обставин реквізиції можуть бути повернуті власникам, а якщо вони мають тривалий характер, ті позбавляються права приватної власності на житло. Можливість застосування реквізиції жилого приміщення допускається цивілістами. Так, А.Кичихіна, І.Марткович, Н.Щербакова описують реквізицію даного приміщення за загальними правилами проведення реквізиції.

Loading...

 
 

Цікаве