WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Виникнення юридичних осіб - Курсова робота

Виникнення юридичних осіб - Курсова робота

Можливо, саме тимчасові обмеження і наслідки відсутності кворуму установчих зборів при створенні АТ привели до того, що термін "установчі збори" законодавець не застосовує у відношенні інших видів господарських товариств, а вживає термін "збори учасників". Якщо організація утвориться не у формі акціонерного товариства, рішення про її створення приймає збори засновників, і в цьому випадку потрібно одноголосність (ст. 59 Закону України "Про господарські товариства"). При цьому Закон не встановлює яких-небудь обмежень по термінах їхнього проведення і кількості.

Процес створення суб'єкта господарювання завершується його державною реєстрацією.

Право суб'єктів господарювання створювати структурні підрозділи — філії, представництва, відділення й інші суб'єкти внутрішньогосподарських відносин передбачено законами України "Про підприємства в Україні" (ст. 7) і "Про господарські товариства" (ст. 9). Узгодження питань про розміщення відособлених підрозділів організацій з відповідними місцевими радами провадиться в порядку, установленому для створення підприємства.

У юридичній літературі вказувалося на існування пробілів у правовому положенні структурних підрозділів16, що характерно і для процесу їх створення. Нормативні акти лише закріплюють право колективного суб'єкта господарювання створювати структурні підрозділи. Однак законодавство не містить загальних правил створення внутрішньогосподарських суб'єктів, зокрема порядку ухвалення рішення, наділення майном, його правового режиму і т.д.

Розділ 4. Державна реєстрація, або реєстрація статуту юридичної особи

Неодмінною умовою виникнення юридичної особи є або її державна реєстрація, або реєстрація її статуту.17 Державна реєстрація — обов'язкова умова легітимації суб'єктів підприємницької діяльності, що однаково відноситься як до громадян, так і до юридичних осіб, незалежно від їхньої організаційно-правової форми, форми власності на майно чи сфери діяльності. Такий висновок випливає з аналізу положень ст. 8 Закону України "Про підприємництво" і ст. 6 Закону України "Про підприємства в Україні". У той же час цивільним законодавством вона не визнана як обов'язковий етап створення юридичної особи і повинна здійснюватися в силу прямої вказівки закону. Разом з тим, з моментом реєстрації статуту ст. 26 Цивільного кодексу УРСР зв'язує момент виникнення правоздатності юридичної особи. Таким чином, у законодавця немає єдиного підходу при визначенні, що підлягає реєстрації — сам створюваний суб'єкт чи його статут. На наш погляд, саме поява юридичної особи повинно становити інтерес для держави, а наявність статуту повинна бути умовою створення будь-якої юридичної особи незалежно від цілей її створення.

В Україні відсутністю обов'язковості реєстрації всіх суб'єктів господарювання розуміється відсутність єдиної системи органів, що реєструють. Як органи, так і порядок державної реєстрації різні і залежать нині від виду регіструючого суб'єкта.

Некомерційні організації реєструються різними органами виконавчої влади чи місцевого самоврядування. При цьому порядок реєстрації визначається спеціальними нормами, що в основному містяться в законодавчих актах, що визначають правовий статус окремих видів некомерційних організацій. Так, для благодійних організацій він установлений ст. 8 Закону України "Про добродійність і благодійні організації" від 16 вересня 1996 р. і Положенням про державну реєстрацію благодійних організацій від 30 березня 1998 р., для громадських організацій, правовий статус яких спеціальними законодавчими актами не визначений, — ст. 15 Закону України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 р., для релігійних організацій — ст. 4 Закону України "Про волю совісті і релігійних організацій" від 23 квітня 1991 р. і т.д.

Порядок реєстрації суб'єктів підприємництва в порівнянні з порядком реєстрації некомерційних організацій більш уніфікований, але і він неоднаковий і залежить від сфери здійснення підприємницької діяльності створюваного суб'єкта. Загальний порядок, як правило, поширюється на учасників ринку товарів і послуг. Він урегульований ст. 8 Закону України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р. і Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності від 25 травня 1998 р. (далі — Положення про державну реєстрацію). Поряд із загальними, можна виділити спеціальні правила реєстрації окремих суб'єктів підприємництва. Вони встановлені для банків, фондових бірж, засобів масової інформації й ін. Саме державна реєстрація підтверджує виникнення нової юридичної особи і завершує процес її створення.

Викладене свідчить про те, що в українському законодавстві останнього десятиліття просліджується тенденція до введення принципу обов'язковості державної реєстрації юридичних осіб. Такий напрямок розвитку законодавства відповідає законодавчій практиці багатьох країн. Так, наприклад, Німецьке цивільне укладення вимагає обов'язковості реєстрації комерційних об'єднань, некомерційних союзів, іноземних союзів. Подібним чином урегульовані відносини державної реєстрації й у Російській Федерації. Тут введена обов'язковість державної реєстрації "усіх видів юридичних осіб". Передбачено і створення єдиної системи органів, що реєструють, в особі органів юстиції.

Законодавство України не містить визначення державної реєстрації, відсутня і вказівка на її мету, функціональну роль і призначення. Це у визначеній мері могло б визначити зміст реєстрації як юридичного акта, її процедуру.

Різні думки з приводу мети державної - реєстрації висловлені в юридичній літературі. З державною реєстрацією, по загальному визнанню, зв'язується момент виникнення нового самостійного суб'єкта права. Затверджується, наприклад, що метою державної реєстрації є легітимація суб'єктів підприємництва18 , виявлення можливих порушень установленого порядку утворення юридичної особи і невідповідності установчих документів закону, створення умов для обліку і контролю з боку держави знову створюваних суб'єктів права; визнання того, що порядок створення юридичної особи і його установчі документи відповідають закону19. Висловлена також думка, що метою державної реєстрації є підтвердження факту і визнання законності створення суб'єкта підприємництва20.

Видимо, до такої якості державної реєстрації варто прагнути при регулюванні порядку її здійснення. Однак навряд чи діючий порядок реєстрації юридичних осіб підтверджує законність порядку створення і змісти їхніх установчих документів.

Усе сказане дозволяє погодитися з думкою, що державна реєстрація є юридичним актом компетентного державного органа. У той же час про реєстрацію можна говорити і як про процес її здійснення.

Органом, що здійснює в Україні державну реєстрацію юридичних осіб, є виконавчі комітети міської, районної ради в чи місті районні державні адміністрації міст Києва і Севастополя, якщо інше не передбачено законом (п. 2 Положення про державну реєстрацію).

Однак єдності поглядів щодо того, який орган повинний здійснювати реєстрацію, немає21. По даній проблемі висловлені різні судження: передати державну реєстрацію органам юстиції; залишити її в компетенції виконавчої влади, передавши іншим суб'єктам; передати від виконавчої влади судової, податковим органам. Разом з тим усі єдині в тім, що діяльність по державній реєстрації повинна здійснюватися на професійному рівні, особами, що володіють спеціальними юридичними знаннями.

По-різному зважується питання ведення державної реєстрації й у законодавствах інших країн. В Франції її здійснюють торгові суди, що відають торговим реєстром22, у Великобританії — спеціальні посадові особи — державні реєстратори, у США — секретарі штатів, штатні чи прокурори судді. У РФ, як указувалося, державна реєстрація всіх юридичних осіб буде здійснюватися органами юстиції.

Державна реєстрація провадиться по місцезнаходженню організації. Місцезнаходженням юридичної особи на момент державної реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання) одного з засновників чи інша адреса.

Loading...

 
 

Цікаве