WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Вина як ознака суб’єктивної сторони злочину - Курсова робота

Вина як ознака суб’єктивної сторони злочину - Курсова робота

Інтелектуальна ознака вини – усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру власної поведінки, що охоплює розуміння об'єкта злочину, об'єктивної сторони (включаючи час, місце, обстановку, спосіб, знаряддя та засоби вчинення злочину, у випадку, коли ці ознаки включені як конструктивні у склад злочину). При вчиненні кваліфікованого або привілейованого злочину обставини, які його характеризують, також повинні охоплюватись свідомістю особи. При вчиненні злочинів з матеріальним складом свідомістю особи повинні охоплюватись наслідки злочину.

Вольова ознака вини – ставлення особи до тих самих обставин, які входять до інтелектуального змісту вини. Кримінальне право визначає вольову сферу особи як бажання чи свідоме припущення або легковажний розрахунок на недопущення чи ненастання суспільно небезпечних наслідків діяльності. При цьому різні види вольового ставлення до наслідків визначають різні види вини. Визначення вольового

Співвідношення інтелектуального та вольового змісту вини є критерієм, підставою диференціації на форми, а їх у свою чергу на види вини.

Форми вини. Як сказано вище співвідношення вольового та інтелектуального елементів вини дозволяють виділити її форми вини Законодавець, в ст. 23 Кримінального кодексу визначає, що вина знаходить своє вираження як умисел та необережність. Визначення форми вини має важливе кримінально - правове значення не лише при дослідженні категорії вини а й для визначення підстав кримінальної відповідальності, кваліфікації злочинів, призначення покарання та звільнення особи від кримінальної відповідальності має поняття форми вини. Категорія форми вини, зрозуміло, тісно пов'язана з поняттям змісту вини.

Види вини. Закон в свою чергу також виділяє види вини – умисел поділяється на прямий умисел та непрямий (евентуальний); необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість.

Визначення форми та виду вини повинно передувати встановленню складу злочину. Для цього необхідно піддати аналізу не тільки психічне ставлення суб'єкта до своїх дій, але й, головним чином, його психічне ставлення до настання наслідків цих дій. Нічого не змінюється від того, що деякі злочини можуть бути вчинені тільки за однієї різновидності вини. Наприклад, замах на вбивство може бути вчинений тільки з прямим умислом. Але для того, щоб встановити вид та форму вини, необхідно йти від вчиненого злочину до його складу, а не навпаки. Недотримання цих принципів веде до неправильного визначення вини, що в свою чергу тягне за собою неправильну кваліфікацію злочину, невідповідне покарання чи навіть об'єктивну осудність.

Незважаючи на чіткі та зрозумілі положення кримінального закону, в юридичній літературі іноді даються необґрунтовані і тому неправильні рекомендації визначення форм і видів вини. У деяких випадках вину, опріч закону, пропонується встановлювати без врахування психічного ставлення суб'єкту до суспільно небезпечного наслідків його дій чи без дії. Замість того, щоб у всіх випадках вчинення злочину з'ясувати психічне ставлення особи і до злочинних наслідків і, часом обмежуються лише психічним ставленням до вчинених дій7. Та встановлювати вину необхідно на підставі психічного ставлення особи до можливих наслідків певного злочину – тільки таке визначення вини є відповідним до закону – як при замахові на злочин, так і при вчиненні злочинів, які мають формальні або "вкорочені" склади злочину. Адже без врахування психічного ставлення особи до суспільно небезпечних наслідків своїх дій нічого іншого встановити неможливо, крім прямого умислу, оскільки неможливо вчинити дію, не бажаючи цього. Ці твердження не змінюються від того, що деякі злочини можуть біти вчинені лише за однієї різновидністю вини, як наприклад, замах на вбивство може бути вчинений лише з прямим умислом.

Форма вини, як одна з головних категорій характеристики поняття вини має важливе теоретичне та практичне кримінально – правове значення, а саме :

1. Визначає ступінь суспільної небезпечності діяння;

2. Враховується при індивідуалізації покарання і визначенні умов його відбування

3. Є суб'єктивною межею, що відрізняє злочинну (як протиправну карану суспільно небезпечну)поведінку від незлочинної (яка не містить небезпечності, протиправності діяння та передбачення за це покарання).

4. В багатьох випадках визначає кваліфікацію злочину (вбивство, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень).

5. Є підставою для диференціації кримінальної відповідальності і покарання за злочини, вчинені умисно та через необережність.

З поняттям форм вини тісно переплітається наступна характеристика поняття вини – види вини. Виділені законом різновиди умислу і необережності мають важливе практичне значення, оскільки деякі злочини можуть бути вчинені лише з певним видом, наприклад, зґвалтування може бути вчинене лише з умислом і лише прямим і не може бути здійсненим з непрямим умислом.

Визначені на законодавчому рівні положення статей 24 та 25 дають підстави для важливого практичного висновку про те, що форми і види вини повинні в усіх випадках встановлюватись з урахуванням і на підставі психічного ставлення особи до настання суспільно небезпечних наслідків діяння.

Кожна форма вини характеризує не лише зміст, але і ступінь вини.

Ступінь вини. Це кількісна характеристика вини, яка визначає тяжкість вчиненого діяння і небезпечність особи винного, а також характеризується суспільною небезпечністю вчиненого діяння, особливостями психічного ставлення винного(формою вини, характером умислу або необережності), мотивом і метою злочину, обставинами, що характеризують особу винного, причинами злочину та умовами, що вплинули на формування умислу або на недопущення особою необережності, іншими словами це кількісний показник вини, характеристика соціальної її суті, яка визначається на підставі аналізу всіх її складових – психологічної, вольової, мотиваційної та емоційної. Правильне визначення не лише форми, а й ступеня вини є запорукою правильної кваліфікації злочину і визначення адекватної та справедливої міри покарання за вчинений злочин.

На думку професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація8, ступінь вини є завершальним елементом поняття вини; оціночна, кількісна категорія. Ступінь вини має практичне значення, оскільки реалізація кримінальної відповідальності та призначення конкретно кожного покарання багато чому залежить від того, з прямим чи непрямим умислом вчинено злочин, який вид умислу мав місце – заздалегідь обдуманий чи такий, що виник раптово, який вид необережності допустила особа і в чому це проявилося.

Питання ступеня вини не розв'язується з позицій розуміння вини як умислу та необережності. Під час вирішення цього питання доводиться у разі необхідності виходити з того, що вина не зводиться до вказаних форм вини, а охоплює і об'єктивні обставини злочину, де має вираз негативне ставлення винного до цінностей суспільства.

У зв'язку з тим, що винність є необхідною умовою кримінальної відповідальності, існує думка про те, що у процесі доведення вини суб'єкта у вчиненні злочину потрібно встановити обов'язково ступінь його вини – тобто порівняльну важкість цього злочину. Вона включає в себе не лише особливості психічного ставлення суб'єкта до вчиненого, а й об'єктивні обставини вчиненого злочину, що відобразилися в його свідомості. Оцінка ступеня вини визначається суспільною небезпекою вчиненого злочину, формою вини та її характеристикою, мотивацією вчиненого(мотивами і метою), особливостями особистості суб'єкта, а також об'єктивними обставинами, що вплинули на формування умислу або необережності.

Остання категорія, що характеризує поняття вини, - це її обсяг (об'єм).

Обсяг вини. Це сукупність всіх видів психічних ставлень винної особи до всіх об'єктивних ознак, що інкримінуються суб'єкту, тобто обсяг встановлює конкретні межі змісту вини і залежно від особливостей юридичних складів злочинів не завжди зводиться лише до діяння та наслідків.

Інститут вини є важливим фактором, який гарантує в сукупності з іншими факторами індивідуалізацію кримінальної відповідальності, і також здійснює вагомий вплив на кваліфікацію злочину, а через неї – на ступінь (міру) відповідальності. Цей вплив полягає втому, що форма вини – основний фактор, що визначає кваліфікацію злочинів, за умисне чи необережне вчинення яких закон встановлює диференційовану відповідальність та суттєво відмінні одна від іншої санкції. Адже, наприклад, при нажаті умисно чи необережно на спусковий курок вогнепальної зброї вчинюється в обох випадках вчинюється одна і та ж дія. І лише завдяки психічному ставленні особи, що нажала на курок, - умисно чи випадково, необережно, можна визначити та порівняти суспільну небезпеку вчиненої дії, відповідно кваліфікувати та визначити покарання для цього злочинного діяння.

Loading...

 
 

Цікаве