WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаТеорія держави і права → Виборчий процес та ЗМІ у системі демократії - Курсова робота

Виборчий процес та ЗМІ у системі демократії - Курсова робота

З політичної точки зору ЗМІ поділяються на урядові, опозиційні та незалежні. Наявність таких типів ЗМІ дозволяє суспільству отримувати різноспрямовані інформаційні потоки, що відкриває можливості для розробки власних оцінок подій та процесів, що відбуваються в країні та поза її межами. Незалежні ЗМІ можуть займати різні позиції: бути про-урядовими або схилятися до опозиції.

6. Вплив ЗМІ на політичні процеси

Сутність сучасної демократії полягає не тільки в тому, яка частина населення бере участь у формуванні політичних рішень, а й у тому, як влада взаємодіє з усім населенням, яку роль відіграє населення у формуванні влади і у вирішенні її долі. Взаємодія влади та населення відбувається у різних формах і ЗМІ тут грають велику роль. Через ЗМІ у відкритому демократичному суспільстві відбувається вільний обмін ідеями, інформацією, відбувається діалог різних політичних сил, і це значною мірою впливає на формування громадської думки. Плюралізм перетворюється у важливу складову всієї політичної системи, її еволюційного розвитку. Через ЗМІ здійснюються різні форми громадського контролю за діями влади. Це забезпечує зворотній зв'язок, що стабілізує саму політичну систему.

Ще у 1940 р. американські вчені П. Лазарсфельд, Б. Берельсон та Г. Годе виступили з ідеєю "двоступінчатого порогу комунікації", згідно з якою розповсюдження інформації та її вплив на громадську думку відбувається у два етапи. На першому етапі оцінки від мас-медіа транслюються до неформальних лідерів громадської думки. На другому етапі оцінки сприймаються послідовниками лідерів. У цьому процесі важливе значення мають "інноваційні групи", які першими засвоюють нові орієнтири і продукують їх у політичному житті. Засоби масової інформації значною мірою формують орієнтири політичне активної частини населення.

Розвиток ЗМІ здійснює вплив на методи політики у сучасному суспільстві. Дедалі більшу роль у процесі комунікації в політиці грає телебачення, яке навіть починає нав'язувати політикам свої правила гри. Відомий німецький політолог Г. Оберройтер у 1989 р. вперше використав термін "медіатизація політики". Цим терміном визначається важливе явище сучасного життя: політика починає підкорятися внутрішнім законам ЗМІ, перетворюючись в гру на публіку. Замість дискусій, формування громадської думки, прийняття політичних рішень, телебачення нерідко демонструє лише певні символічні дії. Публіці пропонують псевдо-події, які закривають шлях до громадськості справжнім подіям, заважають пробудженню критичних думок. А конкурентна боротьба за кількість передплатників, слухачів або глядачів примушують журналістів вишукувати неіснуючі сенсації й навіть створювати їх. Медіатизація політики, загрожує небезпечними наслідками не лише молодій демократії у пострадянських країнах, але й традиційній західній демократії.

Кампанія підтримки у ЗМІ, вміло спрямована та організована, може забезпечити стрімкий злет кар'єри політика. З іншого боку, організована конкурентами кампанія дискредитації може покласти край політичним амбіціям тієї чи іншої особи.

Якщо зусилля політиків переключатимуться з прийняття конкретних політичних рішень і впровадження їх у життя на "віртуальну політику", то суспільство під тягарем невирішених проблем може втратити стабільність. У країнах традиційної демократії на заваді цим небезпечним тенденціям стоять розвинуті інститути громадянського суспільства, в Україні ж, як і в деяких інших постсоціалістичних країнах, такого захисного механізму ще немає. Тому відповідальність мас-медіа перед суспільством тут особливо висока. Розуміючи небезпеку аморалізму в ЗМІ, журналісти країн СНД у травні 1994 р. підписали у Києві документ під назвою "Кодекс професійної етики журналістів" і висловили готовність керуватися ним у своїй роботі.

7. Свобода інформації, цензура та ЗМІ в Україні

Наявність громадянських та політичних свобод відноситься до фундаментальних ознак демократії. Конституція України 1996 р. проголосила: "Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними" (ст. 21). Права громадян на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань зафіксовані у ст. 134.

У демократичних державах свобода думки та інформації розглядаються як індивідуальні права, тобто права окремого громадянина на самооборону від держави. Свобода ж преси захищається як невід'ємна частина демократії, її розглядають як дещо більше від індивідуального права. У той сам час журналіст не має права ображати честь і гідність громадян, закликати до порушення законів, розголошувати військові таємниці. Якщо журналіст перекручує факти, то може нести за це судову відповідальність. Коли суд доводить таке перекручення, то примушує певний орган масової інформації оприлюднити спростування.

У сучасній Україні права та обов'язки засобів масової інформації регулюються низкою законодавчих актів, а також постанов Верховної Ради України та уряду нашої держави, указів Президента України. У 1992 р. принято закони України "Про друковані засоби масової інформації (пресу)" та "Про інформацію".

Цензурування матеріалів ЗМІ є серйозною політичною проблемою сучасності. З одного боку, демократичне суспільство чудово розуміє небезпеку цензури як засобу контролю над інформацією, знаряддя політичної сваволі, яке використовується для виправдання репресій проти політичних суперників. З іншого боку, існують проблеми безпеки держави, які передбачають виключення певних дебатів із суспільного дискурсу. У цих випадках неминучим є відбір, селекція інформаційних повідомлень ЗМІ з питань, що стосуються військових таємниць або національної безпеки. У демократичних державах коло цих питань окреслено законодавче, там діють закони про охорону державної або військової таємниці.

Ліквідація цензури в Україні на початку 90-х pp. позитивно позначилася на зародженні елементів громадянського суспільства, формуванні нових суспільних цінностей, заснованих на ліберальній демократії.

Захист суспільної моралі вимагає від журналістів дотримання правил пристойності, а в разі їх порушень — і відповідальності згідно із законом. У низці демократичних держав закони про ЗМІ встановлюють досить жорсткі обмеження на розповсюдження публічного слова. Особливу небезпеку для суспільства можуть мати безвідповідальні дії тих журналістів, що намагаються розпалювати національну та релігійну ворожнечу, провокують соціальні зіткнення. Подібна діяльність журналістів несумісна з журналістською етикою і повинна обмежуватися законодавче.

В Україні тиск на незалежні мас-медіа відбувався із залученням правоохоронних та податкових органів, інших державних структур. Численні судові позови вели до закриття видань або зміни їх власників, що значно звужувало можливості розповсюдження об'єктивної інформації. Резонансні вбивства журналістів та редакторів деяких незалежних ЗМІ створили сильний психологічний тиск на працівників вітчизняних мас-медіа, наслідком якого стало помітне зниження критичної спрямованості матеріалів. А це призводить до падіння довіри до ЗМІ у суспільстві.

Література

  1. Бебик В. Незалежна преса в умовах переходу суспільства до демократії // Філософська і соціологічна думка. — 1991. — № 6.

  2. Бебик В.М., Сидоренко О.І. Засоби масової інформації посткомуністичної України. —Київ, 1996.

  3. Вишняк О.І. Електоральна соціологія: історія, теорії, методи. — Київ, 2000.

  4. Гоян О. Недержавне радіо в Україні // Український медіа-бюлетень. — 1995.-№ 1.

  5. Засоби масової інформації і вибори: Уроки для політичної журналістики. - Київ, 1994.

  6. Кастельс М. Информационная эпоха. Экономика, общество и культура. — Москва, 2000.

  7. Неурядова преса України. — Київ, 1991.

  8. Підгорна В. Медіа-політики в Україні. Модель та практики // Студії політологічного центру "Генеза". — 1997. — №2.

Loading...

 
 

Цікаве