WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Становлення радянського права - Реферат

Становлення радянського права - Реферат

оцінюючи перші акти про працю, слід враховувати їх популістський характер.
У профспілках та державних органах регулювання трудових відносин здійснювалась робота над тарифними положеннями. Як правило, профспілки розробляли тарифи, а державні органи регулювання трудових відносин затверджували їх.
Тарифи уводилися в дію постановами Народного Секретаріату, комісарів праці, а щодо окремих підприємств - також місцевими Радами. А втім уся робота над тарифами зводилася нанівець внаслідок швидкого знецінювання грошей.
В такій складній обстановці, за відсутності будь-якої міцної бази для економічного стимулювання, більшовики все ж намагалися закликати робітників до підвищення продуктивності праці, зміцнення трудової дисципліни. Значного успіху це не принесло. У ряді регіонів поширюється безробіття. У зв'язку з цим 30 грудня 1917 p. при Харківській міській думі було створено відділ праці, на який покладалися обов'язки вести облік безробітних та надавати їм допомогу.
У Донбасі ж, навпаки, гостро стояла протилежна проблема - забезпечення шахт та рудників робітниками, що пояснювалося надзвичайно складними умовами праці шахтарів, які ще більш погіршилися під час війни та розрухи. Загальна трудова повинність, проголошена Декларацією прав трудящого та експлуатованого народу, розпочинає поширюватися й на трудящих. Це питання обговорювалося 15 січня 1918 р. на з'їзді Рад та ревкомів Донбасу.
10 грудня 1918 р. в РСФРР було оприлюднено Кодекс законів про працю, який містив принципи "соціалістичної" організації праці: а) загальний обов'язок працювати та право на працю; б) обов'язок виконувати встановлену міру праці та право на оплату праці; в) обов'язок дотримуватися дисципліни праці та радянських законів про працю; г) право на відпочинок та матеріальне забезпечення. Цей Кодекс в силу договору про воєнно-політичний союз було поширено й на Україну. Проте до цього Кодексу довелося внести суттєві зміни, які випливали з обстановки воєнного комунізму. У зв'язку з відсутністю достатніх матеріальних засобів для оплати праці було неможливо втілити в життя принцип особистої матеріальної зацікавленості в організації виробництва. Господарські завдання довелося розв'язувати шляхом введення трудових мобілізацій та мілітаризації виробництва. У постанові наркомпраці "Про восьмигодинний робочий день" зазначалося, щодо закінчення воєнних дій на підприємствах, які працюють на оборону, постанови про обмеження тривалості понаднормових робіт, перерви в роботах можуть не виконуватися. Трудова повинність широко застосовувалася як засіб залучення до праці. Обов'язок усіх громадян працювати був зафіксований в Конституції УСРР.
Поряд з трудовою повинністю значне поширення одержала трудова мобілізація, на основі якої здійснювався перерозподіл робочої сили. З лютого 1920 p. особливо почастішали трудові мобілізації спеціалістів.
Широко практикувалася й мілітаризація підприємств. В них встановлювався режим, близький до режиму військових установ. IV Всеукраїнський з'їзд Рад доручив ЦВК та Раднаркому провести мілітаризацію усіх радянських установ. Було здійснено мілітаризацію промисловості Донбасу.
Правила внутрішнього розпорядку вимагали сумлінного виконання трудових обов'язків, і перш за все норм виробітку, забороняли запізнення, прогули, самовільну відсутність на роботі. З'явилося поняття трудового дезертирства як злісного ухилення від трудової повинності. До порушників трудової дисципліни застосовувалися заходи примушування.
З метою додержання трудової дисципліни організовувалися дисциплінарні товариські суди, які могли до порушників порядку накласти стягнення (від догани до посилання на важкі суспільне необхідні роботи).
Спроби упорядкування заробітної плати в умовах господарської розрухи та повного знецінення грошей виявилися марними. Тому вже навесні 1919 p. розпочалася підготовча робота по натуралізації заробітної плати. Декретом Раднаркому УСРР від 6 квітня 1920 р. для робітників та службовців було введено трудовий "пайок". До кінця 1920 p. натуроплата стала переважаючою формою оплати праці.
Основні риси кримінального права. У перші місяці радянської влади завдання кримінального права полягало в тому, щоб, не зупиняючись навіть перед надзвичайними мірами, придушити опір утвердженню більшовицького режиму, викоренити ті небезпечні загальнокримінальні злочини, розмах яких ускладнював встановленню радянської влади. У лютому та березні 1918 p. кримінальщина буквально хитала основи суспільного порядку в багатьох містах. В Катеринославі бандити "серед біла дня" грабували магазини та кооперативи, силою визволяли арештованих з в'язниць. Катеринославська Рада постановила створити для боротьби з грабежами "особливий робітничий комітет", до якого кожний заводський комітет мав надсилати по два своїх представника. У постанові Одеської Ради говорилося, що "віднині спійманий на місці злочину розстрілюватиметься тут же, спійманий же під час облави розстрі-люватиметься без суду і слідства". Таким чином, боротьба із злочинністю, на жаль, здійснювалася шляхом утвердження беззаконня.
Суворі заходи вживалися при вилученні вогнепальної зброї. Надзвичайний штаб Харкова оголосив, що "громадяни, які зберігають зброю без належного дозволу, вважаються контрреволюціонерами" і повинні здати зброю в триденний строк під страхом розстрілу. Вводилися жорсткі заходи боротьби з таким злочином, як поширення чуток, які сіють паніку. Розпорядженням Центроштабу всім Радам Донбасу пропонувалося притягати осіб, які поширюють провокаційні чутки до "відповідальності як контрреволюціонерів", а винних всамочинних обшуках, арештах та реквізиціях розстрілювати на місці.
Небезпечною зброєю противників радянської влади був саботаж. Недаремно ВНК створювалася для боротьби з "контрреволюціонерами та саботажниками". Про кримінальну відповідальність за саботаж в установах поштово-телеграфного відомства наркомат пошт і телеграфів попереджав наказом по Харківському поштово-телеграфному округу: "За видачу жалування службовцям до строку... для підтримки саботажу в контрреволюційних цілях винних слід арештовувати та притягати до найсуворішої відповідальності".
Кримінальна репресія відігравала важливу роль у "боротьбі за хліб". У телеграмі Народного Секретаріату Одеської Ради від 20 лютого 1918 p. з цього питання говорилося: "Всі приховувачі-спекулянти підлягають арешту та відданню до революційного суду як вороги народу і революції та каратимуться з усією суворістю аж до конфіскації всього майна та віддачі на примусові роботи".
Радянська держава з перших днів свого існування кваліфікувала ущемлення інтересів робітничого класу як злочин, що тягне за собою серйозні санкції. Покарання чекало підприємців, які відмовлялись виплачувати заробітну плату червоногвардійцям за час відбування служби. Народний Секретаріат постановив виплатити заробітну плату за дні січневого повстання робітникам київських підприємств. Невиконання цієї постанови тягло за собою віддання до суду революційного трибуналу.
Міри кримінальної репресії застосовувалися також при проведенні фінансової політики радянської влади. Під загрозою "віддання до суду революційного трибуналу" стягувався прибутковий та промисловий податок з підприємців Одеси, Катеринослава та інших міст.
Невизначеність санкцій кримінально-правових норм була результатом не тільки класової більшовицької політики, а й відсутності спеціальних знань у багатьох керівників Рад. При визначенні покарань керувалися ідеями
Loading...

 
 

Цікаве