WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Виконання наказу або розпорядження в кримінальному праві - Курсова робота

Виконання наказу або розпорядження в кримінальному праві - Курсова робота

Межі заподіяння шкоди. Шкода, що заподіюється правоохоронюваним інтересам при виконанні наказу, не може бути безмежною. Її межі визначаються змістом даного наказу. Заподіяння шкоди лише в цих межах і визнається правомірним.

Перевищення меж заподіяння шкоди при виконанні законного наказу свідчить про так званий ексцес виконання наказу (наприклад, заподіяння явно надмірної шкоди, ніж це передбачалося наказом). Якщо ексцес мав місце, наприклад, з боку службової особи, то за наявності всіх інших ознак її дії необхідно розглядати як перевищення влади або службових повноважень.

3. Виконання явно злочинного наказу або розпорядження

Відповідно до ст. 27 та ч. 5 ст. 55 Основного Закону України кожен громадянин має право будь-якими незабороненими засобами захищати власне життя та здоров'я. Сюди можна віднести різноманітні можливості для його захисту: інститут необхідної оборони, крайньої необхідності, можливість звернення до правоохоронних органів, ЗМІ тощо. Додатковою гарантією захисту життя та здоров'я є принцип, який закріплено в ст. 19 Конституції: "Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством", тобто це є можливість уникнути вимоги виконання дій, які можуть загрожувати життю, здоров'ю. Особливої актуальності це положення набуває для осіб, професійна діяльність яких вимагає дотримання суворої дисципліни та чіткого виконання наказів та розпоряджень керівництва. До даної категорії можна віднести рядовий та начальницький склад органів внутрішніх справ, податкової міліції, військовослужбовців Служби безпеки України, Збройних Сил України та інших військових формувань.

Саме тому в Конституції України (ст. 60) закріплено положення про те, що ніхто не може бути зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази та встановлено відповідальність як за видання, так і виконання таких розпоряджень чи наказів. Дане положення має подвійне значення. По-перше, це гарантія належного виконання в межах законів та власної компетенції функцій особами, яким надано право видавати такі розпорядження чи накази та стримувати їх від зловживання посадовим становищем. По-друге, це положення є додатковою можливістю для осіб, які їм підпорядковані по службі, уникнути виконання злочинних розпоряджень чи наказів, які можуть загрожувати як їх власному життю та здоров'ю, правам та свободам, так і іншим громадянам.

Необхідно підкреслити, що в юридичній літературі можливість відмовитися від виконання злочинних наказів розглядається, в основному, тільки з позиції необхідності закріплення цього положення в законодавстві як інституту, що гарантує належне виконання своїх обов'язків зазначеними посадовими особами та встановлює відповідальність за вчинення неправомірних дій, користуючись посадовим становищем.

Злочинним визнається наказ, що передбачає вчинення злочину. Таким визнається не тільки діяння, передбачене КК, але і діяння, що є злочином відповідно до загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями (ч. 2 ст. 7 Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини).

У частині 3 ст. 41 КК зазначено, що не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження. Це положення цілком відповідає ст. 60 Конституції України, в якій передбачено, що ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.

Особа, яка виконала злочинний наказ, підлягає кримінальній відповідальності, як і особа, що віддала такий наказ. Так, службова особа, що віддала злочинний наказ, підлягає відповідальності за зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК) і за підбурювання (організаторство) вчинення злочину, передбаченого в наказі. Відповідальність особи, яка виконала такий наказ, залежить від того, чи усвідомлювала вона злочинний характер наказу.

Очевидно, що в цьому випадку особа повинна оцінити одержаний нею наказ, виходячи з його злочинності або незлочинності. Якщо для особи очевидно, що наказ є злочинним, і вона, проте, виконала такий наказ, то така особа підлягає кримінальній відповідальності за вчинення злочину на загальних підставах як виконавець злочину. Це положення сформульоване в ч. 4 ст. 41 КК: "Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах". При цьому суд може визнати вчинення злочину на виконання такого наказу обставиною, яка пом'якшує покарання (п. 6 ч. 1 ст. 66 КК).

Особа, яка одержала злочинний наказ, може і не усвідомлювати його злочинного характеру. Проте якщо за обставинами справи вона повинна була і могла це усвідомлювати, то вчинене розглядається як необережний злочин, якщо, звичайно, таке діяння передбачене в КК як злочинне. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати злочинного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що віддала злочинний наказ чи розпорядження (ч. 5 ст. 41). У цьому випадку особа, яка виконала наказ, є своєрідним знаряддям в руках того, хто віддав злочинний наказ (так зване опосередковане заподіяння). Останній підлягає відповідальності як виконавець того умисного злочину, вчинення якого передбачалося в наказі і який він вчинив "руками" невинного "виконавця" (ч. 2 ст. 27 КК).

ВИСНОВКИ

У радянському кримінальному|карному| законодавстві інститут обставин, що виключають злочинність діяння, традиційно розглядався|розглядувався| як сукупність лише норм про необхідну оборону і крайню необхідність, хоча інші правові системи знали й інші ситуації. Наприклад, в російському Кримінальному|карному| укладенні (1903) закріплювався ряд|лава,низка| обставин, об'єднаних|з'єднаних| в дві групи: що виключають винність|провинність| діяння( хворобливий|болючий| розлад, недосягнення віку кримінальної|карної| відповідальності і ін.) і що виключають протиправність в спричиненні шкоди (виконання наказу, необхідна оборона, примушення|примус,силування|, крайня необхідність). Сучасне кримінальне|карне| законодавство більшості країн також характеризується різноманіттям систем обставин, що виключають злочинність діяння.

Вивчивши дані обставини, можна стверджувати, що їх включення|приєднання| в новий

Кримінальний|карний| кодекс є|з'являється,являється| достатньо|досить| логічним. Адже вільний розвиток особи|особистості| в правовій державі, що формується в Україні, впровадження нових технологій і т.п. не застраховано від випадковостей і непізнаних явищ навколишнього світу. І на цьому шляху|колії,дорозі| не обійтися без помилок і жертв, а суть|сутність,єство| людини така, що він завжди готовий йти на ризик, але|та| ризик обдуманий, який принесе користь і людині, і державі. Ось|от| тому держава і бере на себе частину|частку| відповідальності, а індивіду дає право на ризик.

І, кажучи про ризик, плавно хочеться перейти до завершального слова про дві обставини, розглянутому|розгледіти| в даному рефераті. Деколи|почасти| ризиковані діяння здійснюються|скоюються,чиняться| руками людей, що одержали|отримали| наказ, який треба виконати беззаперечно. Але|та| в сучасній державі людина не повинна бути знаряддям в чужих руках, йому повинна бути надана можливість|спроможність| усвідомити відданий наказ (розпорядження), навіть, якщо він знаходиться|перебуває| на службі в спеціальних органах держави, де виконання наказу грає головну роль. І не важливо|поважно| генерал це або солдат, або директор і службовець, будь-яка людина повинна усвідомлювати і продумувати здійснювані|скоювані,чинені| нею дії при нанесенні збитку|шкоди| ризикованими діями (бездіяльністю|) або віддачею і виконанням наказу.

Список використаної літератури:

  1. Конституція України

  2. Кримінальний кодекс України

  3. М.І. Мельник, М.І. Хавронюк. Науково – практичний коментар Кримінального кодексу України. Каннон, А.С.К., Київ – 2002

  4. С.С. Яценко. Науково – практичний коментар до Кримінального кодексу України. "А.С.К.", Київ – 2002

  5. В.И. Шакун, С.С. Яценко. Уголовный кодекс Украины: научно – практический крмментарий. Фита, Киев – 1995

  6. М.І. Бажанов, В.В. Сташис, В.Я. Тацій. Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник. Юрінком Інтер, Київ – 2005

  7. С.С. Яценко. Кримінальне право України. Навчальний посібник. Юрінком Інтер, Київ – 2002

  8. П.Л. Фріс. Кримінальне право України. Загальна частина. Навчальний посібник. Центр навчальної літератури, Київ - 2004

  9. Н.В. Чернишова, М.В. Володько, М.А. Хазін. Кримінальне право України. Наукова думка, Київ – 1995

  10. П.С. Матишевський. Кримінальне право України. Загальна частина. "А.С.К.", Київ – 2001

  11. Советское уголовное право. Часть Общая Л., 1960.

  12. Пионтковский А.А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. - М.: Госюриздат, 1961. - С. 410-416

Loading...

 
 

Цікаве