WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Вина як ознака суб’єктивної сторони злочину - Курсова робота

Вина як ознака суб’єктивної сторони злочину - Курсова робота

Вольовий елемент побічного умислу – допущення наслідків – означає:

  • винна особа прагне досягти інших наслідків (злочинних чи легальних)

  • осудні наслідки є побочні, супутні до головних, які утворюють мету;

  • свідоме допущення злочинних наслідків є розрахунок на ніщо, на "може бути", у яких розкривається нехтування чужими інтересами;

Розмежування умислу на прямий та евентуальний, як вже сказано раніше, має не тільки велике теоретичне значення, а й практичне. Чимало злочинів можуть вчинятись як з прямим, так і непрямим умислом і фактично вид умислу особливо не впливає на кримінальну відповідальність для таких злочинів. Водночас ряд злочинів може бути вчинено виключно з прямим умислом. Це має місце, коли як обов'язкова ознака суб'єктивної сторони складу злочину визначена мета, яка, зрозуміло, не може виділятись у злочинах з непрямим умислом. Наприклад, не можуть бути вчинені з опосередкованим умислом умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення, вимагання, метою якого є передача чужого майна винному або третій особі.

Приклад евентуального умислу можна побачити на таких прикладах. Гр. О. і Н. в нетверезому стані на пероні біля електропоїздів чіплялися до громадян, ображали їх. На зауваження одного з пасажирів О. вдарив його в обличчя. Інші пасажири вступилися за потерпілого і приборкуючи хулігана, звалили його з ніг. Н. побачивши це, вихопив пістолет і вдарив ним по голові громадянина, який отримав О., а після цього тричі вистрелив. В результаті були вбиті два пасажири, які стояли в тамбурі вагон. В даному випадку Назаренко скоїв вбивство з непрямим умислом. Він, як видно, вів бездумну стрілянину навмання між електропоїздами під час посадки, розуміючи, що від стрілянини можуть бути небезпечні наслідки, навіть знаючи, що така стрілянина може потягнути не одні, а кілька жертв. Тому дії Н. треба кваліфікувати як навмисне убивство (з непрямим умислом),скоєне в обстановці, небезпечній для життя багатьох осіб.

Інший приклад. Т. постійно пиячив, часто сварився з дружиною та її двома синами, погрожував підпалити побудований ним будинок. Під час чергової сварки запропонував всім вийти з будинку, а коли вони відмовилися, узяв відро бензину і вилив його в кухні. Бензин потрапив на металеву плиту, загорівся і полум'я охопило все приміщення кухні, де знаходилися люди. Мати і син Юрій померли в лікарні від опіків, а другий син і сам винний одержали опіки. Суд дійшов висновку, про відсутність у Т. умислу на вбивство і про винність його лише в умисному підпалі будинку, що спричинило людські жертви. Однак вища судова інстанція вказала, що небажання смерті потерпілих не виключає умисної вини. Усі обставини справи свідчать про те, що Т. усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій і передбачав настання їх суспільно небезпечних наслідків. Розливаючи біля груби, яка топилися бензин, Т. створив обстановку, що призвела до загибелі двох людей, свідомо допускав можливість таких наслідків. А саме свідоме допущення проявилось в байдужому ставленні до життя людей Т. скоїв злочин з непрямим умислом.

Отже, поділ умислу на прямий та непрямий закріплено на законодавчому рівні. Теорія кримінального права та судова практика також здійснює поділ умислу за характером його змісту, за умовами виникнення та формування.

1. За ступенем визначеності, уявлення винного про суспільно небезпечні наслідки вчиненого ним діяння умисел буває:

а) визначений умисел (dolus determinantus) характеризується конкретною уявою особи про фактичні обставини діянні та його наслідки та наявністю у винного бажання досягти конкретного результату( одержати хабара, викрасти чуже майно). При цьому визначений умисел може бути простим (винний передбачає настання одного злочинного наслідку) або альтернативним (винний передбачає можливість настання двох або більше, але індивідуально визначених наслідків). Тобто, визначеність передовсім стосується уявлення відносно наслідків злочину, їх кількісних та якісних показників. Цей вид умислу дає можливість визначитись за наявності суб'єктивної помилки, при недоведеності злочину до кінця та в деяких інших випадках, коли вчинене діяння кваліфікується не за наслідками, які фактично настали. Наприклад дії винного, який вчиняє кишенькову крадіжку і не усвідомлює відкритого характеру своєї поведінки, повинні кваліфікуватись саме як крадіжка, незважаючи на те, що їх спостерігає третя особа.

б) невизначений умисел (dolus indeterminantus) характеризується відсутністю індивідуального визначеного уявлення про фактичні якості діяння та їх наслідки. При цьому виді умислу особа має узагальнене уявлення про ці характеристики, усвідомлює їх на рівні видових, її влаштовують будь – які з можливих наслідків. Цей вид умислу має місце, наприклад, у діях винного, який безсистемно наносить потерпілому удари (по голові у груди в живіт), намагаючись причинити шкоду, не визначаючи у своїй свідомості якісні та кількісні характеристики цієї шкоди. Відповідальність у таких випадках настає за шкоду, яка заподіяна.

2. альтернативний умисел (dolus alternativus) – подібний до альтернативного умислу, за якого суб'єкт передбачає можливість настання тих чи інших наслідків і рівною мірою бажає будь – якого з них (наприклад, суб'єкта при посяганні на життя та здоров'я особи можуть влаштовувати як смерть, так і тяжкі тілесні ушкодження, коли він діє з мотиву помсти); винна особа в такому випадку відповідатиме за той наслідок, який настав фактично.

3. Залежно від умов виникнення та формування умисел поділяється на раптовий та заздалегідь обміркований. Ще у кримінально праві Російської імперії дожовтневого періоду за цим критерієм виділялись три види умислу:

  • афектований;

  • раптовий і холоднокровно реалізований;

  • заздалегідь обміркований і холоднокровний;

Деякі вчені схиляються до думки, що раптовий та афектований це одне і теж, інші розділяють ці поняття. Отже, розглянемо детально їх

а) заздалегідь обміркований умисел (dolus premeditatus) – характеризується тим, що намір вчинити злочин виникає у винного за більш – менш віддалений час від моменту до його реалізації. Як правило, при цьому виді умислу злочини характеризуються особливою підступністю, витонченістю, а значить і підвищеною суспільною небезпечністю. Ці злочини тягнуть за собою більш тяжкі наслідки і становлять більшу складність при їх розкритті та доведенні вини. Цей вид умислу свідчить про стійкість антисоціальної спрямованості особи, що дає підстави вважати осіб, які вчинили злочини з таким умислом, більш суспільно – небезпечним. Деякі країни світу передбачають підвищену кримінальну відповідальність за злочини, які вчинені із заздалегідь обміркованим умислом(ст. 221-3 КК Франції, де за вчинення передумисного вбивства передбачено можливість довічного ув'язнення).

б) раптовий умисел (простий) – має місце в тих випадках, коли між моментом його виникнення та моментом реалізації немає часового розриву, він реалізується практично одразу після виникнення. Як свідчить практика, більшість умисних злочинів належать саме до цієї групи.

в) афектований умисел – різновид раптового умислу. Його виникнення зумовлюється сильним душевним хвилюванням, яке викликано неправомірними діями потерпілого. Стан афекту визначає судова психолого – психіатрична експертиза. Його наявність при вчиненні злочину розглядається як пом'якшуюча обставина (ст.. 66 ч.1 п. 7 КК), або утворює привілейований склад злочину(ст.ст.116,123 КК). Слід зазначити, що чинне законодавство, на жаль, пов'язує умови кримінальної відповідальності лише із станом афекту, тоді я інші види умислу з кола тих, що виділяються залежно від умов виникнення та формування нормативно не враховані. Незважаючи на це суди при призначенні покарання, звертають увагу на момент виникнення умислу і диференціюють його за цією складовою.

Loading...

 
 

Цікаве