WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Вина як ознака суб’єктивної сторони злочину - Курсова робота

Вина як ознака суб’єктивної сторони злочину - Курсова робота

Так звана "необережність в умислі" має місце тоді, коли в цілому умисний злочин містить ознаки, ставлення до яких може виражатися в необережності. Наприклад, відповідальність за зґвалтування неповнолітньої чи малолітньої особи настає не лише тоді, коли винний знав про відповідний вік потерпілої особи і саме з особою такого віку бажав вступити у насильницькі статеві зносини, а й тоді, коли він міг і повинен був передбачити неповноліття чи малоліття потерпілої чи потерпілого. У юридичній літературі поширена думка, що у необережних злочинців відсутня суспільна небезпека, антигромадська установка, що за своїм особистими характеристикам вони не відрізняються від інших громадян, які не вчинювали злочини. Так, Д.М. Узнадзе вважає, що установка полягає у цілісній модифікації особи – у готовності суб'єкта до тієї чи іншої психічної активності і яка випереджає реалізацію будь - якої поведінки. Вона виникає внаслідок взаємодії двох необхідних факторів: а) потреби (суб'єктивний фактор) і б) середовища, що включає предмет задоволення цієї потреби (об'єктивний фактор) Установка – споконвічна реакція на вплив ситуації, у якій їй доводиться ставити завдання та їх вирішувати.

При цьому слід сказати, що антисоціальну установку не можна зводити у всіх випадках до прояву злочинної необережності до її першопричин, так само, як не можна заперечувати, що у ряді випадків такі злочини в основному обумовлені асоціальною спрямованістю особи винного.

Дефекти правосвідомості найчастіше полягають у невиконанні правових норм, що закріплюють правила обережності, безпечного здійснення якої-небудь діяльності (які вони зобов'язані були і могли знати), або у свідомій зневазі останніми, або, нарешті, у невмінні керуватися ними. Тому для необережного злочинця характерний збіг антигромадської установки і дефекту правової свідомості. За механізмом вчинення злочину необережні злочинці характеризуються великим криміногенним впливом безпосередньої ситуації.

Диференціація кримінальної відповідальності за необережні злочини припускає розмежування заходів карного впливу не лише між умисними і необережними злочинами, а й усередині самої необережної вини. Хоча проблеми встановлення диференційованої відповідальності за необережні злочини досліджувалися багатьма вченими, проте наукової доробки правників стосувалися переважно диференціації відповідальності за необережність залежно від суб'єктивних ознак злочинів, тоді як особливостям об'єктивної сторони приділялася недостатня увага. Співвідношення об'єктивних елементів ситуації в механізмі необережних злочинів може істотно змінюватися, що потребує відповідної кримінально – правової оцінки.

Проблема необережного спільного заподіяння шкоди є особливо актуальною у сфері використання технічних засобів. Де громадська безпека залежить не лише від осіб, як безпосередньо керують такими засобами. Інші особи також можуть (і повинні) відповідати за нормальний технічний стан джерел підвищеної небезпеки, за відповідність обстановки використання зазначених засобів вимогам безпеки, за грамотне оперативне керівництво експлуатацією технічних засобів. Порушення правил безпеки кимсь із цих категорій суб'єктів можуть створювати умови, реальну можливість настання тяжких наслідків, що перетворюється в дійсність поведінкою (винною чи невинною) особи, яка керує технічним засобом.

Необережність як форма вини поділяється на два види - злочинну самовпевненість та злочинну недбалість, кожна з яких характеризується як інтелектуальною так і вольовою ознаками

Інтелектуальна ознака необережності полягає в передбаченні можливості настання суспільно – небезпечних наслідків або в не передбаченні їх при наявності обв'язку і можливості їх передбачити.

Вольову ознаку створює легковажний розрахунок на відвернення злочинних наслідків.

Злочинна самовпевненість (самонадійність - lucsuria) – характеризується тим, що особа, яка чинить злочин, передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), але легковажно розраховує на їх відвернення.

Інтелектуальний елемент полягає в передбаченні особою, що вчинила злочин, можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Передбачення – уява про майбутнє, прогноз, який поєднує:

  • передбачення можливості настання злочинних наслідків;

  • передбачення конкретних ознак злочину - місця, часу, обставин, які можуть відвернути злочинні наслідки

  • передбачення розвиту абстрактного причинного зв'язку.

Особливість передбачення при цьому виді вини в тому, що воно має абстрактний характер, для винної особи воно ніби не його, чуже. Суб'єкт бачить події ніби збоку, розуміючи, що такі дії, яків він чинить, в інших умовах, при подібних обставинах, у інших людей, іноді призводить до злочинних наслідків. Але сьогодні, тут, у нього таке не трапиться. І не трапиться, злочинні наслідки не настануть, тому що суб'єкт розраховує їх відвернути. І цей розрахунок не безпідставний, не пустопорожній, суб'єкт розраховує на - свої фізичні сили, вміння, навички, та/або властивості машин, механізмів, приладів, та/або поведінку потерпілих (наприклад, керуючи автомобілем, водій перевищує швидкість, розраховуючи на свою уважність, досвід, на суху дорогу, на те, що пішохід встигне перейти дорогу, але всього цього виявляється недостатньо).

В той же час, видно, що законодавчо, даючи характеристику інтелектуальній сфері при самовпевненості, за її межі виводиться усвідомлення суспільно небезпечного характеру власної поведінки. Водночас таке усвідомлення фактично притаманне особі, яка вчиняє злочин з необережності. Це питання в науці кримінального права оцінюється неоднозначно різними науковцями. Деякі з них вважають, що при самовпевненості таке усвідомлення відсутнє а особі притаманна лише можливість такого усвідомлення11. Інші12 стверджують, що без усвідомлення суспільної небезпеки діяння неможливе й усвідомлення суспільної небезпечності наслідків. Вбачається, що точка зору останніх є більш конструктивною, а відсутність в нормі характеристики ставлення до поведінки пояснюється тим, що воно не є визначальним для характеристики необережної форми вини, яка передбачає відповідальність виключно при настанні суспільно небезпечних наслідків. Само ж по собі суспільно небезпечне діяння, в абсолютній більшості не визначає кримінальну відповідальність. Виходячи з цього, можна стверджувати, що при вчиненні злочину, вина в яких визначається злочинною самовпевненістю, особа, усвідомлює суспільно небезпечний характер власної поведінки як такої, що несе потенційну можливість спричинення шкоди. Вольова ознака самовпевненості – легковажний необґрунтований розрахунок на недопущення настання шкідливих наслідків. При цьому особа, розраховуючи не допустити їх настання, розраховує на реальні якості, притаманні безпосередньо їй самій, або на реальні обставини, які дадуть змогу не допустити настання шкоди. Але за конкретних умов вони, як з'ясовується, недостатні. За таких конкретних умов ці чинники або не діють, або неспроможні змінити хід подій. Це пов'язано з необґрунтованою переоцінкою власних характеристик, або інших обставин

Вина особи при злочинній самовпевненості саме в цьому і полягає, що її розрахунок був дуже слабкий і не забезпечив відвернення суспільно небезпечної шкоди. Отже, особа внаслідок злочинної самонадійності недооцінює спричинення шкоди своїми діями, з одного оку, а з іншого – переоцінює ті чинники, які, на її думку, здатні відвернути шкоду. Така легковажна оцінка цих обставин діяння і є докірливою, винною. На відміну від визначеного умислу, при визначенні злочинної самовпевненості закон не містить характеристики психічного ставлення особи до вчиненого нею діяння (дії або бездіяльності).

Радянські криміналісти, говорячи про злочинну самовпевненість, зазначали, що вона містить особливого роду небезпечність для правопорядку і дає кримінальному праву підстави для її негативної морально-політичної оцінки. Легковажність, недостатня обдуманість своїх дій, від яких залежать інтереси держави та інших громадян, необґрунтована самовпевненість або легковажна впевненість у настанні певних обставин ззовні, що можуть запобігти настанню злочинних наслідків, - така психологічна характеристика злочинної самовпевненості в радянському кримінальному праві. Легковажна готовність дає підстави для негативної суспільної морально – психологічної оцінки його поведінки. Особа, що знаходить неприпустиму готовність до ризику інтересами держави або інших осіб, заслуговує докору, негативної оцінки з боку суду. Злочинна самонадійність подібна за своєю природою до непрямого умислу. Відмінність же цих видів вини полягає як в інтелектуальних ознаках, так і вольових:

Loading...

 
 

Цікаве