WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Вина як ознака суб’єктивної сторони злочину - Курсова робота

Вина як ознака суб’єктивної сторони злочину - Курсова робота

Прикладом злочинної недбалості може бути такий випадок. Р., з'ясовуючи стосунки з колишньою дружиною К. , вдарив її по правій руці тоді, коли вона пила вино з бокала. Від удару бокал розбився і його уламками було травмовано обличчя потерпілої, зокрема було пошкоджено око, що потягло часткову втрату зору. Цим потерпілий були завдані тяжкі тілесні ушкодження, які потягли розлад здоров'я із стійкою втратою працездатності. Президія Київського міського суду у своїй постанові вказала, що, наносячи удар по руці К., винний не передбачив, що уламок розбитого бокала може потрапити потерпілій в око. Але він міг і повинен був передбачити такі наслідки і тому його дії необхідно розглядати як необережне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень внаслідок злочинної недбалості.

Злочинна недбалість є там і тоді, де і коли є сукупність обох критеріїв: об'єктивного і суб'єктивного, що підкреслено законом сполучником "і" між цими двома термінами., тобто при відсутності хоча б одного з них то шкода заподіяна невинно. Якщо особа повинна була чи не могла передбачити наслідків своїх дій, то вона діяла невинно, особа вважається невинуватою.

Невинно заподіяна шкода, коли особа не могла або не повинна була, чи не могла і не повинна була передбачити наслідків своїх дій, називається в уголовному праві випадком або казусом (casus).

Випадок – психічне ставлення особи до своїх дій та їх наслідків, яке лежить за межами вини, і полягає в тому, що особа не передбачала настання наслідків, не могла і не повинна була їх передбачити., тобто заподіяння особою шкоду настання якої ця ооба не повинна була або не могла передбачити, а відповідно і запобігти або відвернути.

Таким чином, сукупність обов'язку та можливості передбачення настання наслідків утворює злочинну недбалість. Відсутність можливості або обов'язку передбачити наслідки утворює випадок (казус). Випадок не утворює вини Випадкове заподіяння шкоди не має суб'єктивної сторони, а значить і вини. У судовій практиці випадок зустрічається нерідко, а актуальність питань, з ним пов'язані, досить висока, оскільки йдеться про наявність або відсутність вини у кожному випадку. Особливо часто випадок зустрічається у справах про заподіяння шкоди життю та здоров'ю людини, виробничий травматизм, порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту.

Прикладом казусу є випадок із слідчої практики Керуючи власною автомашиною "Москвич", В. їхав за вантажівкою "ЗІЛ", якою керував П. Між скатами заднього лівого автомашини "ЗІЛ" потрапив камінь, який під час руху вилетів з колеса, розбив лобове скло і вбив В. Зрозуміло, що П. не передбачав, не міг і не повинен був передбачити таких шкідливих наслідків. У іншому випадку голова райспоживспілки П., повертаючись із поїздки по селах, купив по дорозі в магазин ящик шампанського для вечора з нагоди дня народження дружини. Коли гості вже чимало випили, П. для чергового тосту відкрив чергову пляшку шампанського, налив усім, в тому числі і собі, а після тосту всі зібралися вже випити, але не встигли і не змогли, бо один із гостей впив і тут же впав замертво. Як з'ясувалось, що у цій пляшці була соляна кислота. Хто і коли цю пляшку поставив в ящик – встановити не вдалось. П. не передбачав таких наслідків своїх дій і не міг передбачити, тобто заподіяв смерть невинно.

4.Злочини з двома формами вини

В абсолютній більшості випадків вчинений злочин характеризується однією формою вини. Однак ситуації, коли вчинений умисний злочин спричинює наслідки, які не входили в обсяг умислу і характеризуються необережним ставленням винного до їх настання. Це має місце в тих випадках, коли виникає необхідність посилити відповідальність за умисні злочини, що спричиняють шкідливі наслідки, яким надається кваліфікуюче значення. В теорії кримінального права такі злочини визначають, як злочини зі "змішаною", "подвійною", "складною" формою вини. Слід сказати, що не всі науковці і фахівці теорії кримінального права визнають її існування. Наприклад, О.І. Рарог категорично заперечуючи такі визначення, вказує, що "подобные термины являются неточными, так как никакой третьей формы вины нет, а умысел и неосторожность между собой не смешиваются, они существуют самостоятельно, хотя и в одном преступлении".

Спір про змішану форму вини в юридичній літературі виник у кінці 60 -70 –х років. Деякі автори поставили під сумнів цю кримінально – правову конструкцію; інші висловлювались за практичну її доцільність, посилаючись на окремі статті закону, які передбачають, на їх думку, цю форму. В науці кримінального права того періоду зазначалося, що в теорії і судовій практиці певний час рекламувалась концепція про подвійну форму вини, що призводила на практиці, як правило, до визнання умисним діянь, що призводила на практиці, як правило, до визнання умисними діянь, що фактично вчинювались з необережності. Законодавець конструює форми вини, виходячи з певного психічного ставлення особи одночасно як до діяння, так і до наслідку. При умислі, наприклад, без передбачення шкідливих наслідків, їх тяжкості особі неможливо усвідомлювати характер суспільної небезпечності свого діяння. Вилучення із умислу одного з його елементів – передбачення шкідливих наслідків – означає залишення цього поняття без змісту.

За визначенням М.Й. Коржанського, подвійна(змішана) форма вини є лише там, де є два види якісно відмінних за характером і ступенем суспільної небезпечності злочинних наслідків одних і тих самих дій винної особи та й різне психічне ставлення до кожного з цих наслідків. Наприклад, умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, від яких з необережності настала смерть, або вчинення незаконного аборту, від якого настала смерть потерпілої

На думку П.С. Матишевського подвійна вина найчастіше має місце при вчиненні злочинів, пов'язаних з порушенням спеціальних правил і настанням від цього шкідливих наслідків.

М.І. Бажанов. В.В. Сташис і В.Я. Тацій погоджуються із найбільш поширеною думкою, що складна (подвійна) форма вини передбачає різне психічне ставлення особи у формі умислу та необережності до різних об'єктивних ознак одного й того самого злочину.

Російські дослідники зазначають: "Злочини з двома формами вини характеризуються такими ознаками: а) наявність в результаті вчинення злочину двох наслідків; б)дві форми вини можуть мати місце тільки ставлення до кваліфікуючих діяння ознак; в) сполучення різних форм вини щодо цих двох наслідків; г) необережним може бути тільки ставлення до кваліфікуючих діяння ознак; д) злочини з двома формами вини віднесені законодавцем до числа умисних злочинів".

З метою вироблення правильних підходів до визначення вини у злочинах з подвійною формою вини М.І. Хавронюком здійснено типологію відповідних складів злочинів. Результати моніторингу демонструють, що складна вина має місце у таких чотирьох випадках:

1.Психічне ставлення до діяння характеризується прямим умислом, а до наслідків – необережністю. Це відбувається у разі, якщо:

  • суспільно – небезпечний наслідок для даного складу злочину є додатковим;

  • суспільно небезпечний наслідок є невизначений;

  • суспільно небезпечний наслідок є альтернативним (поєднання додаткового та невизначного);

  • суспільно небезпечний наслідок є основним;

  • суспільно небезпечний наслідок є альтернативним (поєднання основного і невизначеного);

  • суспільно небезпечний наслідок(поєднання основного, додаткового та невизначеного).

В цілому злочини першої групи, як правило, є умисними.

2.Психічне ставлення до діяння характеризується прями умислом, а до наслідків – умислом або необережністю. Це відбувається у разі, якщо:

  • суспільно небезпечний наслідок для даного складу злочину є додатковим;

  • суспільно небезпечний наслідок є невизначеним;

  • суспільно небезпечний наслідок є альтернативним (поєднання додаткового і невизначеного);

  • суспільно небезпечний наслідок для даного складу злочину є основним;

  • суспільно небезпечний наслідок є альтернативним (поєднання основного і додаткового чи невизначеного).

В основному це умисні злочини.

3.Психічне ставлення до діяння характеризується умислом або необережністю, а до наслідків – необережністю. Це відбувається, якщо:

  • суспільно небезпечний наслідок для даного складу злочину є додатковим;

  • суспільно небезпечний наслідок є невизначеним;

  • суспільно небезпечний наслідок є альтернативним (поєднання додаткового і невизначеного);

  • суспільно небезпечний наслідок є основним;

  • суспільно небезпечний наслідок альтернативним (поєднання основного і невизначеного);

  • суспільно небезпечний наслідок є альтернативним (поєднання основного та додаткового і невизначеного).

В цілому злочини цієї групи слід визнати необережними.

Loading...

 
 

Цікаве