WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки - Курсова робота

Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки - Курсова робота

Доводиться, що деліктний зобов'язальний ризик має самостійне юридичне значення, поряд із конструкціями підприємницького та професійного ризику.

Обґрунтовується висновок про те, що зміст деліктного ризику виключає отримання прибутку, оскільки його обов'язкову складову становить небезпека отримання негативних наслідків.

Встановлюється, що деліктний ризик є суб'єктивною та об'єктивною категорією, що проявляється як психічне ставлення особи до результатів своєї діяльності та діяльності речей, які їй належать; або/чи як об'єктивно-випадкових подій, що полягають в усвідомлюваній припустимості ймовірності настання негативних майнових та інших наслідків.

Обґрунтовується системна класифікація ризиків за підставами їх виникнення у вигляді таких груп: 1) законні (в силу закону чи рішення суду); 2) з односторонніх правочинів; 3) договірні; 4) позадоговірні (деліктні тощо), які поділяються на : а) загальні деліктні та б) алеаторні (спеціальні) деліктні.

Алеаторний (спеціальний) ризик притаманний зобов'язанням, пов'язаним із настанням випадкових негативних наслідків, зокрема, з відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки.

Неризиковим деліктним зобов'язанням, пов'язаним із заподіянням шкоди об'єктом, що не є джерелом підвищеної небезпеки (ст. 1166 ЦК України) та іншим спеціальним деліктам (зокрема, делікт із заподіяння шкоди недоліками товарів, робіт (послуг), делікт із заподіяння шкоди правоохоронними органами тощо), не властивий алеаторний ризик, однак вони мають загальний деліктний ризик, обумовлений їх юридичною природою.

Підрозділ 2.2. „Відповідальність незалежно від вини за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки"присвячений дослідженню відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, набуття якої обумовлене юридичним ризиком.

Юридичне значення категорії ризику в ризикових деліктних зобов'язаннях полягає у визнанні його самостійною (додатковою) умовою безвинної деліктної відповідальності поряд із шкодою, причинним зв'язком та протиправністю.

Обґрунтовується висновок про доцільність використання в деліктних зобов'язаннях з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки концепції "відповідальності за ризик", замість концепції "відповідальності без вини". В цьому випадку дійсною умовою притягнення до відповідальності є дія випадку як зворотної сторони юридичного ризику (тобто випадок є реалізованим ризиком).

Встановлено, що визначальну базу теорії відповідальності за ризик становить настання випадкової шкоди (алеаторний ризик).

Досліджуються теорії відповідальності незалежно від вини, зокрема теорії „вини з виключенням" (рос. „вины с исключением"), „двох начал"(рос. „двух начал"), „вини і закону", „вини і ризику" („виняткового винуватого начала", рос. „исключительно виновного начала").

Розділ 3 „Цивільно-правова відповідальність за заподіяння шкоди окремими видами джерел підвищеної небезпеки" складається з трьох підрозділів, в яких досліджено поняття особливих джерел підвищеної небезпеки, аналізуються особливості відповідальності за шкоду, заподіяну токсичними, ядерними, авто- та іншими суспільно небезпечними деліктами.

У підрозділі 3.1. „Цивільно-правове регулювання та поняття особливих джерел підвищеної небезпеки" обґрунтовано правову природу категорії особливих джерел підвищеної небезпеки.

Встановлено, що вирішальний вплив на розуміння компенсаційного характеру деліктних зобов'язань відіграють "звичайні" та "особливі" джерела підвищеної небезпеки, класифікація яких зумовлена обсягом передбачуваної / непередбачуваної небезпеки.

Обґрунтовано висновок про те, що до категорії "особливих" джерел підвищеної небезпеки відносяться, зокрема, джерела підвищеної ядерної небезпеки, особливості юридичної природи яких зумовлені поширенням на них положень про професійний ризик.

У підрозділі 3.2. „Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної ядерної небезпеки" встановлено співвідношення відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки та спеціального режиму цивільно-правової відповідальності за ядерну шкоду шляхом використання конструкції "операція перетинання класів". Виявлено правову категорію джерела підвищеної ядерної небезпеки як певного матеріального об'єкту, здатного створювати в результаті професійної ризикової діяльності небезпеку заподіяння шкоди (зокрема опромінювання), характерною своєю неконтрольованістю, масштабністю, непередбачуваністю та негативними наслідками для оточення, майбутніх поколінь, навколишнього середовища.

Встановлюються особливості деліктних зобов'язань з відшкодування шкоди, заподіяної токсичними, ядерними та іншими суспільно небезпечними деліктами шляхом проведення порівняльної характеристики положень законодавства та цивільно-правової доктрини вітчизняної та зарубіжних правових систем.

Підрозділ 3.3. „Відповідальність за шкоду, заподіяну автотранспортними засобами як джерелами підвищеної небезпеки" присвячений дослідженню особливостей застосування відповідальності за шкоду, заподіяну під час використання автотранспорту як джерела підвищеної небезпеки.

Обґрунтовується висновок про доцільність, з огляду на розповсюдженість даного делікту, введення у класифікацію деліктів щодо джерел підвищеної небезпеки, поняття "автоделікту" як окремого виду спеціального делікту.

Автоделікт слід розглядати непоіменованим деліктом, що виникає між учасниками дорожнього руху, з властивими йому особливостями правової природи спеціального делікту, відображеними в спеціальному законодавстві.

У Висновках викладені найважливіші теоретичні та науково-практичні підсумки, отримані в дисертації, сформульовані конкретні пропозиції з удосконалення регулювання деліктної відповідальності в цивільному праві, зокрема спеціального делікту, пов'язаного з використанням джерела підвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК України), та внесення змін до законодавства України.

В дисертації вперше визначена та проаналізована конструкція деліктного ризикового зобов'язання, обов'язковою складовою якої є юридичний ризик. В досліджені дістало подальший розвиток концепція деліктної відповідальності незалежно від вини за шкоду, завдану особливим об'єктом підвищеної небезпеки, вперше визначена категорія джерела підвищеної ядерної небезпеки, обґрунтовано доцільність відмежування категорії джерела підвищеної ядерної небезпеки від інших правових конструкцій. У дисертації вперше досліджена правова категорія контролю як особлива ознака поняття джерела підвищеної небезпеки.

Дисертаційне дослідження узагальнює результати, теоретичні положення та науково-практичні пропозиції, зокрема щодо:

- обґрунтування "ризику" та "вини" як суміжних за суб'єктивним критерієм категорій, які відображають психічне ставлення суб'єкта до настання негативних наслідків в результаті використання джерел підвищеної небезпеки;

- визначення правової категорії джерела підвищеної небезпеки, надається власне поняття зазначеної категорії;

- визнання самостійного юридичного значення ризику в ризикових деліктних зобов′язаннях, що проявляються в визнанні ризику самостійною (додатковою) умовою безвинної деліктної відповідальності поряд з шкодою, причинним зв'язком та протиправністю;

- встановлення загальних та алеаторних (спеціальних) ризиків, притаманних деліктним зобов'язанням, зокрема, з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки;

- виокремлення контролю як класифікуючої ознаки поняття джерела підвищеної небезпеки;

- зазначення класифікаційної схеми джерел підвищеної небезпеки;

- обґрунтування удосконалення класифікації юридичних ризиків, зокрема за підставами виникнення останніх;

- формування нового концептуального підходу щодо відносини, пов'язаних з відшкодуванням ядерної шкоди, зокрема щодо двох правових режимів відшкодування даної шкоди. Перший режим, встановлений спеціальним законодавством щодо конкретних випадків відшкодування ядерної шкоди, зокрема, нормою ст. 1189 ЦК України, Віденською Конвенцією про цивільну відповідальність за ядерну шкоду, Законом України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" від 8 лютого 1995 р, Законом України "Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення" від 13 грудня 2001 р. Другий правовий режим встановлюється щодо шкоди, заподіяної особливими джерелами підвищеної небезпеки, а саме ядерними, на які поширюється регулювання спеціального делікту, передбаченого ст. 1187 ЦК України.

Loading...

 
 

Цікаве