WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Виконавче провадження - Курсова робота

Виконавче провадження - Курсова робота

Вилучена готівка не пізніше наступного робочого дня здається на депозитний рахунок ВДВС для покриття витрат на проведення виконавчих дій та на покриття боргу за виконавчими документами, а також на повернення авансового внеску, якщо такий мав місце.

Готівка в іноземній валюті у той самий строк здається державним виконавцем до банку або іншій кредитній установі, що мають право продажу іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку України, для реалізації її в розмірі, необхідному для покриття боргу, сплати виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій. при цьому, державний виконавиць зобов'язує банк здійснити продаж і зарахувати кошти від продажу на депозитний рахунок органу ДВС протягом семи днів.

Накладення арешту на кошти боржника. На сьогоднішній день виникли певні ускладнення у здійсненні банками арешту коштів за постановами державних виконавців.

Основною причиною цих ускладнень є невідповідність положенням нового ЦК України, що стосуються підстав обмеження прав розпоряджатися рахунками, наступних положень нормативно-правових актів:

• частини 1 та 3 ст. 59 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р. № 2121-ІІІ;

• абзацу 7 ч. 3 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999р. № 606-ХIV;

• абзацу першого пп. "а" п. 9.3.1. п. 9.3. ст. 9 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ.

Вказані нормативно-правові акти зазначають, що правом накладати обмеження на розпорядження грошовими коштами наділені такі особи:

• слідчі, що здійснюють арешт коштів юридичних або фізичних осіб;

• державні виконавці;

• керівники податкового органу, що тимчасово зупиняють видаткові операції за рахунок платників податків, в порядку адміністративного арешту активів такого платника.

У той же час ЦК України передбачено, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом. Таким чином, на сьогоднішній день існує колізія права.

При вирішенні даної проблеми слід виходити із загальних положень теорії держави і права щодо способів розв'язання колізій. Тобто слід визначити нормативно-правовий акт, яким необхідно керуватися при вирішенні питання щодо накладення арешту на кошти клієнта-боржника.

Таким чином, при виникненні подібних колізій між нормативно-правовими актами, у даному випадку Законами, прийнятими одним і тим же органом – ВР, застосуванню підлягає нормативно-правовий акт прийнятий пізніше, ніж останні. Крім того, обов'язковість застосування саме положень ст. 1074 ЦК України, а не відповідних положень інших законодавчих актів зумовлена тим, що дана норма ст. 1074 глави 72 ЦК є спеціальною по відношенню до норм ст. 59 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000р. № 2121-ІІІ.

Відповідно до ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження" якщо після накладення державним виконавцем арешту на кошти боржника - юридичної особи у банках чи інших фінансових установах боржник умисно не виконує судове рішення і відкриває нові рахунки у банках чи інших фінансових установах, державний виконавець направляє до відповідних правоохоронних органів матеріали про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності.

У разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів, достатніх для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне боржникові - юридичній особі на праві власності або закріплене за ним, у тому числі на майно, яке обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (за винятком майна, виключеного з обороту або обмежуваного в обороті) незалежно від того, хто фактично використовує це майно.

На зазначене майно накладається арешт, і воно реалізується в такій черговості:

1) у першу чергу - майно, яке безпосередньо не використовується у виробництві (цінні папери, кошти на депозитних та інших рахунках боржника, валютні цінності, легковий автотранспорт, предмети дизайну офісів та інше майно, готова продукція (товари);

2) у другу чергу - інші матеріальні цінності, які безпосередньо не використовуються у виробництві;

3) у третю чергу - об'єкти нерухомого майна, верстати, обладнання, інші основні засоби, а також сировина і матеріали, призначені для здійснення виробництва.

У разі накладення арешту на майно третьої черги, що належить боржнику - юридичній особі, державний виконавець у 3-денний строк повідомляє власника або уповноважений ним орган, до сфери управління якого належить майно, та у разі необхідності - Фонд державного майна України про накладення арешту на майно боржника - юридичної особи, а також дані про склад і вартість майна, на яке накладено арешт, і про розмір вимог стягувача.

На пропозицію відповідного органу управління чи Фонду державного майна України державний виконавець за рахунок коштів на фінансування Державної виконавчої служби публікує у пресі повідомлення про звернення стягнення на майно боржника - юридичної особи.

У разі накладення арешту на майно підприємств-боржників, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, державний виконавець у 3-денний строк повідомляє Фонд державного майна України про накладення арешту на майно підприємств-боржників, а також дані про склад і вартість майна, на яке накладено арешт, і про розмір вимог стягувача.

Отримавши повідомлення відповідного органу управління чи Фонду державного майна України про вчинення цими органами дій щодо порушення справи про банкрутство боржника - юридичної особи, державний виконавець звертається до суду із заявою про відстрочку виконання відповідно до статті 33 Закону. У разі порушення судом провадження у справі про банкрутство боржника - юридичної особи державний виконавець виносить постанову про зупинення виконавчого провадження, крім виконання провадження по зверненню стягнення на заставлене майно.

3. Поняття і значення гарантій прав учасників виконавчого провадження

Права й інтереси сторін та інших осіб у виконавчому провадженні забезпечуються численними гарантіями, закріпленими в нормах Закону "Про виконавче провадження" та іншому законодавстві України. До них, зокрема, відносяться:

1) функціонування загальних, міжгалузевих принципів, на яких побудована діяльність державних виконавців та учасників виконавчого провадження (статті 5, 18, 32, 35, 37, 45 та інші Закону);

2) обов'язок державного виконавця здійснювати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб - учасників виконавчого провадження й інших осіб;

3) обов'язок державного виконавця роз'яснити особам, які беруть участь у виконавчому провадженні та залучаються до проведення виконавчих дій, їх права і обов'язки, відповідно до їх визначення в Законі;

4) оскарження особами, які беруть участь у виконавчому провадженні дій і бездіяльності державного виконавця (ст. 7 Закону);

5) контроль і нагляд за законністю виконавчого провадження (ст. 8 Закону);

6) віднесення на розгляд суду окремих питань, від яких залежить розвиток виконавчого провадження (статті 28, 32, 33, 42, 78 Закону);

7) звільнення майна з-під арешту (ст. 59 Закону), пред'явлення позову до юридичної особи, з вини якої не були стягнені кошти з боржника, а також відшкодування збитків, заподіяних державним виконавцем (ст. 86 Закону);

8) контроль державного виконавця за правильним і своєчасним виконанням судових рішень про стягнення періодичних платежів (ст. 74 Закону);

9) поворот виконання (статті 420-422 ЦПК).

Гарантіями прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні є дія принципів законності, об'єктивності істини, диспозитивності, рівноправності сторін, доступності виконання, державної мови провадження, гласності тощо.

На реалізацію загальноправового принципу повноти і реальної гарантованості суб'єктивних прав громадян встановлений законом і процесуальний порядок примусового виконання судових і несудових рішень органом державної виконавчої служби України. Визначений процесуальний порядок покладає на державного виконавця обов'язок здійснювати свої повноваження на основі принципу законності - не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб (ч. 1 ст. 7 Закону), в тому числі сторін і інших осіб, які беруть участь у виконавчому провадженні.

Проявом принципу юридичної істини є нормативне правило, закріплене в ч. 1 ст. 5 Закону, у відповідності з яким державний виконавець зобов'язаний вживати заходи щодо примусового виконання рішень судових і несудових органів, передбачених ст. 3 Закону, неупереджено, своєчасно і повно вчиняти виконавчі дії, застосовувати тільки ті заходи примусового виконання, які визначені законом і передбачені рішенням.

Loading...

 
 

Цікаве