WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Виконання наказу або розпорядження в кримінальному праві - Курсова робота

Виконання наказу або розпорядження в кримінальному праві - Курсова робота

ПЛАН

Вступ

1. Кримінально–правова характеристика виконання наказу або розпорядження

2. Виконання наказу або розпорядження як обставина, що виключає злочинність діяння

3. Виконання явно злочинного наказу або розпорядження

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Науковий інтерес теоретиків та практиків до проблем кримінального права проявлявся постійно, не ослаб він і в наші дні. Зростання злочинності в державі, недосконалість чинного кримінального законодавства, а також необхідність удосконалення судово-слідчої практики - потребують досконалого вивчення окремих інститутів кримінального права. Одним з таких інститутів є виконання наказу чи розпорядження як обставини, що виключає злочинність діяння.

Найперше варто зазначити, що Кримінальний кодекс України 2001р. покінчив з розбіжністю у назві цих обставин, назвавши їх обставинами, що виключають злочинність діяння. Окрім цього, перелік обставин, що виключають злочинність діяння регламентованих чинним КК України, значно розширено порівняно з КК України 1960р. В новому Кодексі знайшли закріплення раніше не регламентовані обставини, а саме: уявна оборона, фізичний або психічний примус, діяння пов'язане з ризиком, виконання наказу або розпорядження, виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Метою написання цієї роботи є дослідження обставини, за наявності яких дії особи, об'єктивно схожі зі злочинними, оцінюються як правомірні, а саме - виконання наказу чи розпорядження як обставини.

Для досягнення названої|накликати| мети в рефераті поставлені наступні| основні задачі:

- визначити юридичну природу наказів і розпоряджень виходячи з їх ролі в механізмі правового регулювання суспільних|громадських| відносин, встановити властиві їм ознаки і критерії законності;

- дати кримінально-правову характеристику і визначення кримінально-правовому інституту виконання наказу або розпорядження як обставині, що виключає злочинність діяння;

- визначити умови правомірності здійснених виконавцем наказу або розпорядження дій (бездіяльності), в результаті|унаслідок,внаслідок| яких заподіюється|спричиняється| шкода кримінальним|карним| законом, що охороняється, інтересам;

- показати місце і роль виконання наказу або розпорядження в системі інших обставин, що виключають злочинність діяння, досліджувати питання розмежування сфери їх застосування|вживання|;

- проаналізувати стан вітчизняного і зарубіжного законодавства, що містить|утримує| кримінально-правові і інші норми, які регламентують діяльність військовослужбовців по виконанню наказів командирів (начальників).

1. Кримінально – правова характеристика інституту виконання наказу та розпорядження

Кримінально-правові принципи регулювання спричинення шкоди унаслідок|внаслідок| виконання наказу були сформульовані в міжнародному кримінальному|карному| праві у зв'язку з установою і функціонуванням Міжнародного військового|воєнного| трибуналу в Нюрнберзі, створеного після|потім| закінчення Другої світової війни. Нацистські військові|воєнні| злочинці, будучи такими, що притягають до відповідальності, посилалися на те, що вони були простим знаряддям незаконних наказів своїх керівників. Питання про відповідальність виконавців злочинних наказів було предметом спеціального розгляду трибуналу, в Статуті|уставі| якого сказано: "Той факт, що підсудний діяв по розпорядженню уряду або за наказом начальника, не звільняє|визволяє| його від відповідальності, але|та| може розглядатися|розглядуватися| як довід для пом'якшення покарання|наказання|, якщо Трибунал визнає, що цього вимагають інтереси правосуддя".

По такому шляху|колії,дорозі| і пішло кримінальне|карне| законодавство як низки зарубіжних країн, так і українське. Питання про виконання наказу як обставину, що виключає кримінальну|карну| відповідальність, неодноразово обговорювався в радянській юридичній літературі. Учені дійшли висновку|виведення|, що якщо наказ законний, а його виконання обов'язково, то відповідальність за заподіяну|спричинену| шкоду виключається. У випадках же виконання злочинного наказу відповідальності підлягають як начальник, що видав такий наказ, так і його виконавець. Разом з тим|в той же час| висловлювалася думка, згідно якої виконання наказу не може визнаватися обставиною, що виключає небезпеку діянь, оскільки|тому що| спричинення шкоди при цьому не визнається суспільно корисним, що характерне|вдача| для інших обставин (необхідна оборона, затримання злочинця). Тому пропонувалося спричинення шкоди при виконанні наказу розглядати|розглядувати| за правилами крайньої необхідності або з погляду суб'єктивної сторони (відсутність або наявність провини|вини| щодо|відносно| злочинного характеру|вдачі| наказу).

Подальші|дальші| розробки даної проблеми в доктрині кримінального|карного| права, а також вивчення матеріалів практики привели до висновку|виведення| про необхідність законодавчого визначення умов правомірності спричинення шкоди при виконанні наказу або розпорядження.

Спричинення шкоди правоохоронюваним| інтересам при виконанні наказу (розпорядження) не тягне|спричиняє| кримінальної|карної| відповідальності, якщо наказ є|з'являється,являється| законним, тобто відданим в установленому порядку особі|обличчю,лицю|, зобов'язаній його виконати, в рамках|у рамках| компетенції, з|із| дотриманням належної форми. Накази (розпорядження) є|з'являються,являються| законними, якщо вони не суперечать|перечать| чинним нормативним актам і носять обов'язковий характер|вдачу|, що забезпечується можливістю|спроможністю| настання|наступу| юридичної відповідальності (дисциплінарної, адміністративної, кримінальної|карної|) у випадках їх невиконання.

У літературі пропонувалося виділити дві групи критеріїв правомірності спричинення шкоди при виконанні обов'язкових наказів і розпоряджень. Це критерії, що відносяться до наказу або розпорядження і критерії, що відносяться до виконання наказу.

До першої групи пропонується віднести: а) обов'язковість наказу (розпорядження) і б) відсутність свідомо незаконного для виконавця характеру|вдачі| наказу або розпорядження.

До другої групи - а) відносність| дій (бездіяльності) саме до виконання наказу або розпорядження і б) відсутність в діях (бездіяльності) виконавця ознак умисного|навмисного| злочину.

В юридичній літературі неодноразово було підкреслено, що необхідно дати законодавче визначення поняття "наказ", тим більше, що це поняття присутнє в багатьох нормативно-правових актах нашої держави. Це, наприклад, Конституція України, Закон України "Про міліцію", Закон України "Про службу безпеки України", Тимчасові статути Збройних Сил України, Кримінальний кодекс України та ін. Саме поняття наказу та умов його правомірності надає наука кримінального та адміністративного права, але потрібно не доктринальне, а законодавче визначення цього поняття.

Наука кримінального права України визначає, що наказ – це обов'язкова для виконання вимога командира (начальника) про вчинення чи невчинення підлеглим якоїсь дії по службі.

Коментар до Конституції України розмежовує поняття "наказ" та "розпорядження". Так, під наказом розуміють правовий акт управління, який видається на основі чинного законодавства та актів вищих органів відповідними керівниками міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій. Розпорядження ж – це правовий акт, який має владний характер і видається в межах повноважень, наданих посадовій особі чи державному органу.

Радянське кримінальне право визначало, що наказ, розпорядження є формою втілення волі начальника, формою управління діяльністю підлеглих. Воля начальника, його накази та вимоги безумовно обов'язкові для підлеглих та підлягають своєчасному та точному виконанню.

Сьогодні сучасна наука кримінального права висуває такі умови законності наказу. Він повинен бути:

– виданим компетентним органом чи посадовою особою в межах компетенції цієї посадової особи чи органу;

– відданим із дотриманням необхідної форми та порядку його видання;

– ґрунтуватися на законі чи іншому нормативному акті;

– передбачати скоєння протиправних дій виконавцем.

Проте|однак| навіть у разі, коли наказ (розпорядження) був відданий компетентною особою|обличчям,лицем| з|із| дотриманням вказаної законом форми, його виконання не виключає відповідальності, якщо очевидний його незаконний або навіть злочинний характер|вдача|.

У кримінально-правовій літературі робиться|чиниться| спроба підвести під ознаки виконання наказу або розпорядження виконання професійних обов'язків. Проте|однак| самі ж автори відзначають, що "умови правомірності виконання професійних обов'язків і виконання наказу або іншого розпорядження начальника різняться.

Приведені ж приклади|зразки| (хірург розкриває|розтинає| грудну клітку хворого для надання|виявлення| йому допомоги, міліціонер затримує злочинця, заподіюючи|спричиняючи| шкоду його здоров'ю, військовослужбовець вбиває супротивника|противника| в бойовій операції, вартовий|часовий| застосовує зброю проти|супроти| нападаючого|нападника| на пост|піст|) свідчать про наявність не обставин, регламентованих ст. 41 КК|, а інших обставин, що виключають злочинність діяння, таких, як необхідна оборона, затримання злочинця, обґрунтований ризик і ін.

Про виконання наказу як обставини, що звільняє|визволяє| від відповідальності, мова йщла в Укладенні 1845 р.: "...не вважалося|шанував| злочинним діяння, учинене у виконання закону або наказу по службі, даного належною владою в межах її відомства, з|із| дотриманням встановлених|установлених| на те правил і не приписуючого діяння явно злочинного". При цьому, "...якщо виконання свідомо незаконного наказу у жодному випадку|ні в якому разі| не може знищити злочинності діяння, то воно може викликати|спричинити| поблажливість до того, що хто його вчинив|вчинило|, оскільки|тому що| такий наказ часто може близько|поблизу| стикатися|торкатися| з|із| психічним примусом". Окремо від виконання наказу розглядався|розглядувався| дозвіл влади на здійснення злочинного діяння. Це питання розв'язувалося|вирішувалося| таким чином: якщо дозвіл було дано особою|обличчям,лицем|, що мала на те право в межах його компетенції, то відповідальність того, хто одержав|отримав| дозвіл виключалася. Інакше посилання|заслання| на дозвіл значення не мало.

Loading...

 
 

Цікаве