WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Відповідальність за згвалтування - Курсова робота

Відповідальність за згвалтування - Курсова робота

Відповідальність за зґвалтування

Вступ

Вперше поняття "зґвалтування" зустрічається в XI в. в "Руській правді", а саме в "Статуті Ярослава Володимировича". У ньому зазначалось: "Коли наскочить на жінку на коні". Чіткого визначення даного виду злочину в документі немає. Покарання за зґвалтування — грошовий штраф (вира), розмір якого зростав при замаху на злочин проти особи привілейованого стану. В 1529 році був прийнятий перший статут Великого князівства Литовського, котрий, який встановлював: "Якщо хто-небудь зґвалтував жінку або дівчину, незалежно від її стану, то такий ґвалтівник повинен бути присуджений до страти. Якщо ж постраждала побажала б вийти за нього заміж, то це в її волі, а злочинець тоді прощається". У першому загальноросійському ("великокнязівському") Судебнику 1497 р. знайшли застосування норми "Руської правди", звичаєвого права того періоду, судової практики й литовського законодавства. Саме в цьому документі злочини проти моральності (звідництво, порушення сімейних основ і ін.) уводяться в загальну систему злочинних діянь. Раніше ж вони були відомі тільки церковному законодавству (ст.ст. 25, 26 гл. ХХП). Судебник 1550 р. багато в чому дублює й розвиває норми першого Судебнику. Соборне уложення 1697 р. Зґвалтування згадується в ст. 30 гл. VII Уложення, що передбачає відповідальність за злочини, вчинений військовослужбовцями при проходженні на службу або під час повернення з неї. Закон особливо виділяє вбивство й зґвалтування як найтяжчі злочини, що тягнуть страту. Артикул військовий 1715 року. Глава 20 Артикулу військового регламентує статеві злочини, розгляд яких раніше майже цілком відносився до компетенції церкви. Поряд зі зґвалтуванням встановлюється покарання за скотолозтво, мужолозтво, перелюбство, двошлюбність, укладання шлюбу в близьких ступенях споріднення, кровозмішення. Артикул 167, що передбачає покарання за зґвалтування жінки, встановлює однакове покарання незалежно від того, на своїй або на ворожій землі був вчинений злочин, проти чесної жінки або блудниці: "...насильство є насильство, хоч над блудницею або чесною жінкою, і слід... не на особу, але на справу й саме обставини дивитися" і "коли хто жіночої статі, стару або молоду, замужню або неодружену, на ворожій або дружній землі зґвалтує, і освідчується, і тому голову відітнути, або вічно на галеру послати, по силі справи". В 1845 р. було прийнято "Уложення про покарання карних й виправних", система злочинів якого включала дванадцять розділів, у тому числі й розділ Х "Про злочини проти життя, здоров'я, волі й честі приватних осіб" (ст.ст. 1920—2039) і розділ XI "Про злочини проти прав сімейних" (ст.ст. 2040—2093). Тут зґвалтування згадується як кваліфікуюча обставина іншого злочину. Карний кодекс 1903 р. Регламентувались злочини проти моральності главами 26 "Про злочинні діяння проти особистої волі" і 27 "Про непотребство" Карного кодексу. Існувала градація потерпілої залежно від її віку. Законодавець особливо виділяє стан жертви, що по різних обставинах залежить від винного. Як покарання за ці злочини виступало тримання у в'язниці або у виправному будинку. Уведений у дію в 1960 р. Кримінальний Кодекс РСФСР — за здійснення зґвалтування особа засуджувалась або до позбавлення волі на тривалий час, або, як міра відповідальності за злочин, вчинений за особливо кваліфікуючих обставин, — до страти як найвищої міри покарання. У сучасних нормативно-правових актах вища міра покарання за зґвалтування це позбавлення волі. Зґвалтування належить до найбільш небезпечних злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи. Небезпечність його визначається тим, що воно може потягнути за собою тяжкі наслідки, шкідливо впливає на психіку і здоров'я потерпілої особи, нерідко призводить до розірвання шлюбу, сприяє розповсюдженню розпусти, знижує культурний рівень суспільства. На проблему викорінення насильства, в тому числі у сфері статевих відносин, звертають увагу міжнародні організації. Питома вага зґвалтувань в структурі української злочинності відносно невелика, але загальна кількість зґвалтувань досить значна (близько 1000 в рік) і ступінь їх небезпечності високий. Теоретичної та практичної значущості спеціальне дослідження особливостей кримінальної відповідальності за зґвалтування набуває й у зв'язку з необхідністю осмислення відповідних положень Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року (далі – КК або КК України) з врахуванням того, що зміст окремих положень ст. 152 КК зазнав серйозних змін порівняно з відповідними положеннями ст. 117 КК 1960 року. Існують досить серйозні проблеми кримінально-правової кваліфікації зґвалтування і в правозастосовній практиці. Воно поєднується з вчиненням інших статевих злочинів, а також таких злочинів як умисне і необережне вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості. Спостерігається різноманітність позицій як серед науковців, так і у судовій практиці щодо кваліфікації цих видів (різновидів) злочинів. У цьому сенсі аналіз Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 30 травня 2008 року "Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи" дозволяє сформувати комплексне уявлення про кримінальну відповідальність за зґвалтування. Питання кримінальної відповідальності за зґвалтування та інші статеві злочини висвітлювали радянські, російські та українські науковці, зокрема, Ю.В. Александров, Л.А. Андрєєва, М.І. Бажанов, П.П. Бліндер, В.І. Борисов, С.В. Бородін, Л.В. Дорош, О.О. Дудоров, А.А. Жижиленко, А.М. Ігнатов, Т.В. Кондрашова, П.І. Люблінський, П.С. Матишевський, В.О. Навроцький, В. Натансон, А.В. Наумов, П.П. Осіпов, В.Н. Сафронов, Н.М. Свидлов, Є.В. Фесенко, М.Н. Хлинцов, А.П. Чуприков, Б.М. Цуприк, С.Д. Шапченко, Я.М. Яковлєв та інші. Окремі проблеми національного кримінального законодавства та кримінального законодавства іноземних держав з позиції порівняльного правознавства досліджували відомі вчені кінця ХІХ – початку ХХ століття (Л.С. Бєлогриць-Котляревський, В.В. Єсипов, О.Ф. Кістяківський, М.С. Таганцев, І.Я. Фойницький, М.П. Чубинський) та автори радянських часів (М.А. Гельфер, О.А. Герцензон, П.С. Дагель, І.І. Карпець, Н.А. Крашенинникова, В.М. Кудрявцев, В.А. Лихачов, Н.В. Ляс, І.C. Ной, А.А. Піонтковський, А.Н. Трайнін, Б.С. Утєвський, М.Д. Шаргородський та інші). Значні доробки у компаративістиці напрацювали західні вчені, серед яких Р. Давид, А. Есмен, К. Жоффре-Спінозі, Х. Кьотц, Л.Р. Сюкияйнен, К.Цвейгерт. Безпосередньо питаннями порівняльного кримінального права займаються Г.О. Єсаков, А.І. Жалінський, Н.Є. Крилова, І.Д. Козочкін, Н.Ф. Кузнецова, О.О. Маліновський, А.В. Наумов, А.А. Нерсесян, Б.С.Нікіфоров, К. Осакве, Ф.М. Рєшетніков, А.Х. Саїдов, А.В. Савченко, А.В. Сєрєбрєнікова, А. Тер-Акопов, Ю.А. Тихомиров, М.І. Хавронюк, І.В. Хохлова, О.П. Шем'яков, С.С. Яценко та інші.

Статистика в Україні

Зареєстровано злочинів

Відсоток розкриття

2007

2008

2007

2008

Зґвалтування (та замах)

878

880

91,8

89,7

Основна частина

За змістом статті 152 Кримінального кодексу України (далі - КК) зґвалтуванням слід розуміти природні статеві зносини між особами різної статі всупереч або з ігноруванням волі потерпілої особи із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Перелік неправомірних дій, якими обумовлюється факт зґвалтування, є вичерпним. Тому дії особи, яка домоглася згоди особи протилежної статі на статеві зносини в інший спосіб, наприклад, шляхом настирливих пропозицій вступити у статеві зносини або шляхом обману чи зловживання довірою (освідчення у коханні, завідомо неправдива обіцянка укласти шлюб, сплатити за сексуальну послугу тощо) не можуть кваліфікуватись за статтею 152 КК. Зґвалтування порушує статеву волю потерпілої особи, яка є видовим об'єктом цього злочину. Кримінальний закон охороняє статеву волю жінки і статеву волю чоловіка. Потерпілою від зґвалтування може бути особа жіночої і чоловічої статі. Статевою волею володіють усі фізично та розумово розвинуті особи, які розуміють значення та наслідки статевих прагнень, сексуальних дій. Це означає, що малолітні, віком до 14-ти років, душевнохворі, а також особи, які не розуміють значення сексуальних дій чи не мають можливості чинити їм опір або суперечити, статевою волею не володіють Тільки щодо цих осіб відповідний статевий злочин буде посяганням на їхню статеву недоторканість.

Loading...

 
 

Цікаве