WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Вина як ознака суб’єктивної сторони злочину - Курсова робота

Вина як ознака суб’єктивної сторони злочину - Курсова робота

Види умислу розрізняються за різноманітними підставами, що має кваліфікуюче значення:

  • при альтернативному умислі кваліфікація проводиться за нормою, яка передбачає злочин, який був фактично вчинений;

  • при неконкретизованому умислі скоєне кваліфікується за кримінально – правовою нормою, яка передбачає відповідальність за фактично вчинене посягання (виходячи з розміру заподіяної шкоди, заподіяної певним злочином);

  • при прямому умислі відповідальність настає не лише за фактично заподіяну шкоду, а й за "бажану" - на заподіяння якої був спрямований умисел винного; якщо фактично шкода не заподіяна. То за наявності прямого умислу скоєне кваліфікується як готування чи замах на той злочин, що його бажав вчинити винний; при непрямому умислі відповідальність настає лише за фактично заподіяну шкоду, тобто, скоєне кваліфікується за статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідний закінчений злочин.

Проблема визначення умислу в злочинах з формальним складом.

Питання про зміст і види умислу в злочинах з формальним складами, які не передбачають як необхідну ознаку настання певних суспільно небезпечних наслідків, є дискусійним в теорії кримінального права і тому потребує однозначного вирішення. У таких злочинах не потрібно визначати психічне ставлення суб'єкта до наслідків. Воно тут переноситься на саме діяння, вчинення якого є моментом закінчення злочину. Злочини з формальним складом можуть вчинятися лише з прямим умислом. Цей висновок підтверджує думку про те, що форма і вид вини визначаються ставленням суб'єкта лише до тих ознак, які перебувають у межах складу злочину. У злочинах з формальними складами психічне ставлення (як інтелектуальний, так і вольовий елемент умислу), слід визнати щодо самої дії (бездіяльності) – головного елемента, в якому концентрується суспільна небезпечність, а не щодо наслідків, які перебувають за межами складу злочину. Підставою для дискусії щодо існування матеріальних та формальних складів злочину було законодавче формулювання форм і видів вини. Це стосується як Кримінального Кодексу України 1960 р., так і чинного. Дане формулювання при буквальному його розумінні спрямовано лише на матеріальні склади, оскільки стосовно всіх видів вини закон передбачає ставлення винуватого до суспільно небезпечних наслідків. Але із законодавчої конструкції значної кількості конкретних складів, передбачених нормами Особливої частини КК, виходить, що вони є формальними, оскільки в їх об'єктивну сторону законодавець не включив к обов'язковий елемент настання суспільно небезпечних наслідків. У зв'язку з цим теорія кримінального права і судова та слідча практика вимушені штучно скорочувати законодавчу форму вини в злочинах з формальним складом. Очевидна колізія між законодавчою формулою вини і теорією та практикою визначення її змісту у формальних складах. На думку Р.В. Вереші, доцільно було б змінити законодавчі формули вини (можна сформулювати їх окремо щодо матеріальних та формальних складів). Однак чинний Кримінальний кодекс залишається на попередніх позиціях.

Виходячи з того, що припущення характеризує інтелектуальну сферу психологічної діяльності (інтелектуальний елемент умислу) й свідома дія може бути лише бажаною, але не припущеною, умисел у злочинах з формальним складами побічним бути не може. Вирішальне значення для встановлення виду умислу повинен мати вольовий елемент – бажання чи небажання настання суспільно небезпечних наслідків, а вказівка щодо їх допущення має відігравати уточнюючу роль.

Як пропонує В.С. Картавцев, для всебічного безпомилкового встановлення ознак суб'єктивної сторони на практиці доцільно сформулювати в законі зміст вини з урахуванням специфіки злочинів не тільки з матеріальним, а й з формальним складами.

Відсутність у ст. 24 КК вказівки на вольовий момент умислу при вчиненні злочинів з формальними складами призвела до виникнення різних точок зору на можливість скоєння таких злочинів з непрямим умислом. Так, одна група вчених дотримується погляду, що предметом бажання в таких злочинах має виступати дія чи (бездіяльність), і тому вони не можуть бути скоєні з непрямим умислом. Друга група вважає, що у злочинах з формальним складами вольовий елемент необхідно з'ясовувати щодо наслідків, а тому допускається можливість їх скоєння з непрямим умислом. Іншою причиною існуючих розбіжностей є неоднозначне трактування поняття "суспільно небезпечні наслідки".

Конструюючи склади злочинів, момент закінчення злочину законодавець пов'язує в одних випадках з настанням конкретної шкоди, в інших випадках з настанням конкретної шкоди, в інших – з реальною можливістю їх настання, в третіх лише із вчиненням із вчиненням самого діяння. Визнаючи передбачення і бажання необхідною умовою поставлення людині за провину конкретного злочину, суд зобов'язаний інкримінувати передбачення й бажання всіх тих обставин і ознак, вз яких складається злочин, тобто ставити за провину передбачення й бажання наслідків необхідно і можливо тільки в тих випадках, коли вони з ознакою складу злочину. Інакше кажучи, при визначенні змісту в психічне ставлення особи до наслідків злочину необхідно лише, коли вчинено злочин "з матеріальним складом".

3. Вина у формі необережності

Хоча злочини, вчинені з необережності, становлять лише 8-10% загальної кількості злочинів, увага до них з боку науковців останнім часом суттєво зросла. І це зрозуміло. Незважаючи на суттєво нижчий рівень суспільної небезпечності осіб, які вчиняють ці делікти, рівень суспільної небезпеки наслідків часто набагато перевищує той, яким характеризуються умисні злочини. Прикладами можуть бути трагедія Чорнобиля, загибель пароплава "Адмірал Нахімов", які трапились внаслідок злочинної поведінки відповідальних осіб, що характеризувалась саме необережною формою вини. Якщо ж зіставити загальні показник шкоди, що заподіюється від умисних злочинів, то, за висновками В.Є. Квашиса вони є порівнянними.

Необережність передусім полягає визначається ставлення до наслідків діянні, тому що суспільна небезпечність поведінки перебуває поза сферою свідомості винного. Це випливає із законодавчого визначення видів цієї форми вини, яке зафіксовано в ст. 25 КК. Вказана норма встановлює, що

Необережний злочин – діяння, суб'єкт якого передбачав можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), але легковажно розраховував на їх відвернення або не передбачав можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), хоча повинен був і міг передбачити.

Як видно з визначення, усвідомлення суспільно небезпечного характеру поведінки та ставлення до неї перебуває поза законодавчою конструкцією необережної вини. Це дає підстави стверджувати , що ненастання наслідків виключає кримінальну відповідальність. Незважаючи на те, що ставлення особи до них підпадає під характеристики, які визначають необережність. Це, у свою чергу , свідчить про неможливість притягнення до кримінальної відповідальності за незакінчений злочин (готування та замах), а також за співучасть у злочині.

Виходячи з нормативного визначення необережності слід зазначити, що ця форма вини є конструктивним елементом злочинів із матеріальним складом, тоді як формальним злочинам, в яких суспільно небезпечні наслідки виведені за межі складу злочину, вона, як правило не притаманна. Водночас, у деяких випадках, законодавець передбачає необережність і для формальних злочинів. Прикладом може бути злочин, передбачений ст. 272 в ч.1, 273 в ч. 1, 274 в ч.1 та інші у частині діянь, які створюють загрозу об'єктам кримінально – правової охорони.

В основі необережного злочину, на думку П.С. Дагеля завжди лежить породжена неуважністю помилка особи, яка тягне за собою спричинення шкоди охоронним кримінальним правом інтересам суспільства, а в деяких передбачених законом випадках - яка створює небезпеку спричинення такої шкоди. При цьому помилка, якої суб'єкт міг і повинен був уникнути, попередити, є такою, що не можна вибачити, "винною" помилкою. Джерело такої помилки (або конкретною причиною необережного злочину), як вважає П.С. Дагель, є взаємодія особи із знаряддям або засобами діяння в певній ситуації, при цьому ситуація теж є небезпечною. У цьому джерелі полягає суттєва особливість причин необережних злочинів на відміну від причин умисних злочинів. При умисних злочинах знаряддя (засіб) свідомо обирається суб'єктом для спричинення шкоди суспільству або використовується при усвідомленій можливості її спричинення. Іншими словами, вибір знаряддя (засобу) повністю залежить від особи, її умислу на вчинення злочину і тому відноситься до причин його вчинення.

Loading...

 
 

Цікаве